§ 48. Природні зони: арктичні пустелі, тундра й лісотундра

Розташування природних зон у Євразії. На формування природних зон Євразії впливають як зональні, так і азональні чинники. Особливого значення набуває й антропогенний чинник, адже компоненти природи все більше змінюються під упливом господарської діяльності людини.

На материку представлені всі природні комплекси нашої планети. На півночі Євразії природні зони тягнуться суцільною смугою, а південніше тайги вони змінюються не тільки з півночі на південь, а й із заходу на схід.

На заході й сході материка розміщені зони широколистих лісів, а у внутрішній частині материка з’являються зони лісостепу та степу, напівпустель і пустель. Таке розміщення пояснюється зменшенням кількості опадів від окраїни материка до внутрішніх частин. Розташування природних зон у Євразії, як і на інших материках, підпорядковується закону широтної зональності, тобто вони змінюються з півночі на південь із збільшенням кількості сонячної радіації. Однак є і суттєві відмінності, які пояснюються умовами атмосферної циркуляції над материком. У Євразії, як і в Північній Америці, деякі природні зони змінюють одна одну із заходу на схід, адже східні й західні окраїни материка найбільш зволожені. Отже, головними причинами, від яких залежить розташування природних зон у Євразії, є кліматичні відмінності (зміна температурних умов, річна кількість опадів) та особливості рельєфу. Багато природних зон є в помірному й субтропічному кліматичних поясах, а найбільшу площу займає зона тайги.

Зона арктичних пустель. До цієї зони належать острови Північного Льодовитого океану. Вона знаходиться в арктичному кліматичному поясі.

Більшу частину року тут спостерігаються морози із сильними вітрами. Узимку темрява полярної ночі переривається лише спалахами північного сяйва. Протягом короткого літа сонце не заходить. Воно невисоко піднімається на небосхилі й слабко гріє.

Майже цілий рік острови повністю вкриті снігом і льодовиками, які повільно сповзають у море. Проте порівняно з Північною Америкою площа обледеніння тут набагато менша. Деякі острови влітку звільняються від снігу, скелі покриваються лишайниками й мохами, на заході з’являється рідке різнотрав’я.

Бідний і тваринний світ. Лише на узбережжях трапляються «пташині базари». У морі водиться багато риби й морських звірів.

Постійного населення в зоні арктичних пустель дуже мало. На островах споруджені полярні станції, на яких полярники вивчають природу Крайньої Півночі.

Тундра. На південь, уздовж північного узбережжя Євразії та на ближчих островах, розташована зона тундри.

Узимку в тундрі дмуть сильні вітри й нерідко лютує снігова буря — заметіль. Улітку часто мрячить дрібний дощ, іноді зі снігом; температура найтеплішого місяця не перевищує +10 °С.

Улітку земля в тундрі розтає в глибину на 0,5-1,5 м, а далі залягає багаторічна мерзлота. Для низинних рівнин тундрової зони найхарактерніші торфово-болотні ґрунти.

Безлісся — характерна особливість тундри. На сотні кілометрів тягнуться болотисті рівнини. Як і в північноамериканській тундрі, тут ростуть лишайники, мохи та болотні трави. Дуже багато ягідних рослин — морошки, брусниці. У південних частинах тундри трапляються карликова берізка та верба, які стеляться по землі й мають вигляд невеликих викривлених кущів.

У тундрі тварини мають густе хутро, що захищає їх від холоду. Тут водяться численні дрібні гризуни лемінги, які живляться корінням трав, а також полярні зайці. На них полюють песці (полярні лисиці). У східних частинах тундрової зони випасаються великі стада диких північних оленів. Основна пожива для них — лишайник (ягель), який узимку вони дістають з-під снігу. На стада оленів нападають полярні вовки. Цілий рік у тундрі живуть полярні сови та білі й тундрові куріпки.

Населення в тундрі Євразії нечисленне. Корінні жителі тундри на крайньому заході — саами, на схід від них живуть ненці й інші народи, які займаються оленярством, полюванням і рибальством.

Лісотундра. Між тундрою й тайгою розташована зона лісотундри, яка знаходиться в субарктичному поясі біля його південної окраїни. Зима тут холодна, але літо тепліше, ніж у тундрі.

На крайньому заході лісотундрової зони (на Скандинавському та Кольському півостровах і острові Ісландія) серед тундрової рослинності в менш вогких місцях з’являються зарості берези (березове криволісся). На сході переважають хвойні — сибірська ялина та різні види модрини. На південь дерев стає більше, вони ростуть щільніше, поступово лісотундра переходить у хвойні ліси.

Запитання та завдання

  • 1. Розкажіть про особливості розташування природних зон у Євразії. Назвіть причини, які вплинули на їх розміщення.
  • 2. Порівняйте природу зон арктичних пустель, тундри й лісотундри Євразії та Північної Америки. Заповніть таблицю в робочому зошиті.

Природні зони Євразії

Природні зони Північної Америки

Ознаки подібності

Відмінності

  • 3. Чим відрізняється клімат європейської та азіатської тундри?
  • 4. Назвіть природні зони, які розташовані із заходу на схід через увесь материк.

Працюємо з картою та атласом

Визначте, у яких природних зонах розміщені півострів Аравійський, острови Калімантан, Ісландія, Врангеля, Крит, Сахалін.

Сторінка дослідника

Здійсніть віртуальну подорож на острів Нова Земля. Підготуйте повідомлення про побачене. Поділіться враженнями з однокласниками. Не забудьте розповісти, як ви готувалися до цієї подорожі.

Цікавий факт

Карликова берізка не подібна до звичайної, хоча обидві ці рослини — близькі родичі (мал. 127). Висота карликової берізки невелика — рідко більше половини людського зросту. Це не дерево, а гіллястий чагарник. Її гілки часто стеляться по поверхні землі. Листя карликової берізки округле, причому ширина нерідко більша за довжину.

Це одна з найпоширеніших рослин тундри. У літній час її листям харчуються олені, а місцеве населення використовує як паливо.

Мал. 127. Карликова берізка

Північна Америка. Природні зони Північної Америки. Вертикальна поясність у горах

• оцінює вплив господарської діяльності людини на природні комплекси материка.

Природна зона арктичних пустель знаходиться в арктичному поясі. Назва природної зони говорить за себе сама. Більша частина цієї території — Гренландія й острови Канадського Арктичного архіпелагу, завжди вкриті кригою та снігом. Тут випадає мало опадів, 100-200 мм на рік. Узимку середня температура повітря в січні нижча-32 °С. Навіть у липні на більшій частині Гренландії вона нижча 0 °С, а на островах Канадського Арктичного архіпелагу — від 0 до -8 °С. Узимку тут панує полярна ніч, а влітку — полярний день. Сніг і крига відбивають сонячне проміння та засліплюють людину, тому місцеві жителі — ескімоси здавна винайшли спеціальні сонцезахисні окуляри.

У місцях, які влітку звільняються від снігу, дуже бідна та розріджена мохово-лишайникова рослинність. Усе живе лине до води, де для риби є пожива у вигляді різноманітних маленьких рачків, рибою ласують тюлені та моржі, а вони, у свою чергу, є їжею для найбільшого хижака півночі — білого ведмедя.

Тваринний світ зони арктичних пустель пристосувався до життя за цих суворих умов. У Гренландії та на островах Канадського Арктичного архіпелагу водиться вівцебик. Його тіло вкрите довгим і густим хутром і здається, що на тварину накинули зверху величезну ковдру. Довжина тіла вівцебика становить 2,5 м, а маса — до 300 кг. На зовнішній вигляд і спосіб життя цих тварин наклали відбиток найсуворіші у світі природні умови, за яких вони живуть.

Природні зони Північної Америки

Табуни з 20-30 особин у разі виникнення небезпеки заганяють своїх малят у середину. Дорослі тварини виставляють роги убік нападників. Це ефективно в боротьбі з вовками. Для людини така тактика оборони дуже зручна. Тварини стоять на одному місці, за ними не треба бігати і можна розстрілювати майже впритул. На місці тварини, що впала, стає нова. Так можна перебити весь табун. Сіаме так робили раніше і мало не знищили всю популяцію вівцебиків у Північній Америці. Нині тварини знаходяться під охороною держави.

На території Канадського Арктичного архіпелагу водиться ще одна рідкісна тварина — білий арктичний вовк. Зграя полярних вовків зазвичай складається з 8-12 особин, здебільшого, це батьки та їхні діти. Ватажком зграї є альфа-самець, самка — бета, решта вовків їх слухають. Лігво білого вовка зазвичай викопане в землі, облаштоване в ущелині скелі або в залишеній норі. Зголоднілий вовк запросто може з’їсти до 10 кг м’яса за один раз.

Про його кмітливість розповідають легенди. Влітку арктичні вовки граційно перескакують у пошуках їжі з крижини на крижину, які коливаються, зіштовхуються, чіпляються одна за одну. Жодна інша наземна тварина, навіть білий ведмідь, на таке не здатна.

Тундра і лісотундра. Південніше зони арктичних пустель, у субарктичному кліматичному поясі, розташовані тундра і лісотундра.

Тундра займає північну частину Аляски, узбережжя моря Бофорта та Гудзонової затоки. Тут на тундрово-болотних ґрунтах ростуть мохи та лишайники, південніше з’являються чагарники. Тут скрізь панує багаторічна мерзлота.

Рослинний і тваринний світ зони тундри пристосувався до її суворих природних умов. Рослини тут низькорослі та стеляться по землі. Мохи, лишайники, чагарники, карликові дерева є їжею для багатьох тварин, особливо північного оленя карібу.

Активна діяльність людини в межах територій проживання оленів карібу та безконтрольне полювання на них призвело до зменшення кількості особин настільки, що тварини опинились на межі зникнення.

Спостерігати за тим, як карібу мирно пасуться, величаво переходять із місця на місце, суцільне задоволення. Всі дорослі карібу, незалежно від статі, носять масивні розгалужені роги. Вони дуже швидко бігають, їх швидкість може досягати 80 км/год, і зовсім не бояться холоду. Їхня шуба — це груба, щільна шерсть завдовжки 5 см. Підшкірний жир дозволяє лежати прямо на снігу, навіть у сорокаградусний мороз.

Серед мохів і лишайників у чагарниках знаходить собі поживу лемінг.

Зона лісотундри займає долину річки Юкон на Алясці, від гирла річки Маккензі простягається на південний схід уздовж південного узбережжя Гудзонової затоки і займає всю середню частину півострова Лабрадор. У Північній Америці її південна межа опускається найпівденніше у світі, досягаючи у Канаді майже географічної широти Києва.

Тайга — зона хвойних лісів. Помірний кліматичний пояс і в Північній Америці, і в Євразії займає найбільшу площу. Він має найбільшу кількість природних зон. Тобто природа помірного кліматичного поясу в Північній півкулі землі найрізноманітніша (чого не можна сказати про Південну півкулю).

На півночі помірного поясу суцільною смугою з північного заходу на південний схід простяглася зона хвойних лісів — тайга. Температура повітря влітку тут перевищує +16 °С, а взимку коливається від -16 до -24 °С. Кількість опадів із заходу на схід зростає від 250 мм до 1000-2000 мм на острові Ньюфаундленд. На бідних підзолистих ґрунтах тут росте багато суто американських видів хвойних дерев: сосни, біла та чорна ялини, бальзамічна ялиця, американська модрина. На західному узбережжі Канади, по схилах гір і долинах річок, ростуть ситхінська ялина, дугласова ялиця, західна туя і різні види сосен.

Тваринний світ зони тайги Північної Америки схожий на тваринний світ Євразії. Тут зустрічаються лосі, олені вапіті, куниці, канадська рись, бурий ведмідь, лісовий бізон, скунс.

Зона мішаних лісів проходить південніше озера Вінніпег і довкола Великих Американських озер із заходу на схід. Узимку й улітку тут тепліше і дещо вологіше, ніж у зоні тайги.

Тут, на дерново-підзолистих і бурих лісових ґрунтах, поєднуються масиви хвойних (туя, сосна, ялина), вузьколистих (береза, тополя) та широколистяних лісів (клени, буки, липи, дуби, ясені). На узбережжі поширені переважно хвойно-широколистяні ліси.

Південніше зони мішаних лісів у Північній Америці природні зони простягліїся не в широтному напрямі, а в меридіональному, що характерно тільки для Північної Америки. Тут природні зони широколистяних лісів, лісостепів, степів, напівпустель і пустель знаходяться у двох кліматичних поясах — помірному та субтропічному.

Зона широколистих лісів помірного кліматичного поясу простяглася по обидва боки Аппалачів. Узимку тут середня температура повітря близько 0 °С, а влітку перевищує +24 °С. Опадів випадає багато (1000-2000 мм). За таких сприятливих для росту дерев умов виросли густі ліси з великим розмаїттям рослин: десятки видів дуба, каштанів, буків, лип, кленів, листопадні магнолії. Навесні будь-кого вразить цвітіння знаменитого тюльпанного дерева. Тваринний світ зони через високу інтенсивність використання цих земель у господарській діяльності людини, зберігся лише на територіях, що охороняються.

У західному напрямі річна кількість опадів спочатку знижується до 500-1000 мм. Тут панують лісостепи. Ще західніше кількість опадів зменшується до 250-500 мм. У цьому районі з півночі на південь простягайся степи. У внутрішніх районах Кордильєр опадів ще менше — 100-250 мм. Це напівпустелі та пустелі помірного кліматичного поясу.

Зона лісостепів і степів витягнулася меридіональною смугою від верхів’я річки Атабаски аж до узбережжя Мексиканської затоки. У минулому різнотравні лучні степи чергувалися тут із дрібнолистими лісами. Нині тут поля сільськогосподарських культур. Те саме можна сказати і про розміщені західніше степи, які американці називають преріями. Колись тут до горизонту на тисячі миль хвилювалися, як море, ковила, пирій, трава Грамма, бізонова трава, мільйонні табуни бізонів, рухаючись степами, на багато годин зупиняли рух потягів. Але все це було у XIX ст. Бізонів — тварин, висотою у холці близько 2,5 м і вагою 1400 кг, знищували сотнями тисяч, навіть не використовуючи їхнього м’яса. Нині бізони збереглися лише у заповідниках.

Кількість опадів не забезпечує тут можливості займатися землеробством, тому, на відміну від зони лісостепів, тут багато пасовищ.

У гірських районах мешкають антилопа вилоріг і олень мазам. Добре пристосувалися до життя на сільськогосподарських ланах численні гризуни: ховрахи, лучні собачки, а також степові тхори, борсуки тощо, є койоти (степові вовки) та лисиці.

У пустелях і напівпустелях помірного поясу Північної Америки багато плазунів, ящірок, трапляється степовий удав. Знаменита гримуча змія, сприймаючи дуже слабкі коливання температури (близько 0,1 градуса), відчуває наближення навіть невеликої теплокровної тварини, яка служить для неї здобиччю. У разі наближення великої тварини чи людини, що змії «не по зубах», вона попереджує про свою присутність шумом рогових пластинок на кінці хвоста.

На заході помірного кліматичного поясу в гірських районах поблизу узбережжя Тихого океану в штатах Ореґон і Каліфорнія росте сосна Ламберта. Діаметр стовбура цього дерева перевищує 1 м, могутня крона досягає більше 50 м заввишки. Сосна Ламберта, хоча й поступається багатьом деревам США висотою, але має найбільші у світі — понад півметра — шишки.

У субтропічному кліматичному поясі зміна зон відбувається зі сходу на захід. Оскільки кількість тепла приблизно однакова, то формування природних зон пов’язане з різноманітним зволоженням. На сході ростуть субтропічні вологі вічнозелені змішані ліси на жовтоземних і червоноземних ґрунтах. Серед вічнозелених ростуть і листопадні. У лісах ростуть перевиті ліанами вічнозелені дуби, магнолія, бук; де сухіше, ростуть сосни; у долинах річок з’являється болотний кипарис. Лісів на рівнинах збереглось мало. При просуванні вглиб материка з’являються прерії, але ґрунти в них менш родючі. Зрозуміло, природну рослинність прерій замінили поля бавовни, арахісу та тютюну.

Поряд із тваринами помірного кліматичного поясу тут мешкають і представники тропічної фауни — алігатори, кайманові черепахи, пелікани, фламінго, каролінські папуги, колібрі. Безліч видів цих мініатюрних пташок в’ється навколо квітучих кущів. Улітку в Північній Америці колібрі проникають аж на Аляску. Інколи як транспортний засіб вони використовують гусей чи інших великих птахів.

Степи і лісостепи помірного кліматичного поясу в субтропічному змінюють напівпустелі і пустелі. Основні рослини — чорний полин і лобода, для півночі Мексиканського нагір’я характерні кактуси, юкки. На заході поясу розміщені середземноморські жорстколисті ліси та чагарники. У лісах низхідних схилів гір ростуть вічнозелені дуби, сосни, секвої, які належать до давніх видів, що збереглися з дольодовикового періоду. Субтропічний клімат створює найкрахці умови для росту найбільших дерев світу — секвой. У штаті Каліфорнія росте дерево-рекордсмен — велетенська секвоя. Вона має навіть власну назву — «Генерал Шерман». Маса цього дерева досягає 6167 т. У США існує Національний реєстр великих дерев, до якого внесено 750 секвой.

На узбережжі Тихого океану в субтропіках охороняють найбільшого птаха Північної Америки — каліфорнійського кондора. Розмах його крил досягає 3 м, а маса — 12 кг.

Каліфорнійська долина, колись укрита субтропічним степом, тепер оброблена й зайнята садами і плантаціями цитрусових на зрошуваних землях.

Пустелі та напівпустелі тропічного поясу поширені на захід, де кількість опадів зменшується. У 70-ті роки XX ст. у каліфорнійській пустелі знайшли найстаріші рослини планети — креозотовий чагарник (7 тис. років) і один із видів чорниць (13 тис. років). Ґрунти тут сіро-бурі. Головними рослинами є кактуси, солянки, полин. У тваринному світі переважають змії, ящірки, черепахи. Півострів Каліфорнія дуже посушливий (100-250 мм на рік), і його недаремно називають «розпеченою пательнею».

Вологі тропічні ліси з бамбуків, велетенських дерев різних видів, перевитих ліанами, панують лише на зволоженому східному узбережжі Мексики. Тут мешкають тропічні види тварин — броненосці, мавпи, кажани, папуги, колібрі, черепахи, крокодили. Серед хижаків виділяють типову тварину Америки -— пуму.

Пума, один зі світових чемпіонів пристосування до довкілля, добре почувається і серед боліт, і високо в горах, на засніжених просторах Канади, й у випалених сонцем горах Мексики. Напевне, у світі немає іншого хижака, який мав би стільки імен. Його називають американським, мексиканським або гірським левом, пантерою, північноамериканською риссю, оленячим або червоним тигром, кішкою кольору сухої трави, кугуаром. Але найвідоміше і найпопулярніше ім’я — пума. Так називали хижака індіанці кечуа.

Серед птахів можна виділити товстодзьобого папугу, кетсаля. У доколумбовій Мексиці його вважали священним. Він надзвичайно красивий, з яскравим червоно-зелено-жовто-білим пір’ям. На його честь грошова одиниця Гватемали отримала назву кетсаль.

У тропічних пустелях і напівпустелях Мексики вражають кактуси. Деякі з них величезні за розмірами. Усіяні довгими та гострими колючками, вони створюють іноді непрохідні зарості. У Мексиці кактуси використовують для різних потреб і навіть у їжу.

Тут у горах, у сухому тропічному кліматі, на висоті 1500 метрів, росте і блакитна агава — гордість Мексики. ЮНЕСКО Навіть занесло її плантації до Списку об’єктів Всесвітньої спадщини!

Зовні агава схожа на суміш дикобраза з алое, синюваті м’ясисті листки стирчать на всі боки, а серцевина рослини, якщо обрізати листя, нагадує гігантський ананас. Життєвий цикл дикої агави триває в середньому 5 років. У неї виростає пагін довжиною близько п’яти метрів, на ньому — квіти. Вночі їх запилюють кажани. Після запилення материнська рослина помирає, тож цвіте агава всього раз у житті.

Природні зони тропічного та субекваторіального поясів змінюють одна одну в меридіональному напрямі. На заході до узбережжя Тихого океану підступають пустелі. Рослинність підтримує своє існування тільки завдяки слабкій росі. Внутрішні райони Мексиканського нагір’я зайняті саванами та рідколіссям. Приатлантичні низовини рясно зрошуються пасатами, а тому вкриті тропічними лісами. Для них характерні десятки видів пальм, фікусів та інших тропічних рослин. Часто ліси поступаються місцем непрохідним болотам.

Вертикальна поясність чітко простежується в Кордильєрах. Подібно до Анд, тут відбувається зміна набору висотних поясів, залежно від географічного поясу, висоти хребтів та їх орієнтації.

На крайньому північному заході Кордильєр через низькі температури та рясні опади снігову лінію розташовано дуже низько. Тому хвойні ліси піднімаються тут майже до поясу снігів і льодовиків. На сході хребтів унаслідок надзвичайно суворих природних умов гірські хребти майже позбавлені рослинності.

Південніше, у Кордильєрах Канади, західні схили гір вкриті вологими хвойними лісами в середньому до висоти близько 1500 м. Вище вони поступаються гірській тундрі, яку з просуванням на південь змінює пояс субальпійських та альпійських луків. На масивах внутрішнього поясу Кордильєр Канади набір поясів інший — від сухих степів до тайги.

У Кордильєрах США підніжжя схилів, обернені до Тихого океану, вкриті лісами із чагарникового дуба. Вище з’являються хвойні ліси, створені теплолюбними та пристосованими до посушливих умов породами дерев. Ділянки, розташовані вище 3000 м, укриті альпійськими луками. На внутрішніх плато та плоскогір’ях переважають напівпустелі та пустелі.

Своєрідною є висотна поясність на заході Мексиканського нагір’я, де навіть на вершинах випадає мало опадів. Тут до висоти 2000 м панують пустелі, далі їх змінюють сухі соснові ліси.