Теорія: Для зв'язку з іншими словами у реченні іменники змінюють своє закінчення. Така зміна називається відмінюванням, або змінюванням за відмінками.
Перша До цієї відміни належать іменники жіночого, чоловічого і спільного роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а, -я: хмара, мова, суша, рілля, надія, Марія, Олекса, Ілля, староста, сирота, розбишака, бідолаха. У межах 1-ї відміни виділяють три групи: тверду, м'яку і мішану.
До ІІ відміни належать іменники чоловічого роду на -о та з нульовим закінченням, а також іменники середнього роду на -о, -е, -я. Приклад: Березень, полин, спокій, батько, Павло, Дніпро, озеро, печиво, море, збіжжя.
Відмінок – граматична форма іменника, якою виражається те чи інше відношення ( суб'єктне, об'єктне, означальне, обставинне ) іменника до інших слів у словосполученні і реченні. Кожне з цих відношень і становить граматичне значення відмінкової форми. Називний відмінок називається прямим, усі інші – непрямими.
До ІV відміни належать іменники середнього роду двох типів: із закінченнями -а, -я, що у формах родового, давального та місцевого відмінків набувають суфіксів -ат-, -ят- перед закінченням: маля (маляти, маляті, (на) маляті), дівча (дівчати, дівчаті, (на) дівчаті), порося (поросяти, поросяті, (на) поросяті);
Стабільну версію було перевірено 7 червня 2022. В українській мові налічують сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий і кличний. Парадигма відмінків включає однину і множину, у багатьох діалектах — також і двоїну.
Поділ іменників на відміни, I, II, III, IV відміна. Визначення відміни іменника. За тим, як вони змінюються, іменники поділяють на чотири відміни. Іменники, які не змінюються ( бюро ), які …