Як правильно Бандера чи Бендери

2 січня 2009 року п’ятнична інтерактивна програма Української служби Бі-Бі-Сі була присвячена 100-річчю символу українського націоналізму Степана Бандери. Інтерактивну програму Бі-Бі-Сі вів Богдан Цюпин.

Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів Калуського повіту в сім’ї священика. Був убитий агентом КДБ Богданом Сташинським у Мюнхені (Німеччина) 15 жовтня 1959 року. На Івано-Франківщині 28 грудня 2007 року обласна рада 2008 рік проголосила Роком Степана Бандери.

Гостем програм був історик Володимир В’ятрович, директор архіву Служби безпеки України, кандидат історичних наук.

Бі-Бі-Сі: Чи достатньо ми знаємо зараз Степана Бандеру, про УПА, про повстанський рух, щоб робити правильні висновки щодо нього?

В.В’ятрович: На жаль, український загал знає дуже мало про повстанський рух і про Степана Бандеру особисто, хоча інформації багато. В Інтернеті є багато доступної інформації, але вона не використовується в достатній мірі. Тому побутує багато радянських міфів.

Бі-Бі-Сі: Усі архіви КГБ не відкриті, особливо архіви в Москві… чи можна робити висновки? Чи не буде нового виливу інформації у майбутньому?

В.В’ятрович: Архіви містять ще багато інформації, фактів, які сприятимуть пізнанню української історії. Українські архіви містять найменше секретної інформації. Але ще не всі документи відкриті. Є законодавчі перепони, зокрема, щодо архівів СБУ, але це тимчасово. Я певен що врешті-решт всі матеріали будуть відкриті. Щодо архівів у Москві – там відбувається зворотній процес. До початку 1990-х архіви ФСБ були більш доступні, то зараз вони, по суті, закриваються і з ними дедалі важче працювати, як українським, російським, так і західним дослідникам.

Бі-Бі-Сі: А чи цінні вони, оці московські архіви?

В.В’ятрович: Так, бо Москва була центром прийняття рішень, і там є багато серйозних документів. Наприклад, я певен що там багато документів про вбивство Степана Бандери. У нас в Києві таких матеріалів немає, бо рішення про ліквідацію Степана Бандери приймалося на найвищому рівні, у Москві.

Бі-Бі-Сі: Ви працюєте в архіві, ви історик, ви маєте доступ до документів, до яких би хотіли мати доступ ваші колеги. Який ваш висновок про Степана Бандеру?

В.В’ятрович: Мій висновок не змінився після того, як я отримав доступ до архіві СБУ, він формувався на основі літератури, яку я вивчав раніше. Я вважаю, що це видатна людина, яка доклалася до визвольного руху. Я вважаю, що його слід вшанувати як національного героя.

Слухач, електронною поштою: Мені байдуже, що штовхало людей Степана Бандери, але вони різали людей без суду і слідства. Це інквізиція. Якщо Бандера герой для України, то Бін Ладен герой для мусульман.

В.В’ятрович: Це поширена думка, яка не опирається на якусь інформацію. Це вияв стереотипів, які насаджувалися радянською владою.

Бі-Бі-Сі: У радянській історіографії це називали фактами. Була боротьба між етнічними групами, були жертви в Західній Україні?

В.В’ятрович: Жертви були, як і в кожній війні. Український визвольний рух вів війну проти сил, які чинили опір відновленню української незалежності: це були Третій Рейх, це була радянська влада і це були польські сили. Як і в кожній війні були жертви, і були жертви серед невинних людей. Але це не дає права називати цю війну несправедливою.

Слухач, електронною поштою: Бандера – герой українського народу. Боротьба тривала, радянська влада використовувала ще гірші засоби.

Слухач з Канади: Без 30 червня 1941 року, про що б ми могли розповідати онукам?

В.В’ятрович: 30 червня – це визначна подія в історії України і в житті Степана Бандери. У цей день було проголошено відновлення незалежної української держави, це відбулося у Львові. Німців поставили перед доконаним фактом існування української держави. Це примусило німців, коли вони прийшли до Львова, продемонструвати свої справжні плани щодо України. Степана Бандеру заарештували. Йому запропонували відкликати акт про незалежність України, але він, попри загрозу знищення, відмовився це робити. Він сказав, що акт був покликаний до життя всім українським народом і він не збирається узгоджувати це з окупаційними силами. Це показало безкомпромісність українського визвольного руху. З 1942 українські визвольні сили почали визвольну боротьбу вже на антинацистському фронті.

Бі-Бі-Сі: Степан Бандера опинився у німецькому концтаборі, Заксенгаусен.

В.В’ятрович: Так, він був спочатку в ув’язненні у Берліні, але потім його перевели до концтабору. Там він був до весни 1944 року. Потім його знову перевели під домашній арешт. У цей момент йому запропонували очолити український про-німецький комітет. Німці програвали тоді, і ситуація змінилася. Бандері пропонувалася роль українського Власова. І знову тут зіграла роль його принциповість. Він був відрізаний від інформації, не знав, що відбувається на фронтах, але він прийняв принципове рішення і не дозволив скомпрометувати український визвольний рух і відмовився співпрацювати з нацистами. Цього, на жаль, не зробили багато інших політиків – як в Україні, так і інших країнах.

Бі-Бі-Сі: В акті проголошення незалежності України Німеччина згадувалася схвально. Бандера і його прихильники певним чином підтримували Німеччину…

В.В’ятрович: В акті про відновлення державної незалежності України 30 червня 1941 року є пункт про те, що українська влада вітає Велику Німеччину, яка руйнує попередню систему поневолення, символом якої був Радянський Союз. Німці прекрасно розуміли, що, попри ці дифірамби, їх поставили перед доконаним фактом і, що українці не будуть враховувати побажання Німеччини і на допиті 3 липня Бандера це підтвердив.

Бі-Бі-Сі: Оксана Забужко – письменниця, яка досліджувала тему ОУН-УПА у роботі над своїм романом. Пані Оксано, після того, як ви провели дослідницьку роботу, які у вас висновки?

О.Забужко: Я досліджувала постать не самого Степана Бандери. Для мене центральним моментом української історії 20 ст. лишається оце 30-ліття українського резистансу, і не лише української, а й історії Східної Європи і історії радянської. Говорячи про рух на Західній Україні, ми його звично локалізуємо, ніби це була проблема Галичини і Волині, але насправді це було явище масштабніше і досі не досліджений той аспект, який мені особисто цікавий найбільше. Це невидимі і не облічені наслідки тодішнього резистансу і як вони змінили подальшу історію України. Мене цікавить роль УПА уже в ГУЛАГу, тому що вся революція в ГУЛАГу кінця 1940-х років. Ті російські дослідники, які займалися цим, а їх останнім часом стає все менше, вони визнають роль української «партизанки», роль УПА, яка взялася за ГУЛАГ і розхитала його зсередини. Великою мірою не виключено, що, коли світові стануть доступними архіви ФСБ, то стане очевидним, що рішення Хрущова випустити мільйони людей з ГУЛАГу, після його знаменитої промови на 20-му з’їзді партії 1956 року, саме це було реакцією на революцію, яку вже неможливо було контролювати сталінськими методами. Тому мільйони радянських громадян, які повернулися додому після 1956 року, завдячують своїм звільненням українським партизанам.

Слухач, електронною поштою: Націоналізм – це пережиток минулого. У країні, де живуть два народи, етноцентризм нічого, крім додаткових проблем, не принесе.

Бі-Бі-Сі: Чи виправдано те, що саме Степан Бандера став символом боротьби?

О.Забужко: Це вже питання для дослідників масової культури, чому саме людина, чиє ім’я означало латиною у староукраїнській мові «прапор», став оцим лідером, оцим знаменом… Я провела величезну роботу дослідництва. Десятки годин інтерв’ю, бо я пишу книжку з 2002 року. Ті люди не називали себе «бандерівцями», вони себе називали просто партизанами. Те, що сьогодні цей ярлик пристав, це вже медіальна привабливість, це те, що може бути краще зрозуміло молоді, людина, яка провела багато часу у тюрмах, таборах, символ незнищенності… Є момент вибуховості імені, хоча за ОУН відповідав Коновалець, а УПА – це Шухевич. Це постаті гігантського масштабу. А те, що Бандера став символом, це пов’язано з харизмом цієї людини.

Слухач, електронною поштою: Назвіть хоч один райцентр, який бандерівці звільнили від німців? Мирних людей загинуло від рук бандерівців – маса, включно з моїми родичами, тому я не можу відчувати жодної поваги до цих людей.

В.В’ятрович: Це типова заява, яка звучить протягом багатьох дискусій. Бандерівці звільнили десятки населених пунктів, у так званих повстанських республіках, де не було ні радянської влади, ні німецької влади. Щодо жертв – ми про це вже говорили, війна є війна, і завжди бувають невинні жертви, але це не дає підстав називати бандерівський рух злочинним.

Слухач: Чи загинув хоч один німецький солдат у боротьбі з ОУН-УПА?

В.В’ятрович: Так, тисячі солдат. Є документи, які підтверджують боротьбу ОУН-УПА з німецькими військами.

Бі-Бі-Сі: Це документи, але чи є інформація вільно доступна пересічним громадянам?

В.В’ятрович: Це велика проблема, те, що українські громадяни не вивчали як слід українську історію і тому і далі оперують стереотипами. Зараз ситуація змінилася, але і далі недостатньо фокусують увагу на український визвольний рух.

Бі-Бі-Сі: Слухач Микола Сухомлин з Харкова запитує, як часто спецслужби СРС видавали себе за оунівців і нищили населення? Чи є документальні підтвердження цього?

В.В’ятрович: Таких документів є дуже багато і ми зараз готуємо спеціальний збірник документів. Такі групи НКВД почали утворюватися з 44 року і у 44-45 роках їх було понад 150 на Західній Україні. Вони існували десь до середини 1950 років. Є багато таких документів, один з найпромовніших – доповідна військового прокурора Кошарського 1949 року на ім’я Микити Хрущова, де він перелічує десятки випадків злочинів агентурно-бойових груп – пограбування, ґвалтування, вбивства, які робилися для того, аби списати цю діяльність на українських повстанців.

Бі-Бі-Сі: А хто були ці люди?

В.В’ятрович: Частина з цих людей – кадрові офіцери, які спеціально готувалися, частина – колишні повстанці, які були перевербовані, ця суміш чинила масові злочини проти місцевого населення.

Бі-Бі-Сі: Чи є приклади, що хтось з членів цих каральних загонів був покараний за це?

В.В’ятрович: Наразі я таких прикладів не знаю, ніхто не піднімав цю інформацію в такому юридичному контексті. Перший крок – це підняти матеріали з точки зору історичної. Очевидно, що це було б історичною правдою, якби це призвело до юридичних висновків.

Бі-Бі-Сі: Чи мають ці люди гарні пенсії, нагороди?

В.В’ятрович: Якщо такі є, то їх залишися одиниці, але ще на початку 90-х були такі, які вважалися заслуженими пенсіонерами.

Бі-Бі-Сі: Слухач каже, що ім’я Бандери стало символом націоналізму завдяки радянській пропаганді і запитує, скільки росіян і поляків служило в гітлерівських репресивних органах і скільки євреїв воювало на боці ОУН-УПА. Напевно, це дуже болісний спосіб ділити за національною ознакою, але раз наш слухач запитує.

В.В’ятрович: Я спецільно не займався такою статистикою, єдине, що можу сказати, що на боці Третього рейху воювало близько мільйона росіян, було сформовано дві дивізії, польських дивізій не було, але було багато поляків, які служили в поліцейських частинах, зокрема на Україні. Є документи, які підтверджують, що були євреї в лавах Української повстанської армії.

Бі-Бі-Сі: До нас приєднується ще один історик – професор Львівського державного університету, доктор історичних наук Ярослав Грицак. Ви назвали Бандеру терористом -романтиком.

Я. Грицак: Це був терор як відповідь на обставини, на безсилля провадити політику іншими способами. Це була відповідь на конкретні факти, відповідь на голодомор, на масові розправи польської поліції над мирним населенням і таке інше.

Бі-Бі-Сі: Взагалі, які у вас викликає думки націоналізм?

В.В’ятрович: Це все одно, що питати, як ви оцінюєте роль сонця – з одного боку воно дуже корисне, з іншого – може вбивати, коли його надто багато. Так само можемо говорити про націоналізм. Для українців це була та ідеологія, яка зберегла їх протягом бурхливого 20 століття, яка врешті решт дозволила відродити незалежність в 91 році.

Бі-Бі-Сі: Чи в Україні досі ототожнюють ці поняття – Бандера і націоналізм?

В.В’ятрович: Це ототожнення не є випадковим. Бандера не був лише символом, він був дуже активним діячем націоналістичного руху. Бути символом дуже важко, і те що він зумів ним залишитися – це чи не головна його заслуга. Його сприймають як символ і ті, хто шанує український визвольний рух, і ті, хто його не сприймає. І як будь-який символ він збурює яскраві почуття – або шаленої любові, або ненависті.

Бі-Бі-Сі: Що ви можете сказати про можливу причетність Олександра Святогорова, який керував операціями в Мюнхені і який нещодавно помер, до підготовки вбивства Степана Бандери?

В.В’ятрович: На жаль в Україні немає жодних матеріалів про те, як готувалося вбивство Бандери в 59 році. Очевидно, що ці матеріали є в Москві і потребуєть опрацювання. Є багато матеріалів про виконавця вбивства Богдана Сташинського з суду над ним у 61 році. Його сенсаційні свідчення показали, що робила Радянська влада для того, щоб розколоти український визвольний рух.

Бі-Бі-Сі: Слухач – Віктор Ткаченко з Києва, кандидат історичних наук – запитує, що робиться проти інформаційних нападів з боку північного сусіда?

В.В’ятрович: В історичному контексті є величезне інформаційне протистояння щодо того, як представляється українська історія, особливо з Росії. Минулого року піднімалися інформаційні хвилі проти Романа Шухевича, переконаний, що 2009 року таке буде робитися по відношенню до Степана Бандери. Наше завдання – робити доступними документи, аби розбивати міфи і не залишати місця для спекуляцій довкола української історії.

Тексти і контексти творів Степана Бандери

Вітаємо наших читачів зі знаменною подією. В Києві з ініціативи ОУН (б) друком вийшов збірник праць Провідника ОУН Степана Бандери «Перспективи української революції». 664 сторінки концентрованих і досьогодні актуальних текстів допоможуть зрозуміти мету і сенс боротьби ОУН, зрештою, зрозуміти з першоджерел, хто був Степан Бандера і за що він боровся.

Пропонуємо нашим читачам передмову до збірника доктора політичних наук Олександра Сича, а бажаючим придбати розкішне видання рекомендуємо звертатися на адресу редакції нашого сайту.

Твори Степана Бандери є нелегкою лектурою для пересічного читача. Для того, щоби опанувати його тексти, треба володіти контекстом тих умов, в яких вони писалися.

Квінтесенцією більш аніж 10-річної інтелектуальної творчості Степана Бандери є титульна праця збірника його творів «Перспективи української національно-визвольної революції». Надзвичайно аналітично і структуровано вибудувана, вона ввібрала ввесь той життєвий підпільно-революційний досвід та концептуальні ідеї щодо справи національного визволення, якими автор встиг поділитися протягом попередніх 10-ти років і які ніби поспішав у лаконічній формі зафіксувати незадовго до своєї трагічної смерті. Якщо потенційний читач в силу різних обставин не матиме змоги прочитати весь збірник, але прагне мати враження про нього і про світогляд та спосіб мислення Степана Бандери, то він повинен ознайомитися принаймні в першу чергу з цією працею.

Отож, праці Бандери слід читати, застосовуючи для повного розуміння метод історизму, тобто накладання його думок і окремих суджень на сучасну для нього поточну політичну ситуацію. Очевидно, що не володіючи знаннями про згадані вище історичні контексти, читачеві важко сприймати зміст його творів. А особливо це стосується всього комплексу тогочасного еміграційного життя. І якщо сьогодні в читача вже не мало б виникати проблем із прочитанням загальної історії ОУН, то історія її Закордонних Частин (ЗЧ ОУН) ще висвітлена недостатньо системно і повноцінно. А що вже казати про політичну історію української еміграції загалом!

Загалом, в працях Степана Бандери можна виділити два типи суджень. Перший – це його реакція на актуальні події суспільно-політичного життя на еміграції, на прояви різних тенденцій у національно-визвольному русі чи на міжнародні події і зміни в політиці СССР. В той же час другий – це концептуальні ідеї, які мають значимий інтерес для дослідників теорії націоналізмознавства та практиків сучасного націоналістичного руху. Доброю ілюстрацією для цього є його «Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном». З одного боку в ньому висвітлені деякі дискусійні питання політики ОУН на початковому етапі війни (створення Українського національного комітету (УНК), проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 р., створення УГВР) та процеси політичної консолідації за кордоном і відношення ОУН-р до Української національної ради (УНРада) як надпартійного координаційного органу. А з іншого – в ньому порушені такі концептуальні питання як можливий устрій Української держави, людина і нація в національно-визвольному русі і в ідеології націоналізму, заперечення тоталітарних методів в організації державного та громадсько-політичного життя.

Власне другий тип суджень Бандери особливо цікавий для аналізу сучасних процесів і він є тим продуктом, якого зазвичай шукають в творах класиків націоналізму сучасні визнавці його ідеології. Щоправда, й аби віднайти його в масі поточних політичних характеристик, читач мав би докласти достатніх зусиль.

А тому праці Степана Бандери треба читати, тримаючи також в уяві сучасні політичні процеси в Україні і зокрема в націоналістичному таборі. Бо ж часто виникають проблемні ситуації, майже ідентичні до тих, які свого часу обмірковував Провідник. І як тут не згадати древніх: «Історія – вчителька життя»!

У цій частині тексту максимально надамо слово самому Бандері. Для прикладу, ось такі його слова могли б стати влучною відповіддю на теперішні тотальні нарікання в патріотичних середовищах щодо змаргіналізованого стану українства: «Для того, щоб могти і вміти повести успішну працю для опанування широких мас, треба брати їх такими, якими вони є в дійсності, це значить, також з усіма їхніми хибами і недомаганнями. Підходячи до мас, не слід розраховувати тільки на високовартісні чи вже вироблені елементи і тільки такими займатися, а на інших махнути рукою».

А щодо актуальної в усі часи української Незалежності теми «консолідації за всяку ціну здорових національних сил», то Степан Бандера категорично виступав проти «механічного об’єднання», вважаючи, що «політична консолідація не може бути самоціллю», а тільки «засобом, політичним інструментом» для досягнення поставленої політичної мети. Й тому «першою і головною передумовою участи в політичній консолідації є те, щоб політичні угрупування керувалися одним основним політичним імперативом змагання за здійснення головної мети». Для його покоління такою метою було здобуття УССД, для сучасного – утвердження і розбудова Української держави.

Не менш актуальною залишається і ось така іронія Степана Бандери: «Так тісно, що не можна протовпитися, може бути тільки при політичному чи суспільно-громадському “ жолобі ” . Натомість у боротьбі і при праці є дуже багато місця для всіх, більше, ніж охочих і доброї волі».

А от наступний його вислів влучно надається для характеристики нинішнього стану російсько-української війни «Кожне продовжування війни – це погіршування умов миру». До слова кажучи, автор більш аніж критично оцінював можливість отримати допомогу для української національно-визвольної справи від Заходу і тому також немов рекомендаційно для нинішніх очільників Української держави застерігав від «бажання зв’язати справу визволення України з політикою західніх держав і до того достосовуватися до них під різними оглядами».

В цьому контексті цікавими навіть для характеристики теперішнього стану тотального насаджування у всьому світі західного зразка ліберальної демократії є такі думки Степана Бандери: «Боротьба за панування у світі тієї чи тієї державно-устроєвої і суспільно-політичної системи, за такий чи інший лад в інших державах, в інших народів є в дійсності боротьбою передусім за свої власні, егоїстичні цілі держави, яка ставить себе за безкорисливого захисника даної системи».

Не менш актуальними для характеристики сучасного світового порядку є й судження автора про значення в його укладі національного інтересу головних суб’єктів: «Деякі люди втратили зрозуміння того, що насправді діється в світі. Вони не розуміють, що головними рушіями всіх міжнародніх взаємин є в першу чергу змагання кожного народу за свої власні інтереси, за здобуття та забезпечення собі життєвого простору, землі, всяких дібр, потрібних для всебічного розвитку й добробуту за досягнення можливо великої політичної, економічної, і мілітарної безпеки та могутности».

Збірник творів Степана Бандери дозволяє спростовувати цілий ряд міфів про нього самого і про український націоналістичний бандерівський рух.

Одним словом, не шукайте у працях Степана Бандери легких шляхів. Шукайте поживу для живого українського державницького інтелекту й збагатитеся життєвим багажем людини високої ідеї, чину, глибокого інтелекту, майстерного аналітичного мислення і немислимої самопожертви.

Олександр СИЧ

Підписатись на новини!

Бажаєте першими отримувати важливу інформацію. Підписуйтесь на наші стрічки.