17 невідомих миттєвостей весни

Півстоліття тому, 11 серпня 1973 року, в СРСР розпочався перший показ фільму «Сімнадцять миттєвостей весни». 12-серійний радянський фільм, режисером якого стала Тетяна Ліознова, було знято за однойменним романом Юліана Семенова. Вже під час прем’єрного показу військова драма здобула величезну популярність у Радянському Союзі, у зв’язку з чим повторний показ відбувся вже через три місяці. А через три роки після виходу першої серії фільм був удостоєний Державної премії РРФСР.

Один із найулюбленіших шпигунських серіалів країни був розібраний на цитати, а чудова музика Мікаела Тарівердієва у вступних титрах досі пробирає до самого серця та душі. Представляємо вам 17 цікавих фактів про культовий фільм, які намагалися особливо не поширювати.

1.Штірліц був гестапівцем-гульвісою

У Штірліца було декілька реальних прототипів, і один з них – гестапівець Вільгельм Леман, який був завербований радянською розвідкою. Щоправда, на співпрацю він пішов не з ідейних, а з меркантильних міркувань. І нічого спільного з образом, вигаданим Юліаном Семеновим, не мав. Як зовні (у В’ячеслава Тихонова явно не арійський тип особи), так і за змістом.

Справжній Вальтер Шелленберг на Нюрнберзькому процесі, 1945-1946 р.

У фільмі герой Тихонова веде скромний, майже затворницький спосіб життя. Леман був повною протилежністю – грав на скачках (кінних перегонах), залазив у борги і часто змінював молодих коханок.

Не схожий на реального Мюллера і Леонід Бронєвой. Насправді, шеф гестапо був значно молодшим за свого кіноперсонажа – у 1945 році йому було лише 45 років.

А ось нащадки Шелленберга, якого зіграв Олег Табаков, із задоволенням переглядають «17 миттєвостей», бо актор виявився дуже схожим на нього. Вони навіть написали Табакову листа, мовляв, коли хочемо поглянути на «дядька Вальтера», дивимося цей фільм.

2.Леонід Куравльов виявився непереконливим Гітлером

На роль Штірліца пробувалися Інокентій Смоктуновський, Олег Стриженов та Арчил Гоміашвілі. Кандидатуру останнього, який прославився як Остап Бендер у «12 стільцях», відстоював автор роману Юліан Семенов.

Справжній групенфюрер СС Генріх Мюллер.

Але, подейкують, Арчіл напередодні зйомок розійшовся з режисером Тетяною Ліозновою, з якою був у близьких стосунках. Стриженов виявився зайнятим, а Смоктуновського не влаштувало, що зйомки могли розтягнутися аж на два роки.

На роль Мюллера розглядався Всеволод Санаєв. Але відмовився: «Грати фашиста не буду!»

Довго шукали актора на роль Гітлера. Пробувався Леонід Куравльов. Непереконливо. Взяли німця, а Куравльову дали роль одноокого есесівця Айсмана. Як розповідав сам Куравльов, він був не проти зіграти фюрера: «Але невдача! Що ж, навіть геніальні артисти зазнають невдач. Ліознова завжди мала власну думку».

А ось головною конкуренткою Катерини Градової, що зіграла радистку Кет, була Ірина Алфьорова, але вона на той момент була за кордоном.

3.Світлична хотіла виправдати велелюбність Ісаєва

Світлана Світлична (Габі Набель) зізналася, що хотіла зіграти одразу дві ролі: «Я сказала Ліозновій, що було б непогано, якби одна актриса зіграла і Габі, і дружину Штірліца. Щоб це був один стиль жінки. Це тоді виправдовувало б, чому полковник Ісаєв далеко від Батьківщини захопився Габі. Ідея Ліозновій сподобалася, але я її пізно озвучила – на цю роль вже було затверджено Елеонору Шашкову. А якби втілили мою ідею, вийшло б дуже цікаво. Не скажу, що я засмутилася. Але з боку режисера було б нетактовним відмовляти актрисі, яку вже затвердили.

Моя героїня за сценарієм була закохана у Штірліца. Тихонову тоді симпатизували усі жінки СРСР. Якби мені в пару дали старого нікчемного актора, довелося б фантазувати. Але в цьому випадку не фантазував ні В’ячеслав Васильович, ні я. У нас були приємні взаємини, і впевнена, він відчував те саме. Тому у нас так ідеально вийшла сцена, де ми танцюємо у його будинку. Вона унікальна! Там немає пояснень, поцілунків, а лише неймовірний потяг один до одного. Там усе сказано очима: Габі обожнює Штірліца, а він, на жаль, як розвідник не міг мати в Німеччині кохану жінку. Навіть легендарний Сергій Герасимов сказав, що цю сцену треба показувати студентам ВДІКу».

4.Тихонов наколов собі «Славу» і приховував це

Ходить легенда, що у В’ячеслава Тихонова на лівій руці була наколка «Слава», зроблена ще замолоду. Звичайно, у Штірліца такої бути не могло. І коли потрібно було показати крупним планом руки Штірліца, то це були руки дублера – асистента художника Фелікса Ростоцького. Цей факт підтвердила дружина Штірліца – актриса Театру ім. Вахтангова Елеонора Шашкова: «Так, в юності Тихонов зробив таке татуювання. Це була помилка молодості, тому навіть князя Болконського він грав у рукавичках. Але Слава наколов собі «славу» на все життя – напророчив. А Ліознова обожнювала Тихонова і не хотіла навіть найменшої чорноти у його біографії, тому про наколку всі мовчали».

5.Бронєвой-Мюллер смикався через костюм

Багатьом глядачам запам’ятався Леонід Бронєвой у ролі Мюллера, зокрема нервовими посмикуваннями головою у напружені моменти. Але ця жестикуляція виникла від того, що Бронєвому пошили мундир на два розміри менше і комір постійно врізався йому в шию! Побачивши такий жест, режисер запропонувала його залишити, вирішивши, що такий нервовий тик лише додасть колориту фігурі Мюллера.

6.Ледве вистачило грошей на останню серію

«17 миттєвостей весни» вважається найдорожчим радянським серіалом, хоча реальний бюджет картини – це таємниця, вкрита мороком. Але сучасні кінопродюсери говорять, що якби зараз знімалася картина з таким самим розмахом, то вартість кожної серії становила б, як мінімум, 100 тисяч доларів.

Більш того, на зйомки було витрачено стільки коштів, що Ліозновій не вистачало грошей, щоб завершити фільм. Ще б пак, адже зйомки тривали два роки в різних містах і країнах. А ще, наприклад, тільки для одного Тихонова було пошито 100 сорочок! Що вже говорити про побудовані на студії ім. Горького декорації: коридори рейхсканцелярії, кабінет Мюллера, квартира Штірліца та багато іншого. Додайте до цього «географічні» зйомки – картина знімалася в Німеччині, Прибалтиці та Грузії. Щоправда, те, що Квіткова вулиця Берна знаходиться насправді у Ризі, а швейцарський кордон пастор Шлаг переходив на Кавказі, дозволило суттєво заощадити бюджет.

7.Тихонов попросив «очі»

Один із найромантичніших епізодів картини – зустріч полковника Ісаєва з дружиною в кафе «Elefant» у Німеччині. Хоча сцени побачення в кафе у романі Семенова не було. Її запропонував вставити Тихонов після спілкування з одним із розвідників. Виявляється, багатьом радянським резидентам влаштовувалися такі безконтактні зустрічі із рідними.

Тихонова і Шашкову знімали окремо.

«Дружина Ісаєва» Елеонора Шашкова розповіла, як це було: «На знімальний майданчик мене привів один із асистентів по акторам, з яким ми працювали на зйомках «Двох життів». Саме в тому фільмі я вперше побачила В’ячеслава Васильовича, який там грав одну з головних ролей. Він справив на мене, тоді ще студентку другого курсу театрального «вишу», яка знімалася у масовці, сильне враження! Хоча я красивих чоловіків не сприймаю. Для ролі дружини Ісаєва я була молодша за вік своєї героїні, і мене «дорослили». Я не дивуюся, що саме сцена короткого побачення Штірліца з дружиною стала найяскравішою у фільмі. Згадайте кадр, коли він підняв очі. Вони були наповнені душею, а в моїх очах читалося: «Я страждаю у розлуці, сильно люблю тебе і дуже переживаю, як ти тут живеш без мене?» В останньому великому плані очі моєї героїні казали: «Може, я бачу тебе останній раз у житті…»

А насправді, ми знімалися з Тихоновим окремо. Те, що ви бачили у кадрі, це монтаж. Раніше ж знімали лише однією камерою і на плівку, по дві сцени на день. Все було відрепетировано, обдумано. Це зараз суцільний конвеєр! Того дня В’ячеслав Васильович прийшов на знімальний майданчик несподівано. Це був його перший вихідний за півроку роботи, але він не сидів удома і захотів зазирнути в очі своєї екранної дружини, дізнатися, хто вона. Прийшов і сів біля камери. Ми грали в повному мовчанні… І все вийшло, всього за годину. З таким великим актором, як Тихонов, інакше не могло бути! А наступного дня була його зйомка без мене. Але він сказав Ліозновій: «Давай вези мені ці очі. Без них я не можу зніматися». І мене тут же доставили на зйомки і посадили біля камери. Я постаралася зробити все те саме, що й день тому. Напевно, В’ячеслав Васильович і зіграв так геніально, тому що дивився у мої наповнені сумом очі».

8.Поїхали до Німеччини зі своїм «Мерседесом»

Кажуть, що «зі своїм статутом у чужий монастир не ходять». Однак до Берліна знімальна група поїхала зі своїм «Мерседесом» для Штірліца. У перший же день зйомок машина заглухла, і завести її вже було неможливо. Врятував групу звукооператор Леонард Бухов, який розшукав свого приятеля Гюнтера Клібенштайна, що колекціонував ретроавтомобілі. З його колекції і було взято напрокат авто для Штірліца.

Однак модель «Мерседес-седан», що дісталася «штандартен-фюреру», насправді дуже проста для такого звання. Хоча в самому романі Семенова ще суттєвіший ляп – Штірліц роз’їжджає на машині марки «Хорьх» ВКР-821. Насправді, такою машиною в ті часи користувалися урядовці, а трилітерних номерів не було.

9.Під час знущань діти посміхалися

У епізоді, де грудну дитину радистки Кет розкутують з пелюшок біля відкритого вікна (на вулиці холодно, і німці сподіваються, що серце матері здригнеться і вона здасть Штірліца), малюк повинен плакати, бо мерзне.

Насправді ж, дітям (у сцені тортур одного малюка грали одразу 18 дітей, оскільки зйомки проходили довго, а немовляті у присутності матері дозволено було перебувати на зйомках не більше двох годин) було тепло, тому вони посміхалися та сопіли. Записати дитячий плач не вдалося, тому звукоінженеру довелося їхати до дитячої лікарні, щоб там записати крик.

10.Ляпи: пістолет Макарова і радянські вагони

У епізоді, де Штірліц вбиває провокатора Клауса (його зіграв Лев Дуров), в руках нашого розвідника чомусь виявився пістолет Макарова, якого на озброєнні німецької армії, ясна річ, бути не могло. Та й нахвалювати пісню «Мілорд» у виконанні Едіт Піаф, яка з’явилася лише 1958 року, це явний стрибок у майбутнє.

А ось в епізоді, де Кет прощається зі Штірліцем на вокзалі, на вагоні було російською мовою написано «58 тонн». А у сцені відправлення телеграм видно, що вони пишуться на бланках «Міжнародна телеграма СРСР» із замазаним чорнилом гербом.

11.У Німеччині Тихонова мало не побили

Прогулянка від готелю до знімального майданчика мало не коштувала Тихонову звинувачення у пропаганді фашизму. Справа в тому, що на вулицю він вийшов у формі штандартен-фюрера СС, за що його негайно затримали берлінці. Ті визнали його нацистом і влаштували розбірки. На щастя, заваруху почули кіношники і врятували артиста.

12.Ліознова позбавила композитора звання

Тетяна Ліознова, липень 2000 року.

Ліознова хотіла, щоб у титрах вона була і як режисер, і як співавтор сценарію, оскільки вигадала деякі сцени, але Юліан Семенов був проти. Розгорівся скандал, і композитора «Миттєвостей» Мікаела Тарівердієва призвали у якості судді.

Він вирішив, що Ліознова неправа. І не отримав Держпремію РРФСР (а значить, звання і велику суму грошей), яка 1976-го дісталася Ліозновій, Семенову, Тихонову та оператору Петру Катаєву. А Тарівердієва зі списку одержувачів викреслили.

13.Через Кобзона ставили кордони з донощиками

Мікаел Тарівердієв відмовлявся бути композитором картини, мовляв, не пише для фільмів, де знімають Сталіна. Однак в підсумку він створив 18 мелодій, але увійшли лише дві. І відразу пішли розмови, що його «Не думай про секунди» схожа на «Історію кохання» Леграна. Був скандал і з виконавцями. Прослухали Лещенка, Ободзінського, Магомаєва, але зупинилися на Кобзоні. Хоча Тарівердієв був проти: вони посварилися. І коли Кобзон записувався, режисерові доводилося розставляти кордони, які сповіщали про наближення композитора!

14.Кет народила у клініці, яка обстежила Юлію Тимошенко

У сцені, де Штірліц і радистка Кет із новонародженим на руках виходять із пологового будинку, задіяна справжня університетська клініка «Charite» у Берліні. Відтоді минуло багато часу – високого дерева перед будинком вже немає, доріжки перероблені і світильники на стовпах інші.

Клініка «Шаріте» була заснована у 1710 році, відноситься до найстаріших медичних установ Німеччини і є однією з найстаріших університетських клінік Європи. Сьогодні про цю установу чув майже кожен українець у зв’язку з екс-прем’єром Юлією Тимошенко, яку обстежили лікарі з цієї клініки. До речі, у ролі новонародженої дитини радистки Кет знялася Марія Миронова (дочка акторів Катерини Градової і Андрія Миронова). Але окрім неї у фільмі в цій ролі було задіяно ще майже два десятка інших немовлят.

15.Через жарти Дурова знімали у лісі під Москвою

Сцену, в якій Штірліц вбиває Клауса (Лев Дуров), мали знімати під Берліном. Але, як розповідав Лев Костянтинович, з поїздкою до Німеччини не склалося, оскільки його не випустили з Радянського Союзу, і все через почуття гумору артиста: «Перед виїздом за кордон я, як і всі, хто виїжджав, мав пройти співбесіду у виїзній комісії. Мене попросили описати прапор Радянського Союзу. Я раптом видав, мовляв, чорне тло, на ньому білий череп і дві перехрещені гомілкові кістки. Називається прапор «Веселий Роджер». Завернули мене і потім знімали у лісі під Москвою».

16.Валентин Гафт отримав роль американця наосліп

Гафт, який зіграв американця Геверніца, що брав участь у переговорах про капітуляцію Німеччини, розповідав: «Я мав їхати у відпустку, але мені потрібні були гроші. І тут мене запросив Олег Табаков. Я їхав на зйомки і не знав, якого саме персонажа доведеться грати. Там познайомився з Ліозновою. Вона навіть до найменшого епізоду ставилася дуже серйозно. Мій, наприклад, ми обговорювали цілий день. Не порівняти із сьогоднішнім процесом зйомок».

17.Лановий не хотів бути ворогом

Справжній Карл Вольф, 1937 рік (тоді ще групенфюрер СС).

Василь Лановий, який на той момент полюбився глядачеві по фільму «Офіцери», зізнався, що Ліознова ледве вмовила його стати обергруппенфюрером СС Карлом Вольфом: «Тетяна Михайлівна приїжджала до мене до театру двічі, запрошуючи знятися у фільмі.

Але я був зайнятий у театрі та в іншій картині, тому наполегливо відмовлявся. Ліознова не відступала, бо бачила у цій ролі виключно мене. Я здався, почувши її вражаючу фразу про мого героя Вольфа: «Він не ворог, він ваш противник – потужний і розумний».

Її слова мені дуже сподобалися, бо я вважав, що грати ворогів Батьківщини – мавпина праця. Але я дуже засмучений, що фільм зробили кольоровим. Це жахливо! Адже це документальна картина. Голову відірвав би за таке! А найвдалішою Василь Семенович назвав сцену, коли його Вольф прилітає літаком і його заарештовують: «У ній актор Лановий був найточніший, як мені здається».

13 цікавих фактів про фільм «Сімнадцять миттєвостей весни»

Минуло понад сорок років з прем’єри «Сімнадцяти миттєвостей весни», фільму, що став легендою відразу після випуску.

• 1. Ефект присутності
• 2. Без «Слави»
• 3. Під поглядом з Луб’янки
• 4. Нестандартні воїни СС
• 5. Зроблено в СРСР
• 6. Несподіваний кадр
• 7. Кіноперегляд для кубинського уряду
• 8. За що Тихонова мало не заарештували
• 9. Як «Веселий Роджер» не дав Дурову виїхати за кордон
• 10. 20 спокійних вечорів
• 11. Незвичайний голос Кобзона
• 12. 100 білих сорочок для Штірліца
• 13. Переконливий Мюллер

Пропонуємо вам познайомитися з дивовижними фактами, що стали частиною історії створення цієї стрічки.В’ячеслав Тихонов в ролі Штірліца

1. Ефект присутності

Багато глядачів задавалися питанням: чому «Сімнадцять миттєвостей весни» вийшов чорно-білим, адже в 1973 році кольорові фільми активно випускалися, хоч і телевізори з передачею кольору були далеко не у всіх. Тетяна Ліознова навмисно домагалася схожості з документальною стрічкою, тому у фільмі використано чимало матеріалів з військовими хроніками, які за замовчуванням не могли бути кольоровими. Якби відзняті знімальною командою фрагменти відрізнялися атмосферою від документальних, це позбавило б фільм ефекту присутності.Тетяна Ліознова на знімальному майданчику

2. Без «Слави»

Коли Штірліц розкладає на столі сірники, насправді в кадрі з’являються руки художника Фелікса Ростоцького. Вся справа в тому, що на тильному боці пензля В’ячеслава Тихонова красувалося велике чорнильне татуювання «СЛАВА» – привіт з молодості. Ясна річ, у Штірліца такої позначини бути не могло, але жоден грим не міг її заховати. До речі, шифровки за професора Плейшнера теж писав Ростоцький. Ні, на руці у Євгена Євстігнєєва не було татуювання «ЖЕНЯ» – у всьому винен огидний почерк актора.Євстигнєєв на знімальному майданчику

3. Під поглядом з Луб’янки

При створенні фільму особлива увага приділялася історичній достовірності, так що в якості консультантів були найняті справжні співробітники Луб’янки. На прохання Юрія Андропова, який в той момент очолював КДБ, їхні прізвища були вирізані з титрів.Тихонов блискуче впорався з роллю

Після перегляду фінальної версії фільму консультанти знайшли в діях героїв фільму протиріччя з посадовою інструкцією НКВС, однак рішенням цензури було залишити спірні моменти, адже Штірліц мав стати кумиром радянських громадян.

4. Нестандартні воїни СС

У гонитві за історичною достовірністю куратори фільму виявили практично анекдотичну помилку. Переглядаючи відзняті епізоди з німецькою армією, хтось із консультантів зауважив, що всіх воїнів СС з масовки грають актори з типово єврейською зовнішністю. Вибухнув скандал, і з Естонії терміново надіслали кілька десятків курсантів-прикордонників, як на підбір блакитнооких і білокурих.Солдат СС у фільмі зіграли естонці

5. Зроблено в СРСР

Кожен наряд шився лише після схвалення консультанта з одягу – колишнього розвідника полковника Брауна, який знав специфіку німецької форми аж до найдрібніших тонкощів. А ось німецький художник по костюмах із завданням не впорався і обрядив статистів в форму, що абсолютно суперечить історичній достовірності. Тоді з СРСР надіслали 60 ящиків з формою від радянських кравців. Коли одягнена в неї масовка вийшла на знімальний майданчик, обомлели самі німці – навіть найбільш допитливий фахівець не знайшов би відмінностей від оригінальних костюмів есесівців.Лановий зіграв обергруппенфюрера СС Карла Вольфа

6. Несподіваний кадр

Сцена зі Штірліцем і собакою – чистої води імпровізація. Коли Тихонов паркував «Мерседес» у дворику, пес, який гуляв неподалік з господарем, прибіг і сів поруч з актором. Той не розгубився і почав працювати з дворнягою під прицілом камер: «Чий же ти, дурашка?». Пес сам підійшов і лагідно ткнувся носом у долоні. Сцена здалася режисерові дуже вдалою, і її включили в сценарій.Пес відмінно виглядає в кадрі

7. Кіноперегляд для кубинського уряду

Кажуть, що Фідель Кастро був великим шанувальником цього серіалу. Якось раз кілька днів поспіль на вечірні засідання уряду Куби не була низка ключових чиновників. З’ясувалося, що міністри вкраденням збігали зі служби немов школярі, щоб подивитися новий епізод «Миттєвостей». Будучи мудрим лідером, Фідель не став карати підлеглих, натомість влаштувавши для уряду колективний показ фільму, що зайняв 14 годин.Фідель Кастро схвалив фільм

8. За що Тихонова мало не заарештували

Виявляється, В’ячеслава Тихонова могли заарештувати під час зйомок у НДР. Якось раз актор чи то забув, чи то полінувався переодягнутися і відправився на знімальний майданчик у формі СС. Жителі Східного Берліна в обуренні мало не здали Штірліца в поліцію, проте на шум прибігли члени знімальної групи і пояснили стривоженій громадськості ситуацію.Образ розвідника вийшов точним

9. Як «Веселий Роджер» не дав Дурову виїхати за кордон

Зйомки сцени з убивством гестапівця Клауса повинні були проходити в НДР, але виконавця ролі, Льва Дурова, відмовилися випускати за кордон. Йому потрібно було отримати згоду виїзної комісії, але на «іспиті» актор провалився: на прохання описати радянський прапор він почав розповідати про піратський «Веселий Роджер», а після питання про столиці союзних республік перерахував міста, які не мали до них жодного стосунку. У результаті комісія відхилила запит Дурова з формулюванням «за погану поведінку», а Клаусу довелося вмирати десь у лісах Підмосков’я.Льву Дурову не сподобалися питання виїзної комісії

10. 20 спокійних вечорів

За даними Держтелерадіо, прем’єру «Сімнадцяти миттєвостей весни» подивилися понад 200 мільйонів глядачів. Протягом дванадцяти вечорів вулиці міст СРСР різко порожніли, знижувалося споживання води, падав навіть рівень злочинності – всі люди були прикуті до екранів. Фільм швидко став легендою

11. Незвичайний голос Кобзона

Коли Мікаел Тарівердієв написав музичний супровід до фільму, перед Ліозновою постало питання, кого вибрати виконавцем. Свої версії композицій запропонували Муслім Магомаєв, Валентина Толкунова і Валерій Ободзинський – режисер забракувала їх усіх. Хтось порадив Тетяні кандидатуру Йосипа Кобзона, але та різко відповіла: «Щоб Кобзона і близько у фільмі не було!». Співак образився, проте пізніше з’ясувалося, що Ліознова не збиралася образити його талант, просто фірмова «кобзонівська» манера виконання не підходила для стрічки. Тому в культових «Не думай про секунди зверхньо» та інших композиціях з фільму звучить такий несхожий на звичний тембр Кобзона голос – співак запропонував з десяток варіантів у різному виконанні.Йосип Кобзон виконав пісню дуже душевно

12. 100 білих сорочок для Штірліца

До речі про одяг: на зйомки в НДР Штірліцу довелося взяти сотню білих сорочок. Костюмера за кордон не покликали з метою економії бюджету, а прати було нікому, тому кожен знімальний день Тихонов починав у новенькій сорочці. Університетська клініка Charite в Берліні

13. Переконливий Мюллер

Проби на роль Мюллера завершилися після прослуховування Леоніда Броньового, який на той момент був відомий як актор театру і не мав ні найменшого поняття про тонкощі кіношної роботи: вигідних ракурсах, ефектних поворотах. Йому просто дали роль, з якою він в результаті блискуче впорався. Перед цим він пробувався на роль Гітлера, але, як зізнавався сам актор, «Я цього антихриста не подужав, сама моя натура була проти».Леонід Бронєвой в образі Мюллера

Ліознова була в захваті від свого вибору, особливо захоплювало її вміння Броньового підкреслити нервовий характер начальника Гестапо – той час від часу якось дивно смикав шиєю. Потім виявилося, що нервовий тік Мюллера – зовсім не авторська знахідка актора; комірець його сорочки просто був занадто тісним і завдавав незручності. Ця непомітна деталь настільки вписалася в образ, що Мюллер все-таки став неврастеником, хоча сорочку вільніше Броневому все-таки видали.Роль Штірліца стала для Тихонова однією з кращих

Редакція рекомендує вам познайомитися зі статтею про акторів-фронтовиків, які відстоювали свободу нашої країни з автоматом у руках.