§ 24. Поняття про бій. Вогонь і маневри в бою. Основні види та риси ведення бою. Особиста зброя та екіпірування солдата

Обговоріть, яка, на вашу думку, послідовність подій у загальновійськовому бою.

Сучасний загальновійськовий бій є основою ведення воєнних дій. Навчання та підготовка до його ведення за умов участі Сухопутних військ Збройних сил України в операції об’єднаних сил на Сході України розкриті у Бойовому статуті механізованих і танкових військ Сухопутних військ ЗСУ. Він затверджений наказом Командувача Сухопутних військ ЗСУ № 238 від 25.05.2016.

Основи загальновійськового бою підрозділів.

Взвод (відділення, танк) під час виконання бойових завдань веде воєнні дії тактичного рівня, основною формою яких є бій — сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем і часом ударів, вогню і маневру, які ведуть за єдиним замислом і планом для виконання тактичних бойових завдань в обмеженому районі протягом короткого часу.

Бій може бути загальновійськовим, вогневим, повітряним, протиповітряним, морським. Під час підготовки і ведення воєнних дій тактичного рівня відділення може здійснювати пересування та розташовуватися на місці.

Основні види загальновійськового бою — оборонний і наступальний бій.

Складовими елементами загальновійськового бою є удар, вогонь і маневр.

Удар — одночасне ураження військ і об’єктів супротивника шляхом потужної дії на них зброєю або військами.

Вогонь — ураження супротивника стрільбою (пуском) з різних видів зброї (озброєння).

Вогонь розрізняють за:

• тактичними завданнями, які вирішують, — на знищення, подавления, виснаження, руйнування, задимлення, освітлення тощо;

• видами зброї — зі стрілецької зброї, гранатометів, танків (танкових гармат і кулеметів), бойових машин піхоти (бронетранспортерів) БМП (БТР), гармат, мінометів, протитанкових ракетних комплексів (ПТРК), зенітних ракетних, зенітних ракетно-артилерійських, зенітних артилерійських комплексів (бойових машин, установок) тощо;

• способами ведення — прямою, напівпрямою наводкою, із закритих вогневих позицій;

• напруженістю — короткочасний (поодинокими пострілами, короткими або довгими чергами), безперервний, кинджальний, швидкий, методичний, залповий тощо; за напрямком стрільби — фронтальний, фланговий, перехресний;

• способами стрільби — з місця, із зупинки (з короткої зупинки), з ходу, з борта, з розсіюванням по фронту, з розсіюванням у глибину, по площині тощо;

• видами — по окремій цілі, зосереджений, загороджувальний, багатошаровий, багатоярусний тощо.

Вогонь є основним способом знищення супротивника в загальновійськовому бою. Він може вестись окремим вогневим засобом або зосередженим вогнем від ділення.

Маневр — організоване пересування підрозділів у ході бою з метою зайняття вигідного положення стосовно супротивника і зосередження необхідних сил і засобів на новому напрямку (рубежі, районі), відведення підрозділів з-під ударів, а також перенесення (зосередження) вогню для найефективнішого враження супротивника. Залежно від сил і засобів маневр здійснюють підрозділом (взводом, відділенням, танком) та вогнем.

Види маневру підрозділом: охоплення, обхід, відхід. Охоплення — маневр, який здійснюється підрозділами для виходу у фланг супротивнику. Обхід — більш глибокий маневр, який здійснюється підрозділами для виходу в тил супротивника. Охоплення і обхід здійснюється в тактичній і вогневій взаємодії з підрозділами, які наступають з фронту, а іноді й з тактичним повітряним (морським) десантом (ТакПД, ТакМД). Відхід — маневр, який здійснюється підрозділами для виходу з-під ударів сил супротивника, що переважають, недопущення оточення або для зайняття більш вигідного положення для подальших дій. Відхід відбувається тільки з дозволу або за наказом старшого командира.

Маневр вогнем полягає в зосередженні, розподіленні та перенесенні вогню. Зосередження вогню — ураження однієї цілі вогнем високої щільності в короткий проміжок часу. Розподілення вогню — одночасне ураження підрозділом кількох цілей. Перенесення вогню — послідовне ураження цілей або перенацілювання і ведення вогню по нових цілях у разі їх виявлення. Маневр має бути простим і виконуватися швидко й раптово.

Оборонний бій відділення — вид бою, який ведуть з метою відбиття наступу супротивника, завдання йому максимальних утрат, утримання важливих рубежів (об’єктів) місцевості і створення сприятливих умов для переходу в наступ або ведення інших дій.

Оборонний бій відділення (танка) передбачає послідовне виконання тактичних завдань, основними з яких є завдання ураження підрозділам супротивника під час їх розгортання і переходу в атаку перед переднім краєм оборони; відбиття атаки супротивника і утримання зайнятої бойової позиції; знищення супротивника, який увірвався на передній край та вклинився в оборону.

Відділення (танк) повинно бути готовим до тривалого ведення оборонного бою в умовах застосування супротивником усіх видів зброї та засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) і здатним відбити атаку переважаючих сил танків і піхоти, які підтримуються вогнем артилерії та ударами авіації, активними діями повітряних (морських) десантів та диверсійно-розвідувальних сил (ДРС).

Підрозділ має стійко утримувати бойову позицію і не залишати її без наказу старшого командира. Дії особового складу мають бути стійкими і активними. Підрозділи можуть переходити до ведення оборонного бою навмисно або вимушено, в умовах відсутності зіткнення із супротивником або безпосереднього зіткнення з ним. Оборонний бій організовується завчасно або в ході бою, протягом тривалого часу або у стислі терміни.

Наступальний бій відділення — вид загальновійськового бою, який проводять з метою розгрому (знищення) супротивника та оволодіння важливими рубежами місцевості або об’єктами. Він полягає в ураженні супротивника всіма наявними засобами, рішучій атаці переднього краю його оборони, стрімкому просуванні у глибину його бойового порядку, знищенні та полоненні живої сили, захопленні ОВТ, матеріальних засобів, оволодінні визначеним рубежем місцевості, об’єктом.

Відділення (танк) має вести наступальний бій з максимальним напруженням сил, безупинно, у високому темпі, вдень і вночі, у будь-яку погоду і в тісній взаємодії з іншими підрозділами знищити супротивника, який обороняється. Це досягається вмілим застосуванням усіх наявних сил і засобів, своєчасним використанням результатів вогневого ураження супротивника (ВУП), швидким подоланням загороджень і захопленням

з ходу рубежів (об’єктів), широким застосуванням маневру вогнем і підрозділами з використанням особливостей місцевості для швидкого виходу на фланги і у тил супротивнику, проведенням рішучих атак, своєчасним і постійним уточненням (постановкою) завдань підлеглим і забезпеченням їх дій у ході ведення наступального бою.

Відділення може наступати на супротивника, який обороняється, наступає або відходить. Наступ на супротивника, який наступає, здійснюється через зустрічний бій; на супротивника, який відходить, — переслідуванням. Наступ на супротивника, який обороняється, залежно від готовності його оборони і ступеня йому вогневого ураження, здійснюється висуванням із глибини або із положення безпосереднього зіткнення з ним.

Характерними рисами сучасного загальновійськового бою є рішучість у досягненні мети, висока напруженість, швидкоплинність, різкі зміни обстановки, наземно-повітряний характер, застосування різноманітних засобів ураження і способів ведення бою, швидкий перехід від одних видів дій до інших, широке застосування технічних засобів і автоматизованих систем.

Загальновійськовий бій можна вести із застосуванням звичайної зброї, зброї масового ураження (ЗМУ) і високоточної зброї (ВТЗ) або нетрадиційних засобів ураження. Підрозділи повинні вміти успішно вести бій із застосуванням звичайної зброї і завжди перебувати в стані готовності до дій за умови застосування супротивником ЗМУ, а також інших нетрадиційних засобів ураження.

Звичайна зброя передбачає вогневі й ударні засоби, які застосовують артилерійські, зенітні, авіаційні, стрілецькі боєприпаси і ракети; боєприпаси об’ємного вибуху, запалювальні суміші. Найвищу ефективність мають високоточні системи зброї, що забезпечують виявлення об’єктів для ураження, цілевказання і наведення на них в автоматизованому режимі, а також інші комплекси озброєння, що застосовують керовані і самонавідні ракети та боєприпаси, що здатні уражати цілі з високою ймовірністю влучення та забезпечують її руйнування (знищення). (Високоточна зброя — зброя, яка здатна вражати ціль першим пострілом (пуском) на будь-якій дальності в межах її досяжності. Належить до зброї шостого покоління війн. Дає змогу завдавати наносити дуже точні удари). В Україні також є розробки високоточної зброї, яка не поступається західним аналогам (іл. 24.1).

Іл. 24.1. Керований артилерійський снаряд «Квітник»

Іл. 24.2. Дія забороненої МГП лазерної зброї, яку Росія все ж таки застосовує на Донбасі

ЗМУ супротивника є найпотужнішим засобом ураження, що дає змогу швидко знищувати угруповання військ, створювати райони масових руйнувань і зони зараження. До ЗМУ належать ядерні, хімічні, бактеріологічні боєприпаси та засоби їх доставки.

До нетрадиційних засобів ураження належить зброя, дія якої пов’язана з використанням особливих фізичних принципів або властивостей речовин. До такої зброї належить лазерна, високочастотна, радіохвильова зброя та інші (іл. 24.2). Зокрема РФ вже застосовувала на Донбасі проти українських військ заборонену МГП лазерну зброю, якою завдає тяжкі опіки очей українським військовослужбовцям лазерну зброю було заборонено конвенцією ООН «Протокол про сліпучі лазерні озброєння» (1995).

Високочастотна зброя генерує коливання в межах від 300 мГц до 30 гГц. Вона діє на організми та призводить до порушень роботи центральної нервової системи, мозку, серця, кровоносної системи. Ці випромінювання діють також на психіку людини, порушують сприйняття і використання інформації про навколишню дійсність, спричиняють слухові галюцинації, перекручують мовні повідомлення у свідомості людини.

Радіохвильова (психотронна) зброя — це вид зброї масового ураження, яка впливає на людину електромагнітними полями чи акустичними хвилями. Вони зумовлюють зміну поведінки, розумової діяльності, реакцій на події та ситуації, призводять до порушень в роботі функціональних систем організму і змін тканин.

Особиста зброя та екіпірування солдата. Підготовка взводу (відділення, екіпажу танка) до майбутніх дій полягає в підготовці особового складу, озброєння та військової техніки і майна, зокрема приведення озброєння до нормального бою.

Екіпірування військовослужбовців, які переносять чи перевозять. Для успішного ведення бою солдата озброюють та екіпірують. Масовою індивідуальною зброєю бійців ЗСУ є автомат Калашнікова в різних модифікаціях (від АК-47 до АКС-74 та АКСУ-74) (іл. 24.3). У травні 2016 р. Міноборони прийняло на озброєння армії новий піхотний кулемет українського виробництва «Маяк» КМ-7,62. Він призначений для ураження живої сили супротивника і його технічних засобів, а також для ураження повітряних цілей (іл. 24.4).

Іл. 24.3. 5,45-мм AKC-74. Приклад складається ліворуч

Іл. 24.4. Піхотний кулемет КМ-7,62

Іл. 24.5. Новий ручний протитанковий гранатомет РПГ-М7

Особистою зброєю солдата також є ручний протитанковий гранатомет. Зокрема виготовлений з українських комплектуючих новий ручний протитанковий гранатомет РПГ-М7, що призначений для боротьби з бронетанковою технікою супротивника на середніх та ближніх відстанях (іл. 24.5).

Снайперську гвинтівку Драгунова (СГД) з початку 2017 р. почали замінювати великокаліберною снайперською гвинтівкою під назвою Snipex.50 BMG «Rhino Hunter», повністю створеною українськими виробниками. Прицільна дистанція у неї до 2500 м, набій калібру 12,7-мм (іл. 24.6).

Також США дозволили продаж Україні партії 12,7-міліметрових снайперських гвинтівок Barrett М107А1 і боєприпасів та супутнього майна до них загальною вартістю $41,5 млн. Стріляє гвинтівка патронами калібром 12,7 мм (вартість одного — від 3 доларів). Гвинтівка може вражати цілі на відстані до 1800 м та пробиває броню товщиною до 3-х сантиметрів (іл. 24.7).

Іл. 24.6. Великокаліберна снайперська BMG «Rhino Hunter»

Іл. 24.7. Снайперська гвинтівка гвинтівка Snipex.50 Barrett М107А1 (США)

Крім того, у солдата має бути необхідна кількість боєприпасів, ручні осколкові гранати (РГН, РГО, РГД-5, Ф-1, РГ-42), а також можуть бути протитанкові гранати — РКГ-3. Кожний солдат має не менше 5-ти магазинів по 30 шт. набоїв (150 шт. до автомата), а після переходу до оборонних дій усім бійцям негайно (відповідно до обстановки) видають додаткові боєприпаси.

Маса екіпірування, яке носять, з якою солдат іде в бій, становить найменше 28,6 кг. Під час переміщення, наприклад, на нові позиції вона сягає 46-ти кг, частину спорядження можна буде зняти після їх зайняття. Повна ж маса усього екіпірування може досягти 60-ти кг (іл. 24.8), коли солдатам доводиться переміщуватися на місцевості, непридатній для використання транспортних засобів. Таке екіпірування стало обмежувати рухи бійця, що призвело до цілої серії змін у базовій фізичній підготовці солдатів.

Іл. 24.8. Екіпірування солдата

Іл. 24.9. Сучасне екіпірування солдата ЗСУ

До екіпірування, що носять, належать такі речі: головні убори, обмундирування та білизна, засоби індивідуального захисту (шолом балістичний та чохол для нього, бронежилет модульний захисний балістичний та чохол для нього, маска спеціальна та балаклава, костюми спеціальні залежно від пори року – літній, зимовий, маскувальний); взуття — черевики спеціальні; спорядження (окуляри-маска захисні балістичні, рукавички захисні, сітка та полог протимоскітні, налокітники та наколінники тактичні бойові, навушники спеціальні, ремінь з лямками розвантажувальними тактичними захисними, сумка-укладка медична, сумка-підсумок транспортна бойова, підсумок транспортний бойовий універсальний, сумка-підсумок розкладна універсальна, рюкзак бойовий індивідуальний та ін. (іл. 24.9).

Є частина екіпірування, яку можна перевозити на різному броньованому транспорті (БТР, БМП, бронеавтомобілях). Це можуть бути сухі пайки, столовий набір індивідуальний польовий, казанок індивідуальний польовий, кухоль індивідуальний складний, сумка-підсумок з предметами особистої гігієни та ін.

Солдат зобов’язаний тримати особисту зброю та екіпірування в справному стані, постійно стежити за витрачанням боєприпасів і своєчасно доповідати про те, що ним використано 0,5 і 0,75 запасу боєприпасів (того, який носять чи перевозять).

1. Дайте визначення поняттю «бій». Які є основні види загальновійськового бою?

2. Назвіть складові елементи та характерні риси сучасного загальновійськового бою.

3. Назвіть основні риси та способи ведення загальновійськового бою. Із застосуванням якої зброї можна вести загальновійськовий бій?

4. Дайте визначення поняттям «удар», «вогонь», «маневр».

5. Охарактеризуйте: а) оборонний бій; б) наступальний бій.

6. Чим озброюють солдата для ведення бою? Охарактеризуйте види екіпірування.

Замах на кримінальне правопорушення

Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку. Редакція затверджена Anatolii.shevchuk.

Зміст

Нормативна база

Поняття «замах на кримінальне правопорушення»

Замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК України).
Незакінченим кримінальним правопорушенням є готування до кримінального правопорушення та замах на кримінальне правопорушення (ч. 2 ст. 13 КК України).
Стадія замаху на кримінальне правопорушення можлива лише тоді, коли правопорушення вчиняється з прямим умислом. Замах на кримінальне правопорушення може набувати форми як активних дій, так і бездіяльності (наприклад, мати не годує новонародженого, бажаючи його смерті; лікар, маючи на меті позбавлення життя тяжко хворого, не надає йому належної медичної допомоги).

Ознаки замаху на кримінальне правопорушення

• вчинення, діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення;
  
• недоведення кримінального правопорушення до кінця;
  
• причини незавершеності кримінального правопорушення не залежать від волі винного.

Безпосередня спрямованість на вчинення кримінального правопорушення означає, що особа розпочинає вчинення дій (бездіяльності), передбачених відповідною статтею Особливої частини КК України (починає виконувати об’єктивну сторону кримінального правопорушення, ставить об’єкт кримінально-правової охорони у стан безпосередньої небезпеки заподіяння йому істотної шкоди).

Відмінність замаху на кримінальне правопорушення від готування до кримінального правопорушення

Для відмежування замаху на кримінальне правопорушення від готування до нього потрібно з’ясувати, чи є вчинене особою діяння складовою частиною об’єктивної сторони того чи іншого кримінального правопорушення. Залежно від характеру кримінального посягання одні й ті самі діяння можуть розглядатись і як готування, і як замах. Скажімо, незаконне проникнення у квартиру може утворювати замах на кримінальне правопорушення (крадіжку чужого майна з проникненням у житло), а може розглядатися як готування до кримінаьного правопорушення (наприклад, вбивства власника житла).

На відміну від готування кримінальна відповідальність за замах на кримінальне правопорушення настає незалежно від ступеня тяжкості вчиненого особою кримінального правопорушення.

Розмежування замаху на кримінальне правопорушення і закінченого кримінального правопорушення

Розмежовуючи замаху на кримінальне правопорушення і закінченого кримінального правопорушення, необхідно враховувати:

• конструкцію складу кримінального правопорушення, яка впливає на момент його закінчення;
  
• зміст умислу винної особи.

Притаманна замаху з об’єктивної сторони посягання виражається у відсутності однієї чи декількох ознак, передбачених відповідною нормою Особливої частини КК України.
У разі вчинення замаху на кримінальне правопорушення з матеріальним складом ознакою об’єктивної сторони, якого не вистачає, можуть бути суспільне небезпечні наслідки. Недоведення кримінального проступку з формальним складом до кінця може полягати у невчиненні всіх дій, які становлять його об’єктивну сторону.
У замаху відсутня характерна для закінченого кримінального правопорушення єдність задуманого та реально вчиненого винною особою. Так, якщо при вчиненні викрадення умисел особи був спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, і він не був реалізований з незалежних від її волі причин, вчинене кваліфікується як замах на викрадення у великих чи особливо великих розмірах, незалежно від кількості фактично викраденого.

Нереалізованість умислу як ознака замаху має бути суттєвою, такою, що впливає на правову оцінку вчиненого. Так, якщо службова особа прагнула отримати хабар у великому розмірі, а фактично одержала лише його частину, яка також становить винагороду у великому розмірі, розрив між задуманим і фактично вчиненим злочином не може вважатись суттєвим і не впливає на оцінку вчиненого. Обидва предмети хабара перебувають у діапазоні однієї кваліфікуючої ознаки (великий розмір хабара), а тому діяння кваліфікуються за ч. 2 ст. 368 КК України без посилання на ст. 15 КК України.

Характерна для замаху незавершеність об’єктивної сторони кримінального правопорушення є вимушеною. Особа не доводить кримінальне правопорушення до кінця не за власною ініціативою, а з причин, які не залежать від її волі. Під такими причинами потрібно розуміти різноманітні обставини як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, які зашкодили закінчити кримінальне правопорушення всупереч докладеним зусиллям особи (наприклад, активний опір потерпілого, недосконалість знарядь для скоєння кримінального правопорушення, недостатність фізичних сил чи досвіду, невміння користуватись зброєю або її несправність, затримання правопорушника тощо). Причини, внаслідок яких особа вимушена відмовитись від доведення кримінально правопорушення до кінця, можуть виникнути під впливом її власних дій (наприклад, вживання значних доз алкоголю або наркотиків, втрата зброї, випадкове заподіяння самому собі тілесного ушкодження).

Види замаху на кримінальне правопорушення

• Коли особа помиляється стосовно об’єктивних властивостей вчиненого нею суспільне небезпечного діяння розрізняють такі види замаху як:

замах на непридатний об’єкт;
замах з непридатними засобами.
У разі вчинення замаху на непридатний (нереальний, відсутній) об’єкт можливість заподіяння реальної шкоди соціальним цінностям виключається через відсутність об’єкта (такий вид замаху утворює, наприклад, постріл у манекен, помилково прийнятий за людину).
Замах з непридатними засобами має місце тоді, коли суб’єкт для досягнення результату обирає засоби, які за своїми об’єктивними властивостями не здатні викликати бажані для винного суспільне небезпечні наслідки (наприклад, спроба вчинити вбивство з непридатної зброї).
Замах на непридатний об’єкт і замах з непридатними засобами тягнуть за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах. Водночас з урахуванням конкретних обставин для правової оцінки вчиненого може бути застосована норма про малозначність діяння через відсутність суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11 КК України).
Потрібно відрізняти також так званий замах з нікчемними засобами. Маються на увазі випадки, коли особа внаслідок надзвичайного неуцтва або релігійних забобонів обирає засоби, об’єктивно не спроможні викликати бажаний результат (апелювання до надзвичайних сил, ворожба, закляття, молитви тощо). Звернення до вказаних засобів навіть за умови впевненості особи в їх ефективності розглядається як виявлення наміру і в кримінальному порядку не переслідується.

• За суб’єктивним критерієм закон (ч. ч. 2 і 3 ст. 15 КК України) виділяє закінчений і незакінчений замахи на кримінальне правопорушення.

В основу цього поділу законодавцем покладено суб’єктивний критерій – власне уявлення суб’єкта про ступінь завершеності вчинюваного ним суспільне небезпечного діяння.
Поняття закінченого та незакінченого замаху на кримінальне правопорушення викладені у ч.ч. 2 і 3 ст. 15 КК України.
Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Замах на вчинення кримінального правопорушення є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.
За умови рівності всіх інших обставин закінчений замах звичайно розглядається як більш суспільне небезпечне діяння, ніж незакінчений, що має знаходити відображення при призначенні винному покарання. Поділ замаху на закінчений і незакінчений має значення для вирішення питань, пов’язаних з добровільною відмовою від доведення кримінального правопорушення до кінця (ст. 17 КК України).

Добровільна відмова при незакінченному кримінальному правопорушенні

Згідно ст. 17 КК України, добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до кримінального правопорушення або замаху на кримінальне правопорушення, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення кримінального правопорушення до кінця.
Особа, яка добровільно відмовилась від доведення кримінального правопорушення до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 17 КК України).
У разі добровільної відмови від вчинення кримінального правопорушення виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 КК України. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того кримінального правопорушення або замах на те кримінальне правопорушення, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець (ч. 1 ст. 31 КК України).
Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення кримінального правопорушення або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про кримінальне правопорушення, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення кримінального правопорушення або неусунення перешкод вчиненню кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 31 КК України).
У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до кримінального правопорушення або за замах на кримінальне правопорушення, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено (ч. 3 ст. 31 КК України).

Відповідальність і покарання за незакінчене кримінальне правопорушення

У відповідності до статті 16 КК України відповідальність за готування до кримінального правопорушення і замах на кримінальне правопорушення настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за закінчене кримінальне правопорушення.
Призначення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення та за кримінальне правопорушення, вчинене у співучасті врегульоване ст. 68 КК України:
При призначенні покарання за незакінчене кримінальне правопорушення суд, керуючись положеннями статей 65, 66, 67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця.
За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України (ч. 3 ст. 68 КК України).
Довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-1 КК України, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437-439, частині першій статті 442 та статті 443 КК України (ч. 4 ст. 68 КК України).

Абзацом 2 пункту 61 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 року № 7 передбачено, що правила частин 2 і 3 статті 68 КК України не можуть бути застосовані при призначенні покарання особі, яка у віці 18 і більше років вчинила злочин, за який передбачено найбільш суворий вид покарання – довічне позбавлення волі, оскільки цей вид покарання є таким, що виключає можливість визначення його половини чи двох третин. Однак до осіб, які вчинили готування до такого злочину або вчинення замаху на злочин у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку, і яким не може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, мають застосовуватися вимоги частин 2 і 3 статті 68 КК України, виходячи з максимального покарання позбавлення волі на певний строк.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 року № 7 звернуто увагу судів на те, що передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України ) застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За цими ж правилами призначається покарання і в разі вчинення особою діянь, частина яких кваліфікується як закінчений злочин, а решта – як готування до злочину чи замах на нього.

Корисні посилання