БЕСІДА (1- 4 класи) «Діти, книга, бібліотека»

надати дітям поняття про книгу – як джерело науки та знань, яка допомагає у духовному розвитку кожної дитини і в навчанні; поняття про бібліотеку – як культурний центр та простір для кожного учня; виховувати бережливе ставлення до книги та підручника

ім. Миколи Вінграновського

БЕСІДА (1- 4 класи)

«Діти, книга, бібліотека»

БЕСІДА. (1-4 класи)

ТЕМА: «Діти, книга, бібліотека»

МЕТА: надати дітям поняття про книгу – як джерело науки та знань, яка допомагає у духовному розвитку кожної дитини і в навчанні; поняття про бібліотеку – як культурний центр та простір для кожного учня; виховувати бережливе ставлення до книги та підручника.

ВСТУПНЕ СЛОВО: Книга має величезне значення в житті кожної людини та дитини, тому що це джерело знань, світоч розуму, науки, людської мудрості. Вона відкриває нам світло та вікно у невідоме, таємниче, надихає на добрі справи, сприяє розвитку мови, пам’яті. Книга виховує нас на прикладах своїх героїв, вчить бути чемними, порядними чесними, справедливими, розумними, сміливими, активними, а також виховує доброту, дбайливе ставлення до природи, тварин, людей.

Кожна дитина тримала в руках книгу: розглядала її малюнки, відчувала на дотик бум агу, розглядала букви, а крім того слухала казки, оповідання, вірші які зачитували матусі, бабуся… Отже – дитина та книга ідуть разом по життю, книга супроводжує нас усе життя. Вона друг і порадник, і хоча вона мовчить, розуму і мудрості всіх навчить.

Бібліотека – це центр культури та відпочинку, духовний простір для кожного учня, кожної дитини. На полицях стелажів розставлені книги – найвищий скарб людства, вони чекають на прихід читача, радіють коли читач обирає саме ту чи іншу книгу, розповідають читачам про цікаві події, історичні факти, розкривають таємниці. В бібліотеці панує тиша, адже під час того, що учень-читач спілкується з книгою, йому необхідно зосередитися, прочитати та проаналізувати даний текст або книгу.

В бібліотеці велика кількість книг – «книжкове море» це – художня, науково-художня книга, науково-популярна, науково-пізнавальна, довідкова, словникова, енциклопедична література. Довідкова література для самих допитливих і кмітливих, вона надасть нам відповіді на всі запитання: ЩО? ДЕ? КОЛИ?

В нашій шкільній бібліотеці представлена літературна та поетична творчість таких українських класиків: Т.Г. Шевченко, Л. Українки, І. Франко, М. Вовчок, А. Тесленко, М. Коцюбинського та багато інших;

Російських класиків: О.С. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Гоголя, А.П. Чехова, Л. Толстого та інших;

Зарубіжних; Б. Гримм, Ш. Перро, Дж. Родарі, Антуан Екзюпері, Г.Х. Андерсена та інших.

Крім класичної літератури в нашій бібліотеці представлена література українських літературних та поетичних майстрів нашої сучасної доби та твори наших земляків; Людмили Чижової, Віри Марущак, Інни Гаврилової, Євгенії Бардіної, Ольги Славної та інших.

Миколаївські митці літературного слова, а також Первомайщини – Лариса (Лоріна) Лисогурська.

Необхідно зазначити, що в нашій бібліотеці існують і твори відомого українського поета та письменника – Миколи Степановича Вінграновського (ім’я якого носить наша школа), які набрали великої популярності серед читачів нашої школи. Всі його твори надзвичайно цікаві, повчальні, захоплюючі.

Для задоволення попиту читацьких інтересів в нашій бібліотеці оформлюються виставки, тематичні полиці та вітрини, всі вони існують для тог щоб здійснювати популяризацію книги.

Любі діти, читайте, розвивайтесь, навчайтесь, любіть та бережіть книгу.

Бібліотекар

Бібліотекар — головна людина в бібліотеці, той, хто завжди знає, де знаходиться потрібна вам книга, а якщо ви не визначилися, що почитати, — обов’язково порадить. Бібліотекар — це ідеальна професія для любителів книг.

Що робить бібліотекар

Бібліотекар, як уже згадувалося, працює в бібліотеці — це таке місце, де зберігається велика кількість книг, періодичних видань та інших носіїв інформації. Люди приходять до бібліотек, щоб позичити книги для читання та навчання.

Головне завдання бібліотекаря — регулювати видачу і повернення книг читачами. Це означає, що бібліотекар знаходиться в читальному залі, видає і приймає книги, заповнює читацькі абонементи, а також стежить за порядком і безпекою бібліотечного фонду.

Але якщо ви думаєте, що це всі обов’язки працівника бібліотеки, поспішаємо переконати вас у зворотному. Крім уже перерахованого, бібліотекар займається:

• складанням і веденням електронних баз даних бібліотечного фонду та паперових каталогів;
• замовленням і оформленням нових надходжень книг;
• організацією заходів — літературних вечорів, зустрічей з письменниками, зборів книжкових клубів та іншого;
• створенням тематичних стендів, стінгазет, книжкових виставок та експозицій;
• виконанням обов’язків адміністратора в комп’ютерних читальних залах.

Скільки отримує бібліотекар

Зарплата бібліотекаря залежить перш за все від посади (старший бібліотекар зазвичай заробляє більше), типу бібліотеки й місця її розташування (працівники обласних бібліотек у великих містах заробляють більше, ніж бібліотекарі в маленьких бібліотеках при сільських школах, наприклад).

Найімовірніше так трапляється через те, що зарплата бібліотекаря складається зі ставки і додаткових нарахувань — преміальних, надбавок, доплат за організацію та участь у різних заходах.

Друком вийшла книга про найменшу у світі бібліотеку та її юну бібліотекарку. Публікуємо уривок

Роман Антоніо Ітурбе про дівчину, яка ризикує своїм життям, щоб захистити вісім книг присутніх у таборі смерті Аушвіц-Біркенау, став бестселером у 2012 році, хоча його було опубліковано ще в 1993 році

І вже у 2023 році книга «Бібліотекарка з Аушвіцу» побачила світ і в українському перекладі. Щемка історія 14-річної Діти Краус з Праги, яка пережила Голокост. В грудні 1943 року, разом з мамою її перевели з гетто Терезієнштадт у тодішній Чехословаччині до сімейного табору Аушвіц-Біркенау.

Щодня ми працюємо на інфофронті, виствілюючи подвиги українських жінок та впливаючи на світову спільноту інформаційно.

Ми просимо нас підтримати, аби ми й надалі могли виконувати нашу місію на шляху до української перемоги

Відгуки

• Як і « Крадійка книжок» Маркуса Зусака , це витончений роман зі зрілими темами, який дарує емоційно-палке читання. Важливий роман, який буде стояти разом з іншими потужними заповітами епохи Голокосту. ― Booklist
• — захоплююче читання. Ітурбе зберігає гідність і повний жах ситуації Діти, водночас створюючи розповідь про надію та хоробрість перед обличчям страху. ― Журнал «Компас»

Чотирнадцятирічна єврейка Діта Адлерова опиняється в сімейному блоці табору смерті. Біль, бруд, голод та розпач, але свої шрами в’язні табору змогли перетворити на броню. Діта дізнається про підпільну бібліотеку, створену в’язнями. Діта отримує завдання: приховувати від нацистів 8 видань, які вдалося зберегти для навчання малечі. Якщо члени СС дізнаються про це, на кожного причетного чекає розправа».

Уривок

…Їй чотирнадцять років. Ціле життя попереду. Стільки всього треба зробити! А вона ще навіть не починала. У пам’яті спливають слова, що їх полюбляє повторювати мати, коли Діта нарікає на життя: «Це війна, Едіто… це війна».

Вона була такою малою, що навіть не пригадує, яким був довоєнний світ. У її голові зберігається альбом зі спогадами, які вона ховає так само ретельно, як оці книжки під сукнею. Діта заплющує очі, силкуючись уявити світ без страху.

Останні новини

Вона бачить себе, дев’ятирічну, під астрономічним годинником на Староміській площі в Празі, на початку 1939 року. Дівчинка скоса позирає на старий скелет, що роздивлявся довколишні дахи своїми порожніми очницями, схожими на величезні чорні кулаки.

У школі їм розповіли, що великий годинник був звичайним механізмом, створеним майстром Яном понад п’ять століть тому. Однак легенда, яку переповіла бабуся, засмучувала її: король попросив Яна виготовити астрономічний годинник із вбудованими фігурками, які урочисто дефілювали щогодини. Коли замовлення було виконане, король наказав охоронцям осліпити майстра, аби він не зміг створити щось подібне для іншого монарха. Жадаючи помститися, годинникар просунув руку всередину свого винаходу і вивів його з ладу. Шестерні відтяли йому кінцівку, і механізм зламався. Довгий час годинник не могли полагодити. Іноді Діта бачила страшні сни про ту відтяту руку, що повзала між зубчатими коліщатками — вгору і вниз, вгору і вниз. Скелет трусив дзвоником, і починалося свято механічних створінь: парад фігурок нагадував містянам, що хвилини знервовано підштовхують одна одну, що години стрімко рухаються, немов ці іграшки, що впродовж багатьох століть хутко вискакують із гігантської музичної скрині й застрибують назад. Тепер, коли тривога стискає їй серце, вона усвідомлює, що дев’ятирічна дівчинка ще не розуміла таких речей і вважала, що час — це густий клей, нерухоме липке море, де неможливо плисти вперед. У цьому віці годинники можуть налякати, тільки якщо на циферблаті видніється скелет.

Учепившись у старі книжки, що можуть стати причиною її загибелі в газовій камері, Діта з ностальгією відтворює образ щасливої дівчинки, якою вона була колись. Супроводжуючи матір, коли та йшла на закупи до середмістя, вона полюбляла зупинятися перед курантами на ратуші — не для того, щоб помилуватися переміщенням фігурок (насправді той скелет бентежив її більше, ніж вона воліла визнати), а для того, щоб повеселитися, тайкома спостерігаючи за зачудованими перехожими — майже всі були іноземцями, що прогулювалися столицею. Діта безуспішно стримувала сміх, викликаний здивованими гримасами і дурнуватим хихотінням присутніх. Вона моментально давала їм прізвиська. Дівчинка з легким сумом пригадує, що однією з її улюблених розваг було вигадування прізвиськ для всіх, кого вона зустрічала, зокрема для сусідів та знайомих її батьків. Манірну пані Готліб, яка витягала шию, надаючи собі поважного вигляду, вона охрестила «пані Жирафа». А шпалерника-християнина з нижнього поверху — хирлявого і геть лисого — подумки називала «пан Гладенька Голова». Діта пам’ятає, як гналася за трамваєм, який із гучним дзеленчанням завертав на розі Староміської площі й заглиблювався у квартал Йозефов, а потім бігла до крамниці пана Орнеста, де її мати купувала тканини, щоб шити їй пальта та спідниці на зиму. Вона не забула, як їй подобалася та крамниця, де двері були прикрашені мерехтливою вивіскою з різнокольоровими лампочками, що послідовно запалювалися одна за одною знизу догори.

Якби вона не була маленькою дівчинкою, яка неслася вперед, сповнена безпричинним щастям, притаманним усім дітям, то, можливо, звернула б увагу на довгу чергу перед кіоском і помітила б, що на першій шпальті газети «Lidové noviny» надруковано чотири колонки тексту і заголовок величезними літерами, який не просто сповіщав, а буквально кричав про таке: «Уряд погодився на введення німецьких військ до Праги».

Діта на мить розплющує очі й бачить есесівців, що нишпорять у глибинах барака. Вони навіть піднімають малюнки, прибиті до стіни цвяхами, виготовленими з дроту, перевіряючи, чи немає там чогось забороненого. Ніхто не наважується розмовляти, і в довколишній тиші добре чути стукіт солдатських чобіт, що ходять приміщенням, пропахлим вогкістю й цвіллю. А ще в повітрі відчувається страх. Це запах війни. З-поміж небагатьох спогадів, пов’язаних з її дитинством, вирізняється один: Діта завше пам’ятатиме, що мирні часи пахли густим курячим супом, який треба було варити цілу ніч із п’ятниці на суботу. Важко забути аромат добре просмаженої баранини й макаронів під яєчно-горіховим соусом. Довгі дні, проведені в школі, безтурботні вечори, коли вона гралася в класики чи в хованки з Марґіт та іншими однокласницями. На жаль, ідилія закінчилася, і все пішло шкереберть.

Зміни відбувалися не швидко, а поступово. Щоправда, був один день, коли її дитинство несподівано зникло, провалилося під землю, наче печера Алі-Баби, вхід до якої навіки закрився. Той фатальний день Діта пам’ятає дуже чітко. Вона не знає дату, але це сталося 15 березня 1939 року. Прага прокинулася від тремтіння.

Лампа у вітальні трусилася, гублячи кришталеві сльози. Проте Діта знала, що це не землетрус, оскільки ніхто нікуди не біг і не здіймав галасу. Батько спокійно пив ранковий чай і читав газету, удаючи, ніби нічого дивного не відбувається.

Мати повела Діту до школи. Місто здригалося. Вона розрізнила шум, підходячи до Вацлавської площі, де земля так тремтіла, що аж підошвам було лоскотно. Мірою того, як вони наближалися до площі, глухий гуркіт ставав гучнішим. Незрозуміле явище заінтригувало Діту. Діставшись площі, вони не змогли перейти вулицю, вщерть забиту людьми. Нічого не було видно, крім спин, потилиць, пальт і капелюхів.

Мати різко зупинилася. Її обличчя спохмурніло і за одну мить постарішало. Вона взяла доньку за руку, збираючись повернути назад і піти до школи іншою дорогою, але охоплена цікавістю Діта не втрималася від спокуси й одним ривком вивільнилася з її хватки. Оскільки вона була маленькою і тендітною, виявилося зовсім неважко протиснутися крізь юрбу, лавіруючи між людьми, що скупчилися на хіднику, і стати в першому ряду — саме там місцеві поліціянти утворили «живий ланцюг», переплівши руки.

Шум був оглушливим: процесію очолювали сірі мотоцикли з колясками, де сиділи солдати у лискучих шкіряних куртках, спустивши на шию захисні окуляри. Сяючі шоломи були щойно виготовлені на заводах центральної Німеччини, їх ще не зіпсувала жодна подряпина, жоден слід запеклих битв. Позаду їхали оснащені кулеметами бронетранспортери, а за ними гуркотіли танки, що просувалися бульваром із загрозливою повільністю слонів.

Діта пам’ятає, що солдати асоціювалися у неї з фігурками астрономічного годинника. Здавалося, вони ось-ось стрибнуть у скриньку і дверцята затріснуться. І тоді дрижання припиниться. Але цього разу дефілювали не іграшки, а люди. Найближчими роками вона дізнається, що різниця між механічними створіннями і живими істотами не завжди є відчутною.

Їй було лише дев’ять років, проте вона відчула побоювання. Оркестр не грав, не було чути ні реготу, ні свисту, ні радісних криків. Німий парад. Навіщо сюди прийшли ці чоловіки у формі? Чому ніхто не сміявся? Мовчазна хода раптом нагадала Діті жалобний кортеж.

Залізна рука матері висмикнула її з натовпу. Вони рушили у протилежному напрямку, і невдовзі перед ними постала звична весела Прага. Таке враження, ніби вони прокинулися після кошмару і з полегшенням пересвідчилися, що все повернулося на свої місця.

Однак земля все ще хиталася під її ногами. Місто тремтіло. Мати теж тремтіла. Вона тягла дівчинку за собою, відчайдушно намагаючись залишити позаду той парад, утекти від величезних лап війни, квапливо пересуваючи ніжки, взуті у кокетливі лаковані черевички. Діта зітхає, не випускаючи книжки з рук. Вона зі смутком усвідомлює, що її дитинство добігло кінця не в день першої менструації, а того дня, коли німці вторглися в місто. Саме тоді вона втратила страх перед скелетами й давніми байками про примарні руки і почала боятися людей.