Культура Редька посівна (особливості вирощування та зберігання)

Редиска ( Raphanus sativus var. radicula) – одно-и дворічна рослина, різновид редьки, сімейства Капустяні, овочева культура.

Звичайно відносять до овочевих культур, що вирощуються як зелень, тому що при першому врожаї в зимовий і зимово-весняний час у багатьох сортів можна споживати в їжу не тільки коренеплід, але і листя.

Запилюється перехресно (комахами), рослина свето-и вологолюбне, холодостійке і скоростигле. Насіння редису проростають при 3- 4°С, оптимальна температура для росту і розвитку коренеплодів 15- 18°С.

Коренеплоди різної форми – від плоскоокруглої до довгої конічної, в основному червоні, рожеві, малинові і білі за збарвленням. Маса їх від 5 до 200гр. М’якоть коренеплодів ніжна, соковита, слабогострого смаку. Містить цукру 3,72%, білка 1,23%, вітаміну З 25мг%, вітамін В и інші корисні речовини.

Період вегитації до дозрівання коренеплодів у залежності від скоростиглості сорту 25- 40 днів.

Для редиски кращі ґрунти – пухкі супіщані з великим вмістом органічних речовин і слабокислою чи нейтральною реакцією. На території України редиску вирощують повсюдно, назамінний овоч для ранніх свіжих салатів і готування холодників (окрошок).

Скоростиглі сорти редиски доцільно використовувати для ущільнення інших культур (картоплі, цибулі з сіянки, моркви та ін.) і як маячну культуру. В останньому випадку насіння її висівають (2-3% від основної культури) одночасно з морквою, петрушкою, цибулею тощо. Сходи редиски з’являються на 10-15 днів раніше основних культур, а це дає змогу швидше проводити розпушування міжрядь, знищувати сходи бур’янів та руйнувати ґрунтову кірку при її утворенні. Збирати врожай редиски при ущільненні культур потрібно своєчасно, щоб вона не затінювала рослин основної культури. Після збирання врожаю редиски як ущільнювача ґрунт у міжряддях основної культури розпушують.

Перший раз його висівають як тільки можна вийти на город, наступні – через 7-8 днів після попередніх, але не пізніше 1-5 травня. За пізніших строків сівби формування коренеплодів відбувається в умовах довгого дня і підвищених температур, внаслідок чого рослини передчасно стрілкують, а врожай і якість їх знижуються. Для осіннього використання редиску висівають у кінці липня – на початку серпня.

Насіння редиски на грядках висівають розкидним, вузькорядним (відстань між рядками 7—10 см) або широкосмуговим способом. Норма висіву – до 5 г/м.кв., глибина загортання 1-3 см (залежно від вологості ґрунту). На літніх посівах глибину загортання насіння збільшують до 3-4 см. До і після сівби ґрунт ущільнюють.

Догляд за посівом починають з руйнування ґрунтової кірки, особливо на важких ґрунтах. Після з’явлення поодиноких сходів посіви обробляють проти хрестоцвітної блохи. При запізненні з цим обробітком сходи протягом 1-2 днів можуть загинути. Найбільше шкодить блоха у теплі сонячні дні.
На початку утворення першого справжнього листка рослини дрібнокоренеплідних сортів проривають на відстань 2-3 см, великоплідних – 4-5 (за розкидного способу сівби). На вузькорядних посівах рослини залишають через 2-3 і 2-4 см відповідно. Дальший догляд за рослинами полягає у систематичному виполюванні бур’янів.

Збирають редиску в 2-3 строки, коли коренеплоди досягнуть товарних розмірів (1,5 см у діаметрі). Вибрані рослини в’яжуть у пучки і використовують за призначенням. Не слід зберігати редиску в теплому приміщенні, бо коренеплоди випаровують багато води і втрачають товарну якість. Не рекомендується надмірно розтягувати строки збирання редиски, бо коренеплоди швидко переростають, трухлявіють і стрілкують.

Від літніх посівів редиску можна зберігати до лютого і довше. Для цього коренеплоди вибирають у другій половині вересня, а в південних районах – і пізніше. У суху погоду обрізують листки і корінці редиски. Після цього їх миють, підсушують так, щоб коренеплоди залишились вологими, але без краплин води на поверхні. Потім коренеплоди вміщують у пакети (по 1 кг) з поліетиленової плівки товщиною 30-60 мк і запаюють (зав’язують).
Зберігають коренеплоди редиски у холодильниках при температурі 2-3°С і відносній вологості 85-90%. За даними М. О. Скляревського (ІОБ УААН), за таких умов коренеплоди можуть зберігатися протягом 190 днів.

Редька посівна – сорти

При наведенні на скорочення, воно розшифровується

РЕДЬКА ПОСІВНА ЧОРНА

РЕДЬКА ПОСІВНА ЧОРНА (лат. Raphanus sativus var. niger; латиніз. грец. rhaphanos — редька і лат. sativus — посівна + niger — чорна) — овочева коренеплідна дворічна рослина родини Хрестоцвітих (Crusiferae); рос. назва — редька посевная. У перший рік розвиває розетку ліроподібних, перистонадрізаних листків і коренеплід, на другий — квітконосне стебло і насіння. Стебло прямостояче, розгалужене, 20–100 см завв. Квітки дрібні, двостатеві, правильні, білі або лілові, у китицях; оцвітина подвійна, чотиричленна. Плід — веретеноподібний товстий роздутий стручок. Цвіте у квітні–травні. Плоди дозрівають у травні–червні. Р.п.ч. вирощують на городах по всій території України. З лікувальною метою використовують свіжі коренеплоди (Radices Raphani recentes) і насіння (Semina Raphani sativi). Зберігають коренеплоди у льоху у вологому піску. Коренеплоди Р.п.ч. містять цукри (до 6%), білки, амінокислоти, клітковину, ферменти (діастаза, глюкозидаза, оксидаза, каталаза), вітаміни В₁ і С (до 56 мг%), антоціани, органічні кислоти, ліпіди, органічні сполуки сірки (метилмеркаптан, глюкобертегоїн, синігрин), солі калію (до 1200 мг%), кальцію, заліза і магнію. У насінні є жирна та ефірна олії. Експериментальними дослідженнями встановлено, що свіжий сік Р.п.ч. має жовчогінні й діуретичні властивості, посилює перистальтику кишок. Жовчогінні властивості Р.п.ч. підтверджено й клінічними спостереженнями. Крім того, сік Р.п.ч. підвищує толерантність до вуглеводів (при цукровому діабеті), має фітонцидні властивості (пояснюється наявністю органічних сполук сірки) і відхаркувальні властивості, посилює секрецію залоз шлунка і кишок, збуджує апетит, виявляє подразливу дію (при місцевому застосуванні), подібну до дії гірчичників. Пероральне застосування соку Р.п.ч. дає хороший терапевтичний ефект при токсичних гепатитах, цирозах печінки, холециститах і жовчнокам’яній хворобі, при порушеннях серцевого ритму і кардіоневрозах, при гіпоацидних гастритах, дуоденостазах та атонії кишечнику. При бронхіті, захриплості, коклюші й кровохарканні редьковий сік вживають у поєднанні з медом. У народній медицині свіжий сік Р.п.ч. дають цинготним хворим, п’ють при відсутності апетиту, метеоризмі, проносі, нирковокам’яній хворобі, дисменореї. Терту Р.п.ч. корисно вживати при атеросклерозі (сприяє виведенню з організму надлишкового холестерину). У суміші з буряком і морквою Р.п.ч. допомагає при анемії. При виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, гіперацидному гастриті й гострих запальних захворюваннях печінки, кишечнику і нирок та при органічних захворюваннях серця вживати Р.п.ч. протипоказано. Для місцевого лікування використовують сік і насіння. Свіжим соком промивають гнійні рани і виразки, роблять розтирання при міжреберних невралгіях, міозитах, радикуліті й артралгіях. Соком, змішаним з медом і горілкою, розтирають хворі суглоби, а з водою (1:1) — обмивають обморожені ділянки тіла. Насіння Р.п.ч., потовчене і змішане з невеликою кількістю води, застосовують у вигляді припарок при мікотичних екземах і ранах, які погано гояться.

Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзінський. — К., 1992; Лекарственные свойства сельскохозяйственных растений / Отв. ред. М.И. Борисов, С.Я. Соколов. — Минск, 1985; Лавренов В.К., Лавренова Г.В., Онипко В.Д. Энциклопедия пищевых лекарственных растений. — М., 2001; Современная фитотерапия / Под. ред. В. Петкова. — София, 1988.

Інші статті автора