§ 20. Сполучені Штати Америки

1. Якими є головні підсумки для США Громадянської війни та реконструкції Півдня? 2. Які території були приєднані до США в першій половині XIX ст.?

1. Стрімке економічне зростання. Наприкінці XIX — на початку XX ст. економіка США переживала бурхливе піднесення. Завдяки постійному припливу іммігрантів швидкими темпами збільшувалася кількість населення. Так, за період із 1871 до 1913 р. вона зросла з 39,8 млн до 96,5 млн осіб; 55% приросту становили іммігранти.

На початку XX ст. США вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, технічним оснащенням і продуктивністю праці.

Джон Рокфеллер

Карикатура на компанію Дж. Рокфеллера «Стандард Ойл

Загальна вартість промислової продукції США вдвічі перевищувала вартість німецької та майже у 2,5 разу — англійської.

Провідну роль в американській промисловості відігравали добре оснащені великі підприємства. Вони становили лише 2,2% від загальної кількості підприємств, а виробляли половину промислової продукції. Великі підприємства нерідко об’єднувались у трести, які монополізували виробництво основних товарів. На початку XX ст. найбільший вплив мали нафтовий трест Джона Рокфеллера (виробляв 90% нафтопродуктів) і металургійний трест Джона Моргана (виплавляв 66 % сталі). На 1900 р. у країні налічувалося 440 промислових і транспортних трестів, які виробляли 3/4 продукції США.

Першою великою корпорацією США стала «Стандард Ойл». Вона була створена Дж. Рокфеллером у 1870 р. За десять років компанія вже контролювала виробництво очищеної нафти в країні. Дж. Рокфеллеру вдалося домовитися з власниками залізниць про низькі тарифи для вантажів компанії, що дало додаткову перевагу в боротьбі з конкурентами. У 1882 р. корпорація була перетворена на трест, що об’єднував 14 компаній і контролював близько 30 нафтових фірм. Дж. Рокфеллер холоднокровно розорював своїх конкурентів. Якщо ті намагалися чинити опір, він наймав банди, які руйнували бурові вежі, нафтопроводи, обладнання, навіть убивали тих, хто не бажав «домовлятися».

Поряд із трестами існувала значна кількість малих і середніх підприємств. Вільна конкуренція між ними й визначала розвиток економіки США. У сільському господарстві країни переважали сімейні ферми. Його технічне забезпечення перевищувало рівень європейських країн. За виробництвом зерна, м’яса, бавовни США посідали перше місце у світі та стали головним постачальником сільськогосподарської продукції до Європи.

2. Політичне життя та суспільні рухи в США. В останній чверті XIX ст. у США остаточно утвердилися республіка президентського типу та двопартійна система. Прихильники політики Півночі США склали основу Республіканської партії, а Півдня — демократичної. До 80-х рр. XIX ст. при владі майже беззмінно перебували республіканці. Потім на десятиліття їх змінили демократи. До початку XX ст. різниця між Республіканською та Демократичною партіями практично зникла, обидві вони обстоювали тогочасний суспільний і державний устрій США.

Швидкий економічний розвиток спричинив появу «великих грошей», що призвело до зростання корупції. Значна кількість державних посад стали прибутковими для тих осіб, що їх обіймали. Державний апарат працював неефективно. Права простих громадян постійно порушувалися, процвітало хабарництво. Таке становище викликало масштабний суспільний рух за реформи, спрямовані на демократизацію.

Наприкінці XIX ст. серед американських фермерів виник масовий рух проти залізничних, промислових і торговельних монополій. Поступово набирала ваги Популістська («народна») партія, яка виступала проти монополій. Популісти вимагали націоналізувати залізниці, телеграф і телефон, конфіскувати надлишки землі, збільшити податки з багатіїв. На базі цієї партії згодом сформувався рух прогресистів за демократизацію виборчої системи, зниження податків, установлення урядового контролю над трестами. Деякі прогресисти вимагали впровадження в США системи соціального страхування на зразок європейської та прийняття закону про 8-годинний робочий день.

Видатним лідером прогресистів був губернатор штату Вісконсін Роберт Лафоллет, якого згодом обрали сенатором. У своєму штаті він провів демократичну податкову реформу, установив контроль над міським транспортом і залізницями.

Із кінця XIX ст. демократичні журналісти й письменники у своїх публікаціях викривали численні факти хабарництва урядовців, фінансового шахрайства, експлуатації праці жінок, дітей. Фактично преса в країні перетворилася на «четверту владу», впливаючи на політичне життя, створюючи відповідну суспільну думку з того чи іншого питання.

Активно діяла Антиімперіалістична ліга, що налічувала майже 1 млн членів. Вона організовувала багатолюдні мітинги протесту проти колоніальної імперської політики.

Роберт Лафоллет

Одним-двома реченнями дайте характеристику діячу, зображеному на ілюстрації.

Колишні конфедерати, які згуртувалися навколо Демократичної партії, зберегли свою владу на Півдні США. їм вдалося прийняти низку законів, які обмежували громадянські права афроамериканців. Так, наприклад, на виборців-негрів накладали спеціальний податок, позбавляли виборчих прав неписьменних тощо. Поступово на Півдні США склалася система расової дискримінації — обмеження громадянських прав за расовою ознакою. Згодом вона була доповнена расовою сегрегацією — системою окремого проживання та розвитку білого й чорного населення. Існували школи, магазини, ресторани, кав’ярні, цілі квартали тільки для білих. Таке становище не могло влаштовувати чорношкіре населення США, і вони розпочали боротьбу за свої права. Особливої організованості вона набула з початку XX ст.

Члени жіночих організацій (суфражистки) домагалися надання жінкам права голосу й рівності прав із чоловіками.

Найбільш організованим був робітничий рух, але на відміну від європейських країн, він мав переважно економічний характер (покращення умов та оплати праці). Робітники віддавали перевагу профспілковому руху. Найбільшою була профспілкова організація Американська федерація праці (АФП), очолювана Семюелом Гомперсом. Він вважав, що завданням профспілок (тред-юніонів) є не політика, не виступи проти суспільства, а ділова співпраця з підприємцями в організації виробництва та захист економічних інтересів членів профспілки.

1 травня 1886 р. робітники США розпочали загальний страйк, вимагаючи встановлення 8-годинного робочого дня. З травня 1886 р. в Чикаго поліція відкрила вогонь по мітингуючих (шестеро робітників загинули). Наступного дня робітники зібралися в Хеймаркет-сквер на мітинг протесту проти дій поліції. Під час демонстрації невідомий кинув у поліцейських бомбу (один поліцейський загинув). У відповідь поліція почала стріляти. Керівників страйку заарештували, звинувативши в організації терористичного акту. На суді це доведено не було, але присяжні визнали робітників винними. Чотирьох керівників мітингу засудили до смертної кари. Відтоді американські робітники, а з 1889 р. і робітники інших країн на згадку про цю трагедію стали відзначати 1 Травня як День солідарності трудящих.

Завдяки наполегливій боротьбі лише за перше десятиліття XX ст. середня заробітна плата робітників збільшилася на 23%. Зріс прошарок високооплачуваних категорій робітників, особливо в автомобільній і металургійній галузях промисловості. Середня заробітна плата робітників США перевищувала оплату висококваліфікованих європейських робітників, що приваблювало нових іммігрантів із Європи, а згодом і з Азії та Латинської Америки. Під тиском широких суспільних рухів лідери республіканців і демократів усвідомили необхідність змін у країні.

Вибух під час зіткнень на Хеймаркет-сквер у Чикаго 3 травня 1886 р.

Наприкінці XIX ст. у США були започатковані реформи, які поступово демократизували життя в країні.

Першим вагомим кроком стала боротьба із засиллям монополій. У 1890 р.

Конгрес прийняв антитрестівський закон, який запропонував сенатор Джон Шерман. Закон Дж. Шермана передбачав кримінальне покарання підприємців за змову щодо встановлення єдиних цін. Таким чином, свобода й демократія в країні пов’язувалися зі збереженням конкуренції в економіці США.

3. «Справедливий курс» Т. Рузвельта. Прихильником прогресистів оголосив себе президент Теодор Рузвельт (1858—1919). Прийшовши до влади 1901 р., він провів низку реформ, які започаткували його реформаторську діяльність («прогресивна ера»).

Основна ідея Т. Рузвельта полягала в тому, що держава, усупереч доктрині лібералізму, має регулювати розвиток економічних і трудових відносин, а саме: узяти під контроль діяльність трестів та обмежити негативні її прояви — схильність до ліквідації конкурентів, встановлення монопольного становища на ринку тощо. Він вважав за необхідне регулювати відносини між працею й капіталом, щоб усунути загрозу соціальних революцій.

У посланні Конгресу 1902 р. Т. Рузвельт заявив про готовність уряду бути проміжною ланкою між робітниками й підприємцями, проводити «справедливий (чесний) курс» у робітничому питанні.

Першим прогресистським заходом Т. Рузвельта був судовий процес 1901 р. проти залізничної компанії, яку контролював Дж. Морган (її було звинувачено в монополії, що перешкоджала вільній торгівлі). Суд визнав компанію винною та зобов’язав розділити її на дві частини. Після цього відбулося ще 25 судових процесів проти монополій, які принесли Т. Рузвельту славу «руйнівника трестів» і навіть «революціонера».

Продовжуючи політику розширення державного втручання в економіку, Т. Рузвельт у 1906 р. провів через Конгрес закон, який дозволяв уряду контролювати залізничні тарифи. Одночасно було прийнято два популярні закони про державний контроль над виготовленням ліків, харчових продуктів, а також про контроль за умовами праці.

Теодор Рузвельт

Відповідно до своїх обіцянок проводити «справедливий курс» щодо робітників, уряд неодноразово втручався у страйки на користь мітингуючих.

Іншим напрямком діяльності уряду Т. Рузвельта, що приніс йому популярність, була охорона природи. На той час у США почали усвідомлювати, що природні скарби Америки не безмежні, а хижацьке вирубування лісів, забруднення землі й річок відходами промисловості загрожують людині великим лихом. З ініціативи Т. Рузвельта було прийнято закон, який збільшував розміри земельного фонду, що мав охоронятися, майже в п’ять разів. Спеціальні урядові комісії мали стежити за чистотою річок, проводити меліорацію землі, дбати про насадження нових лісів.

На виборах 1908 р. президентом США було обрано кандидата від республіканців Вільяма Тафта. Він продовжив реформи, спрямовані на збільшення контролю держави над монополіями.

Зберігаючи недоторканним принцип приватної ініціативи, уряд В. Тафта розширив державний контроль за тарифами на залізниці, що перебували в приватному володінні.

4. «Нова демократія» В. Вільсона. На виборах 1912 р. через розкол колишніх прихильників Республіканської партії переміг кандидат від демократів Вудро Вільсон, який залишався при владі до 1920 р. Він провів низку законів ліберального характеру («нова демократія»). Було встановлено високий прогресивний податок на прибутки та змінено порядок виборів до сенату. Якщо раніше сенатори призначалися законодавчими зборами штатів, то тепер їх почали обирати народним голосуванням.

Вудро Вільсон

Важливим внутрішньополітичним заходом В. Вільсона до початку Першої світової війни було фактичне впровадження державної загальнонаціональної банківської системи. Відповідно до закону про Федеральну резервну систему, прийнятого в 1913 р., поряд із приватними банками створювалися й резервні, контрольовані урядом. їм передавалися головні банківські функції, у тому числі випуск паперових грошей. У 1914 р. було прийнято закон про притягнення до суду осіб і власників підприємств, які застосовували нечесні методи конкуренції.

5. Зовнішня політика США У зовнішній політиці США проявлялися дві тенденції: експансіонізм та ізоляціонізм. Зростання економічної могутності породжувало прагнення зовнішньої експансії.

Прибічники експансіонізму заявляли, що настав час, коли США мають втрутитися в боротьбу за панування на морі. Головним ідеологом експансіоністів став морський офіцер, історик і публіцист Альфред Мехен.

Вибух на крейсері «Мен» 15 лютого 1898 р.

Він стверджував, що морська могутність — це головний чинник, який визначає долю країни в боротьбі за життя та право на існування. На його думку, щоб забезпечити США перемогу в боротьбі з іншими націями, є тільки один практичний вихід: створення сильного військово-морського флоту, будівництво нових баз, захоплення колоній, завоювання віддалених земель та утвердження панування на морі.

Із кінця XIX ст. правлячі кола США почали активно втілювати в життя ідеї А. Мехена. У 1898 р. США розв’язали війну проти Іспанії, яка придушувала антиколоніальне повстання на Кубі. Приводом до війни став вибух на американському крейсері «Мен» у порту Гавани. Флот США розгромив іспанські ескадри поблизу Куби та Філіппін. Іспанія була змушена піти на укладення миру.

За мирним договором Куба оголошувалася незалежною. США отримали острів Пуерто-Рико в Карибському морі, а в Тихому океані — Філіппіни, острів Гуам, згодом — Самоа та Гаваї.

Президент Т. Рузвельт продовжив експансіоністську політику, що дістала назву «політики великого дрючка». Її практичним втіленням стали дії щодо Куби й Колумбії.

У 1902 р. США поширили на Кубі поправку до Конституції, за якою їй заборонялося укладати договори з іншими державами без згоди США. Тим часом на острові дозволялося створювати американські бази та вводити туди війська.

У 1903 р. США запропонували Колумбії проект будівництва каналу через Панамський перешийок, але вона його відхилила. Тоді США підтримали панамських повстанців, які під жерлами гармат американського флоту проголосили республіку Панама. У спеціально відведеній зоні під охороною американських військ було побудовано канал завдовжки 81 км. «Політика великого дрючка» викликала невдоволення в країнах Латинської Америки.

Президент США В. Тафт запропонував «дипломатію долара» — замасковану політику здійснення економічної експансії. У подальшому «дипломатія долара» тісно перепліталася з «політикою великого дрючка». Найбільш активно відчули на собі їх прояв країни Латинської Америки.

Висновки

На кінець XIX ст. США стали провідною індустріальною державою світу, а зростання воєнно-економічного потенціалу дозволило перейти до здійснення активної зовнішньої політики. США фактично перетворили на свої колонії Кубу, Філіппіни, Пуерто-Рико тощо.

Основним змістом внутрішньої політики США наприкінці XIX — на початку XX ст. стала боротьба із засиллям монополій і корупцією та підвищення життєвого рівня й соціального захисту населення. Завдяки реформаторській діяльності президентів Т. Рузвельта, В. Тафта й В. Вільсона вдалося створити систему державного регулювання економічних і соціальних процесів без порушення ключового права приватної власності.

Запитання і завдання

1. Якими були особливості економічного розвитку США в останній чверті XIX — на початку XX ст.? 2. Що передбачав закон Дж. Шермана? Коли він був прийнятий? 3. Назвіть партії, що становили основу двопартійної системи в США. 4. Які дві зовнішньополітичні тенденції проявлялися в зовнішній політиці США? 5. Які територіальні придбання здійснили США після війни з Іспанією?

6. Якими були головні чинники швидкого економічного розвитку США в останній чверті XIX — на початку XX ст.? 7. Визначте причини розгортання боротьби громадськості та уряду США проти монополій. 8. Що таке «політика великого дрючка» і «дипломатія долара»?

9. Складіть розгорнутий план відповіді за темою «Зовнішня політика США». 10. Складіть у зошиті таблицю «Внутрішня політика президентів США початку XX ст.».

Т. Рузвельт, В. Тафт

Роки перебування при владі

§19. Сполучені Штати Америки

визначити особливості суспільного та економічного життя США в XIX ст.; проаналізувати тенденції тогочасного політичного становища країни; дізнатися про шляхи й методи територіального зростання США; характеризувати «доктрину Монро», причини її появи та вплив на процеси в Західній півкулі.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Коли утворилися США? 2. Яким був державний устрій США? 3. Визначте характерні риси соціально-економічного та політичного розвитку США після їх утворення. 4. Що таке громадянська війна?

1 СУСПІЛЬНЕ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ США в першій половині XIX ст.

На початку XIX ст. США були федерацією штатів, землі якої простягалися на 2 тис. км уздовж Атлантичного узбережжя Північної Америки. У 1803—1867 рр. територія країни збільшилася з 2,1 до 9,3 тис. км 2 , а кількість населення — із 5,3 до 31,4 млн осіб. Швидке зростання території цих земель, дух вільного підприємництва, який панував у США, робили їх привабливими для переселенців. У 1820—1856 рр. до країни емігрувало понад 4,2 млн осіб.

Федерація — назва союзної держави, що складається з кількох державних утворень, кожне з яких, зберігаючи власні органи влади, підпорядковується загальнофедеративним органам влади.

Із XVII ст. до Північної Америки завозили негрів-рабів з Африки. У цей період їхня кількість у складі населення США збільшилася з 1 млн осіб у 1800 р. до понад 4,4 млн осіб у 1860 р. Рабовласницька система господарювання існувала на Півдні країни. Працю негрів-рабів тут використовували на плантаціях бавовни, цукрової тростини, рису й тютюну. У 1808 р. було запроваджено заборону на ввезення нових рабів до США. Після цього їх стали «розводити» тут, як худобу, для продажу або завозити нелегально.

Наприкінці XVIII ст. в США виник рух аболіціоністів, які виступали за скасування рабства, вважаючи за гріх мати у власності людину. У 1816 р. вони придбали землі на узбережжі Африки та заснували державу Ліберія. Аболіціоністи збиралися викуповувати в плантаторів рабів, звільняти їх і перевозити сюди. Однак ця ідея не набула розвитку: рабовласники не бажали відмовлятися від дешевої робочої сили, а більшість негрів, що народилися в Америці, не погоджувалися залишати її.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Джон Браун

Активну допомогу у втечах колишніх рабів до Канади надавав фермер-аболіціоніст Джон Браун. У 1854—1855 рр. він із п’ятьма синами брав участь у боях із рабовласниками в штаті Канзас. У 1858 р. Дж. Браун склав проект тимчасової конституції США, у якій висунув вимогу повної ліквідації рабовласництва в країні. У 1859 р. він підняв повстання у штаті Віргінія, сподіваючись на підтримку рабів. Повстання було придушено, а Дж. Брауна стратили. У роки Громадянської війни 1861—1865 рр. пісня «Тіло Джона Брауна» стала гімном військ Півночі.

Аболіціонізм — суспільний рух у США наприкінці XVIII — у XIX ст. за ліквідацію рабства.

Із заснуванням у 1852 р. «Американського товариства боротьби з рабством» і початком видання тижневика «Ліберейтор» («Визволитель») (1831—1865 рр.) аболіціонізм перетворився на вагомий чинник суспільного життя США, що об’єднував близько 250 тис. противників рабства в країні. У 1840 р. в США виникла «Партія свободи», що розгорнула боротьбу проти рабства.

Переважна більшість лідерів аболіціонізму на чолі з Вільямом Гаррісоном, засновником тижневика «Ліберейтор» і майбутнім президентом США, вважала, що з рабством необхідно боротися виключно моральним осудом, не застосовуючи силу. Однак частина аболіціоністів, очолювана відомим діячем визвольного руху чорношкірого населення США Фредеріком Дугласом, вважала збройну боротьбу єдиним дієвим засобом у справі скасування рабства. У 1838 р. у Північній Кароліні виникло «Товариство підземної залізниці», за допомогою якого аболіціоністи переправляли колишніх чорношкірих рабів до Канади.

Корінне населення Америки — індіанців — різними шляхами позбавляли їхніх земель і, незважаючи на опір, поступово витісняли на захід. У 30-х рр. XIX ст. всіх індіанців, що залишилися на схід від річки Міссісіпі, силою переселили до резервацій — територій, відведених для проживання індіанців, за межами яких їм заборонялося перебувати.

Характерною рисою американського життя XIX ст. стало освоєння переселенцями Дикого Заходу. На його землях вони засновували нові господарства та ставали фермерами — орендарями або власниками землі, які вели на ній господарство переважно своєю, а також найманою працею. Це було для них втіленням «американської мрії» — уявлення про Америку як країну, де кожна людина завдяки власній рішучості, підприємливості та наполегливій праці може реалізувати свої прагнення.

Активне освоєння нових земель супроводжувалося появою тут поселень, які із часом перетворювалися на великі міста. Захід ставав ринком збуту для промисловості Півночі, а також джерелом сировини й продуктів харчування.

У цей період у США відбувалися суттєві зміни в соціально-економічній сфері, пов’язані з розгортанням промислового перевороту, що розпочався в північних штатах в останньому десятилітті XVIII ст. Однією з важливих особливостей цього процесу була відсутність тих докапіталістичних пережитків, що перешкоджали розвитку промисловості в країнах Західної Європи. Здійсненню промислового перевороту сприяло також

Фредерік Дуглас

Чорношкірі раби на бавовняних плантаціях. XIX ст.

Яку інформацію про працю рабів на плантаціях у США можна отримати за ілюстрацією?

територіально вигідне географічне розташування країни, яке дозволяло американцям, з одного боку, відмежуватися від боротьби між Англією та Францією за панування в Європі, з іншого — отримувати чималі прибутки від торгівлі з Європою. Важливу роль в економічному зростанні США відігравало збільшення кількості населення (в основному за рахунок переселенців із Європи). У жодній країні світу воно не зростало такими темпами.

Вирішальне значення у промисловому перевороті мали робоча сила, техніка, інтелект і капітал із Європи. Перші парові машини, що використовувалися на текстильних фабриках, завозилися до країни з Англії наприкінці 80-х рр. XVIII ст., незважаючи на заборони британського уряду. На середину XIX ст. американська текстильна промисловість за обсягами виробництва продукції у світі поступалася лише англійській. Так, якщо в 1808 р. в країні працювало лише 15 бавовняних фабрик, то до середини століття число фабрик і заводів збільшилося в кілька разів.

Проте на середину XIX ст. США в цілому залишилися аграрною країною, де більшість населення працювала в сільському господарстві. Промисловий переворот завершився лише на Півночі. Його розвиток гальмували південні штати, де панувало плантаційне господарство, засноване на праці рабів.

Зростанню країни сприяв розвиток транспорту. На початку XIX ст. з’явилося багато річкових пароплавів. Численні канали об’єднали річки між собою та з узбережжям Атлантичного океану. У 1830 р. відкрилася перша залізниця завдовжки 64 км. Протягом 1830—1850 рр. довжина залізниць збільшилася в 300 разів, унаслідок чого на кінець 50-х рр. XIX ст. США вийшли на перше місце у світі за її загальною протяжністю в країні.

У результаті промислового перевороту сформувалися нові верстви американського суспільства — промислова буржуазія та наймані робітники. Чимало майбутніх американських магнатів походили з «низів». Зокрема, Ендрю Карнегі, залізничний і сталеплавильний магнат другої половини XIX ст., починав свій трудовий шлях у 12 років підсобним робітником на текстильній фабриці. Американці були дуже рухливими. Вони легко змінювали місце проживання та заняття, якщо бачили можливість отримати більший прибуток.

Вождь індіанців із племені лакота сіу, керівник повстання проти переселення в резервації. XIX ст.

Чому, на вашу думку, індіанці чинили опір переселенню до резервацій?

2 ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ США.

Політичне життя Сполучених Штатів характеризувалося формуванням двопартійної системи. Завдяки цій системі виборну посаду обіймав представник партії, що отримала відносну більшість голосів виборців.

Першими політичними партіями США стали федералісти (послідовники Джорджа Вашингтона, які виступали за міцну федеральну владу, захищали інтереси торговельної та фінансової буржуазії, а також частково багатих плантаторів) і демократичні республіканці (прибічники Томаса Джефферсона, які виступали за зміцнення влади штатів і спиралися на підтримку фермерів та інших верств населення із середніми прибутками).

Джон Куїнсі Адамс, 6-й президент США, син 2-го президента США Джона Адамса

У 1828 р. утворилася Демократична партія, яка існує в США й сьогодні. Вона не повністю наслідувала політику демократичних республіканців, але також підтримувала ідею збільшення повноважень влади штатів. За часів президентства Джона Адамса (1825—1829 рр.) його прихильники заснували партію Національних республіканців, що поділяла позиції колишніх федералістів, які припинили діяльність раніше.

Упродовж наступних років американські політичні партії набиралися досвіду, вчилися працювати з виборцями й здобувати їхню підтримку. Вони створювали мережу місцевих організацій у штатах, проводили партійні з’їзди, де висували кандидатів на виборні посади, збирали кошти на передвиборчі кампанії тощо. Напередодні президентських виборів, раз на чотири роки, відбувалися національні партійні з’їзди, які затверджували кандидатів на посаду президента.

У 1841 р. політику національних республіканців продовжила нова партія вігів. У Демократичній партії в цей час посилювався вплив представників рабовласницького Півдня. Біги були схильні до пошуку компромісу з ними. У ситуації загострення суперечностей між Північчю та Півднем зростала потреба в політичній силі, яка рішуче протистояла демократам.

У 1854 р. в Чикаго було створено Республіканську партію, яка існує в США й у наш час. Її першим лідером став Авраам Лінкольн (1809—1865). До складу партії увійшло чимало колишніх вігів. Республіканців підтримували фермери, підприємці та наймані робітники Півночі й Заходу.

Ставлення обох партій до однієї з основних тогочасних проблем — рабства — суттєво відрізнялося. Демократи вважали, що кожний штат має самостійно вирішувати, чи дозволяється на його території рабство. Республіканці не вимагали негайного скасування рабовласництва, однак виступали за його непоширення на нові землі Заходу.

3 ТЕРИТОРІАЛЬНА ЕКСПАНСІЯ США.

У 1803—1867 рр. американський уряд різними засобами здійснював територіальну експансію в Північній Америці. Однією з її важливих причин була потреба в нових землях у зв’язку зі стрімким зростанням у світі попиту на бавовну.

Роберт Фултон

ЦІКАВІ ФАКТИ

У 1807 р. ірландський переселенець, інженер-самоук Роберт Фултон збудував перший у США колісний пароплав «Клермонт». Він працював на паровій машині Джеймса Ватта та мав довжину 43 м. Свій перший рейс у 270 км від Нью-Йорка до Олбані річкою Гудзон пароплав подолав (проти течії, при сильному зустрічному вітрі) за 32 години.

Експансія — розширення зони впливу або панування в різних напрямках (територія, економіка, політика) шляхом захоплення земель, ринків збуту, джерел сировини інших держав.

У 1803 р. за президентства Томаса Джефферсона США зробили перше велике територіальне придбання, купивши за 15 млн доларів колонію Луїзіана у Франції. Наполеон Бонапарт, що погодився на це, вважав за краще поповнити бюджет країни, ніж утримувати ці далекі землі. У результаті приєднання Луїзіани США збільшили свою територію вдвічі й отримали великий порт Новий Орлеан.

У 1812—1814 рр. США вели війну з Великою Британією, намагаючись відібрати в неї Канаду. Однак після того як британський десант захопив Вашингтон, а флот бомбардував портові міста, США погодилися визнати існуючий кордон і відмовилися від своїх намірів. У 1818 р. британці віддали США свою колонію Ред-Рівер. Сполучені штати вирішили скористатися слабкістю Іспанії у зв’язку з Війною за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці. У 1813—1819 рр. США поступово окупували півострів Флорида, а потім сплатили за нього іспанцям 5 млн доларів. Після цього вони стали стрімко просуватися на захід, до Тихого океану.

100-доларова банкнота Республіки Техас

Американські війська в Мехіко під час американо-мексиканської війни. 1847 р. Невідомий художник

Чимало американських переселенців після здобуття Мексикою незалежності від іспанців оселилися на півночі країни. У 1836 р. в результаті повстання американці проголосили створення незалежної від Мексики держави Техас. Через дев’ять років Техас увійшов до складу США як новий штат. Це стало причиною успішної для США американо-мексиканської війни 1846—1848 рр. У результаті Мексика втратила не лише Техас, а й усі свої північні землі, що становили 55 % території держави, отримавши у вигляді компенсації 15 млн доларів. Тут було створено штати Аризона, Каліфорнія, Невада, Нью-Мексико та Юта.

ЗРОСТАННЯ ТЕРИТОРІЇ США в 1803—1867 рр.

§ 13. Сполучені Штати Америки

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: аналізувати соціально-економічне й політичне життя США в першій половині XIX ст; простежити, як відбувалося територіальне зростання США; дізнатися, що таке «доктрина Монро»; з’ясувати передумови, особливості й наслідки Громадянської війни в США та Реконструкції Півдня.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Коли утворилися США? 2. Яким був державний устрій США? 3. Визначте характерні риси соціально-економічного та політичного розвитку США після їх утворення.

• Визначте особливості соціально-економічного життя США в цей період.

1. Соціально-економічне життя США в першій половині XIX ст. На початку XIX ст. США були федерацією штатів, землі якої простягалися на 2 тис. км уздовж атлантичного узбережжя Північної Америки. Із початку XIX ст. до 60-х рр. територія країни збільшилася з 2,1 до 9,3 тис. км 2 , а кількість населення — із 5,3 до 31,4 млн осіб. Швидке зростання території цих земель, дух вільного підприємництва, який панував у США, робили їх привабливими для переселенців. Із XVII ст. до Північної Америки завозили темношкірих рабів з Африки. У 1800-1860 рр. їхня кількість у складі населення США збільшилася з 1 млн до понад 4,4 млн осіб. Рабовласницька система господарювання існувала на Півдні країни. Працю темношкірих рабів тут використовували на плантаціях бавовни, цукрової тростини, рису й тютюну. У 1808 р. запровадили заборону на ввезення нових рабів до США. Проте рабів продовжували завозити нелегально.

Федерація — форма державного устрою, за якого частини федеративної держави є державними утвореннями, що володіють юридично певною політичною самостійністю (поряд із федеральною конституцією, органами влади та законодавством свої конституції, закони, систему законодавчих, виконавчих і судових органів мають суб’єкти федерації).

Наприкінці XVIII ст. в США виник рух аболіціоністів, які виступали за скасування рабства, вважаючи за гріх мати у власності людину. У 1816 р. вони придбали землі на узбережжі Африки та заснували державу Ліберія. Аболіціоністи збиралися викуповувати в плантаторів рабів, звільняти їх і перевозити сюди. Однак ця ідея не набула розвитку.

Аболіціонізм — суспільний рух у США наприкінці XVIII — у XIX ст. за ліквідацію рабства та звільнення рабів.

Із заснуванням у 1852 р. «Американського товариства боротьби з рабством» і початком видання тижневика «Ліберейтор» («Визволитель») (1831-1865 рр.) аболіціонізм перетворився на вагомий чинник суспільного життя США, що об’єднував близько 250 тис. противників рабства в країні. У 1840 р. у США виникла «Партія свободи», що розгорнула боротьбу проти рабства.

У суспільній думці США XIX ст. досить популярним став крилатий вислів «явне призначення» для обґрунтування доцільності захоплення й освоєння земель Дикого Заходу. Уперше його використав у 1845 р. політик-демократ Джон О’Салліван у статті «Анексія», натякаючи на те, що територія США має простягатися від Атлантичного до Тихого океанів. Сучасна американська публіцистика використовує цей вислів для визначення американської «місії» з просування ідеалів демократії в усьому світі.

Більшість лідерів аболіціонізму на чолі з Вільямом Гаррісоном, засновником «Ліберейтора» і майбутнім президентом США, вважала, що з рабством необхідно боротися лише моральним осудом, без застосування сили. Однак частина аболіціоністів, очолювана відомим діячем визвольного руху темношкірого населення США Фредеріком Дугласом, вважала збройну боротьбу єдиним дієвим засобом у справі скасування рабства. У 1838 р. у штаті Північна Кароліна виникло «Товариство підземної залізниці», за допомогою якого аболіціоністи переправляли колишніх темношкірих рабів до Канади.

Корінне населення Америки — індіанців — рішеннями конгресу й адміністрації президента Ендрю Джексона переселяли на землі за річкою Міссісіпі.

У 30-х рр. XIX ст. всіх індіанців, що залишилися на схід від неї, силою переселили до резервацій — територій, відведених для проживання індіанців, за межами яких їм заборонялося перебувати.

Характерною рисою американського життя XIX ст. стало освоєння переселенцями Дикого Заходу. На його землях вони засновували нові господарства та ставали фермерами. Це було для них втіленням «американської мрії» — уявлення про Америку як країну, де кожна людина завдяки власній рішучості, підприємливості та наполегливій праці може реалізувати свої прагнення.

Фермер — орендар або власник землі, який веде на ній господарство переважно своєю, а також найманою працею.

Активне освоєння нових земель супроводжувалося появою тут поселень, які з часом перетворювалися на великі міста. Захід ставав ринком збуту для промисловості Півночі, а також джерелом сировини й продуктів харчування.

У XIX ст. в США відбувалися суттєві зміни в соціально-економічній сфері, пов’язані з розгортанням індустріальної революції, що розпочалася в північних штатах в останньому десятилітті XVIII ст. Однією з її важливих особливостей стала відсутність тих докапіталістичних пережитків, що перешкоджали розвитку промисловості в країнах Західної Європи. Здійсненню індустріальної революції сприяло також вигідне географічне розташування країни, яке дозволяло американцям, з одного боку, відмежуватися від боротьби між Великою Британією та Францією за панування в Європі, з іншого — отримувати чималі прибутки від торгівлі з Європою. Важливу роль в економічному зростанні США відігравало збільшення кількості населення (переважно за рахунок переселенців із Європи). У жодній країні світу воно не зростало такими темпами.

Джон Браун. Близько 1846 р.

Активну допомогу у втечах колишніх рабів до Канади надавав фермер-аболіціоніст Джон Браун. У 1854-1855 рр. він із п’ятьма синами брав участь у боях із рабовласниками у штаті Канзас. У 1858 р. Дж. Браун склав проєкт тимчасової Конституції США, у якій висунув вимогу повної ліквідації рабовласництва в країні. У 1859 р. він підняв повстання в штаті Вірджинія, сподіваючись на підтримку рабів. Влада придушила повстання, а Дж. Брауна засудили до страти. У роки Громадянської війни 1861-1865 рр. пісня «Тіло Джона Брауна» стала гімном військ Півночі.

Вирішальне значення в розгортанні індустріальної революції в США мали робоча сила, техніка, інтелект і капітали з Європи. Перші парові машини, що використовувалися на текстильних фабриках, завозилися до країни з Великої Британії наприкінці 80-х рр. XVIII ст., незважаючи на заборони її уряду. На середину XIX ст. американська текстильна промисловість за обсягами виробництва продукції у світі поступалася лише британській. Так, якщо в 1808 р. в країні працювало лише 15 бавовняних фабрик, то до середини XIX ст. число фабрик і заводів збільшилося в кілька разів.

Проте на цей час США загалом залишалися аграрною країною, де більшість населення працювала в сільському господарстві. Індустріальна революція завершилася лише на Півночі. Її розвитку заважали південні штати, де існувало плантаційне господарство, засноване на праці рабів.

Зростанню країни сприяв розвиток транспорту. На початку XIX ст. з’явилося багато річкових пароплавів. Численні канали об’єднали річки між собою та з узбережжям Атлантичного океану. У 1830 р. відкрилася перша залізниця завдовжки 64 км. Протягом 1830-1850 рр. довжина залізниць зросла у 300 разів, завдяки чому до кінця 50-х рр. XIX ст. США вийшли на перше місце у світі за її загальною протяжністю.

У 1807 р. ірландський переселенець, інженер-самоук Роберт Фултон збудував перший у США колісний пароплав «Клермонт». Він працював на паровій машині Джеймса Ватта та мав довжину 43 м. Свій перший рейс у 270 км від Нью-Йорка до Олбані річкою Гудзон пароплав подолав (проти течії, за сильного зустрічного вітру) за 32 години.

У результаті індустріальної революції сформувалися нові верстви американського суспільства — промислова буржуазія та наймані працівники. Праця в промисловості в той час вважалася тимчасовою з метою накопичення коштів. Жителі США легко змінювали місце проживання та заняття, якщо бачили можливість отримати більший прибуток.

• Як відбувалося формування двопартійної системи в США?

2. Політичне життя США. Політичне життя США характеризувалося формуванням двопартійної системи. Завдяки цій системі виборну посаду обіймав представник партії, що отримала відносну більшість голосів виборців. Першими політичними партіями США стали федералісти (послідовники Джорджа Вашингтона, які виступали за міцну федеральну владу, захищали інтереси торговельної та фінансової буржуазії, а також частково багатих плантаторів), і демократичні республіканці (прибічники Томаса Джефферсона, які виступали за зміцнення влади штатів і спиралися на підтримку фермерів та інших верств населення із середніми прибутками).

У 1828 р. утворилася Демократична партія, яка існує в США й сьогодні. Вона не повністю наслідувала політику демократичних республіканців, але також підтримувала ідею збільшення повноважень влади штатів. За часів президентства Джона Адамса його прихильники заснували партію Національних республіканців, що поділяла позиції колишніх федералістів, які припинили діяльність раніше.

У 1841 р. політику національних республіканців продовжила нова партія вігів. У Демократичній партії в цей час посилювався вплив представників рабовласницького Півдня. Віги були схильні до пошуку компромісу з ними. У ситуації загострення суперечностей між Північчю та Півднем зростала потреба в політичній силі, яка мала конкурувати з демократами.

У 1854 р. у США виникла Республіканська партія. На відміну від Демократичної партії, яка спиралася на плантаторів-рабовласників Півдня, вона відображала інтереси підприємців Півночі.

Першим лідером республіканців став Авраам Лінкольн. До складу партії увійшло чимало колишніх вігів. Республіканців підтримували фермери, підприємці та наймані працівники Півночі й Заходу.

Авраам Лінкольн. 1863 р.

Ставлення обох партій до однієї з основних тогочасних проблем — рабства — суттєво відрізнялося. Демократи вважали, що кожен штат має самостійно вирішувати, чи дозволяється на його території рабство. Республіканці не вимагали негайного скасування рабовласництва, однак виступали за його непоширення на нові землі Заходу.

3. Територіальне зростання США. «Доктрина Монро». У 1803-1867 рр. уряд США різними засобами здійснював територіальну експансію в Північній Америці. Однією з її важливих причин була потреба в нових землях для ведення господарства.

Експансія — розширення зони впливу або панування в різних сферах (територія, економіка, політика) шляхом захоплення земель, ринків збуту, джерел сировини в інших країн.

У 1803 р. за президентства Т. Джефферсона США зробили перше велике територіальне придбання, купивши за 15 млн доларів колонію Луїзіана у Франції. У результаті приєднання Луїзіани США збільшили свою територію вдвічі й отримали великий порт Новий Орлеан.

У 1812-1814 рр. США вели війну з Великою Британією, намагаючись відібрати в неї Канаду. Однак після того як британський десант захопив Вашингтон, а флот бомбардував портові міста, США погодилися визнати існуючий кордон і відмовилися від своїх намірів. У 1818 р. Велика Британія віддала їм свою колонію Ред-Рівер. У 1813-1819 рр. США частинами окупували півострів Флорида, а потім сплатили за нього Іспанії 5 млн доларів.

Чимало американських переселенців після здобуття Мексикою незалежності від Іспанії оселилися на півночі країни. У 1836 р. в результаті повстання місцеве американське населення проголосило створення незалежної від Мексики держави Техас. Через дев’ять років Техас увійшов до складу США як новий штат. Це стало причиною успішної для США американо-мексиканської війни 1846-1848 рр. У результаті Мексика втратила не лише Техас, а й усі свої північні землі, що становили 55 % території держави, отримавши у вигляді компенсації 15 млн доларів. Тут було створено штати Аризона, Каліфорнія, Невада, Нью-Мексико та Юта.

У 1846 р. за договором між США та Великою Британією остаточно визначили північний кордон із британськими володіннями в Канаді. До США перейшли північно-західні території, де пізніше створили штати Орегон, Вашингтон та Айдахо. У 1853 р. США за 10 млн доларів викупили в Мексики територію Месільї.

Останнім великим придбанням США стали Аляска та Алеутські острови, куплені в 1867 р. в Російської імперії за 7,2 млн доларів.

У перші десятиліття XIX ст. народи Латинської Америки охопила визвольна боротьба, результатом якої стало здобуття ними державної незалежності. Тогочасний президент США федераліст Джеймс Монро визнав новостворені держави. Європейський Священний союз вирішив допомогти Іспанії повернути свої колоніальні володіння в Латинській Америці.

Із послання конгресу, проголошеного президентом Дж. Монро (1823 р.)

Відтепер Американські континенти не розглядаються як об’єкти можливої колонізації з боку будь-якої європейської держави. Ми сприйматимемо будь-яку спробу з їхнього боку поширити свою [політичну] систему на будь-яку систему нашої півкулі як загрозу миру та нашій безпеці.

У справи існуючих колоній будь-якої з європейських держав та залежних від неї країн ми не втручалися й не будемо втручатися, але що стосується урядів країн, які проголосили свою незалежність та відстояли її та чию незалежність ми визнали, ми не можемо розглядати будь-яке втручання з метою придушення їх або контролювання їхньої долі будь-яким чином із боку іншої європейської держави в іншому світлі, аніж як прояв недружнього ставлення до Сполучених Штатів.

Робота в парах. Обговоріть зміст тексту та дайте відповіді на запитання: 1. У чому полягала сутність проголошеної президентом «доктрини Монро»? 2. Чому її висловлювали коротко гаслом «Америка для американців»?

Це не відповідало планам Великої Британії щодо розвитку торгівлі з регіоном. Вона збиралася за допомогою флоту захищати свої комерційні інтереси на Американському континенті. Адміністрація США, у свою чергу, не бажала як збільшення британських володінь в Америці, так і втручання Священного союзу в її справи. 2 грудня 1823 р. президент Дж. Монро виголосив сьоме звернення до конгресу, у якому оприлюднив концепції, що увійшли в історію як «доктрина Монро». Вона стала ідеологічною основою нового політичного порядку для решти територій Америки та змінила роль Європи в Західній півкулі.

Проголошення «доктрини Монро» 1823 р. Фреска в Капітолії у Вашингтоні

У «доктрині Монро» було проголошено принцип невтручання Америки та Європи в справи одне одного. Відповідно до принципів свободи та незалежності американські країни «не могли розглядатися як суб’єкти для колонізації будь-якою європейською державою». При цьому США зобов’язувалися дистанціюватися від країн Європи, а саме не втручатися в їхні політичні справи. Наприклад, на той момент існувала проблема допомоги грецькому народу в боротьбі за незалежність від Османської імперії.

«Доктрина Монро» зводилася до трьох принципів: поділ на сфери впливу Америки та Європи; заборона колонізації; заборона інтервенції.

• Визначте передумови Громадянської війни в США.

4. Передумови та причини Громадянської війни в США. Проблема подальшого розвитку держави була найскладнішою для тогочасного американського суспільства. Існувала думка про «неминучість конфлікту», який ставив під сумнів єдність держави. У межах держави одночасно існували дві системи — одна ґрунтувалася на рабовласництві, а інша — на використанні вільнонайманої робочої сили. Це тягло за собою не тільки різницю в економічних моделях, способі життя, але й у світобаченні. Якщо на Півночі ставлення до рабства було негативним, то на Півдні переважали уявлення, що «темношкірі не є рівними білим людям, а рабська покірність вищій расі — це їхній природний і нормальний стан».

У 1820 р. між прибічниками та противниками рабства було укладено «компроміс у Міссурі». Він передбачав, що нові штати, які входитимуть до складу США, будуть прийматися попарно (один штат, де існувало рабство, інший — де воно заборонено) із метою збереження балансу сил у державі. Також компроміс забороняв рабство в районах на північ від паралелі 36°30′. Проте цей і наступні компроміси не вберегли державу від конфлікту.

Дядько Сем не пускає європейців у справи США та загалом у Західну півкулю. Карикатура XIX ст.

Спроби південних штатів відокремитися від федерації виникали ще задовго до Громадянської війни. Так, у 1832 р. Південна Кароліна оголосила нечинними федеральні закони на своїй території та заявила про вихід із федерації. Лише надісланий до узбережжя флот США примусив владу штату переглянути свої дії.

Громадянська війна — збройна боротьба за державну владу між соціальними групами всередині країни.

У 50-х рр. XIX ст. в США відбулося загострення відносин між Північчю та Півднем. У штаті Канзас навіть спалахнула громадянська війна між двома потоками переселенців, що тривала з 1854 до 1858 р. У результаті загинуло близько 200 осіб. Хоча це не була велика війна, але вона показала, як напруженість може призвести до жорстоких конфліктів.

Ще одним питанням, яке викликало розбіжності між штатами було питання митних тарифів. Північ прагнула зробити їх якомога вищими, щоб захистити свою промисловість, Південь хотів торгувати з усім світом вільно.

Південні штати в цілому були багатші за північні. У 1860 р. 75 % доходів у державний бюджет США давали південні штати. Південь виробляв три головні види продукції: тютюн, цукор, бавовну. Вони були сировиною для промислових підприємств Півночі та становили основу експорту США. Вирощування бавовни стосується не лише легкої промисловості. Із бавовни отримують нітроцелюлозу, яка потрібна для виробництва пороху, вибухівки. Хоча загалом економічний потенціал Півночі перевищував Південь і мав перспективу подальшого зростання. Проте північні штати напередодні війни перебували у складній ситуації: постійні грабежі банків, затонулі кораблі з продукцією, конкуренцію з Російською імперією на європейському ринку зерна — усе це призвело до економічної кризи.

Крім того, існувало різне бачення щодо центральної влади в США. Північні штати підтримували ідею посилення центральної влади. Південні — відстоювали ідею, що США мають стати об’єднанням незалежних держав, тобто конфедерацією.

До того часу, коли влада належала Демократичній партії, виборці якої переважно представляли Південь, суперечності вдавалося долати шляхом компромісів. Проте із зростанням кількості виборців на Півночі прихильники Півдня почали втрачати місця в конгресі, а зрештою зазнали поразки й на президентських виборах.

У 1861 р. президентом США було обрано лідера Республіканської партії А. Лінкольна. Його перемога була локальною, у десяти штатах Півдня він не отримав жодного голосу. Республіканці були противниками рабства. Плантатори Півдня розцінили це як загрозу своєму існуванню та взяли курс на відокремлення від США й створення окремої держави, де буде узаконено рабство.

У лютому 1861 р. утворилася Конфедерація Американських Штатів з 11 рабовласницьких штатів Півдня, що оголосили про вихід зі складу США. Своїм президентом вони обрали Джефферсона Девіса, а столицею проголосили місто Річмонд у штаті Вірджинія. Проте не всі рабовласницькі штати підтримали ідею Конфедерації. Три рабовласницькі штати — Делавер, Кентуккі та Міссурі — залишилися у складі США. Тобто спочатку війна спалахнула як боротьба за збереження єдності країни.

Джефферсон Девіс. 1859 р.

• Визначте основні події Громадянської війни 1861-1863 рр. у США.

5. Громадянська війна в США. У квітні 1861 р. конфедерати захопили форт Самтер (поблизу міста Чарлстон), гарнізон якого зберігав відданість федеральній владі. У відповідь на це А. Лінкольн оголосив про призов до армії США 75 тис. добровольців і запровадження морської блокади Півдня. Ці події започаткували Громадянську війну 1861-1865 рр. у США.

Громадянська війна 1861-1865 рр. у США — війна між 11 рабовласницькими штатами Півдня, які вийшли зі складу федерації (конфедератами), і федеральним урядом Сполучених Штатів (федератами).

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА 1861-1865 рр. у США

Під час війни Північ мала перевагу над Півднем за кількістю населення та економічним потенціалом. Однак після початку війни на бік конфедератів перейшло близько третини офіцерів і генералів армії США, які походили з Півдня.

На першому етапі війни в 1861-1862 рр. ініціативу утримував Південь. Федерати, що вели боротьбу за відновлення єдності країни, уникали дій, які в майбутньому могли ускладнити їхні відносини з Півднем. Це дозволило конфедератам, армію яких очолював талановитий генерал Роберт Лі, досягти суттєвих успіхів і навіть створити загрозу столиці федератів — Вашингтону.

У війну на боці Конфедерації могла втрутитися Велика Британія, яка не бажала втрачати своїх постачальників бавовни та ринки збуту товарів на Півдні. Тому адміністрація А. Лінкольна почала діяти більш рішуче. У травні 1862 р. конгрес США прийняв закон про гомстеди (сімейні ферми). Так, будь-який американець, якщо він не воював проти Півночі, міг отримати землю з державного фонду й стати її власником за умови, що оброблятиме її протягом п’яти років. Цей закон забезпечив підтримку федерального уряду в аграрних штатах Заходу.

ПОТЕНЦІАЛ СТОРІН ПРОТИСТОЯННЯ В ГРОМАДЯНСЬКІЙ ВІЙНІ 1861-1865 рр. у США

Критерії

Північні штати (федерати)

Південні штати (конфедерати)