Поперекові хребці

Попере́кові хребці́ (лат. vertebrae lumbales) — п’ять нижніх у людини з 20-го по 24-й, рахуючи зверху. Поперековий відділ хребта з’єднується нижче з крижами (нижній поперековий хребець L5 з’єднується з верхнім крижовим хребцем S1), вище — з грудним відділом хребта (L1 з’єднується з нижнім грудним хребцем Th12).

Положення поперекових хребців людини (відмічені червоним). П’ять хребців позначаються (зверху до низу) L1, L2, L3, L4, L5.

Особливості анатомії

Тіло поперекового хребця більше в ширину, ніж у довжину. Ширина більше висоти.

Від тіла хребця назад йде дуга, яка замикає хребетний отвір і переходить далі до остистого відростка. У площині дуги в обидві сторони розташовані поперечні відростки, які є рудиментами ребер. Біля основи поперечних відростків поперекових хребців видно рудимент справжніх поперечних відростків (processus accessorius), який при великій довжині (4 мм) набуває форму шила — шилоподібний відросток (processus styloideus). Автори М. Г. Привєс, М. К. Лисенков, В. І. Бушкович зауважують, що його не слід приймати, як патологічне утворення. На верхній і нижній гранях дуги розташовані парні верхні і нижні суглобові відростки. У чотирьох верхніх поперекових хребцях остисті відростки спрямовані прямо назад, суглобові розташовані сагітально. Хребетні отвори, починаючи з другого поперекового хребця, поступово звужуються, що пов’язано з анатомією спинного мозку.

Тіло п’ятого поперекового хребця в напрямку до остистого відростка має клиноподібну форму, при цьому воно нахилене вперед, бо крижова кістка спрямована назад, формуючи кіфоз. Суглобові відростки розміщені в напівфронтальній, напівсагітальній площинах.

Функції

Поперекові хребці утворюють поперековий лордоз. Поперековий лордоз формується під час освоєння дитиною положення стоячи та ходьби. На поперековий відділ хребта випадає найвираженіша амортизуюча функція. Ближче до старості ця функція послаблюється.

Поперекові хребці найбільші в усьому хребті, зі збільшенням від першого поперекового до п’ятого, що пояснюється максимальним навантаженням на нижній відділ хребта. Хребці грудного відділу і крижів малорухомі, що вимагає від хребців поперекового відділу підвищеної рухомості. П’ять поперекових хребців людини і крижі утворюють п’ять хребетно-рухових сегментів, що забезпечує принципову можливість поворотів корпусу в сторони, рухів корпусу в сагітальній і фронтальній площинах, а також комбіновані повороти і нахили. Наявність сильних м’язів попереку допомагає здійснювати рухи навіть з додатковим навантаженням.

Патологія

Механічний зсув одного з поперекових хребців, переохолодження, локальна інфекція, пухлини, деградація тканин, можуть привести до запального процесу в хребетно-руховому сегменті, з наступними мучительними болями, вимушених положень тіла. Дуже поширеною причиною патології в поперековому відділі хребта є неправильний розподіл навантаження на поперековий відділ хребта, коли додаткова вага (а іноді і власна вага) підіймається з лише одним важелем в поперековому відділі хребта. Частим захворюванням в поперековому відділі хребта є грижі міжхребцевих дисків — випинання пульпозного ядра диска за межі його фіброзного кільця. У 48 % випадків міжхребетні грижі локалізуються на рівні L5-S1 попереково-крижового відділу, в 46 % випадків — на рівні L4-L5, і лише в останніх 6 % випадків — між іншими хребцями поперекового, шийного або грудного відділів хребта.

Хребці

Хребет дорослої людини – цс довгий S-нодібно вигнутий стопи, що складається з розташованих один над одним 33-34 хребців (рис. 54). У будові хребців чітко виражена одна з важливих закономірностей будови кісткової системи. Там, де при незначному об’ємі кістки необхідно забезпечити міцність конструкції, зберігаючи її легкість, утворюється губчаста речовина. Тіла хребців побудовані з губчастої речовини, вкритої по периферії тонкою пластинкою щільної речовини. Характерне розташування балок (трабекул) губчастої речовини відповідає лініям стиснення і розтягнення, що забезпечує міцність хребців. Міцність хребтового стовпа, як системи, залежить від з’єднань хребців і потужного зв’язкового апарату, який забезпечує йому значну гнучкість та рухливість.

Незалежно від відділу хребта, майже всі хребці гомологічні, тобто мають однакове походження і загальний план будови, обумовлений вертикальним положенням тіла людини. Хребет складається з 7 шийних хребців, 12 грудних хребців, 5 поперекових хребців, 5 крижових хребців та 2 4 куприкових хребців. У немовлят є 33 окремих хребці. У дорослої людини хребці нижнього відділу зростаються, утворюючи крижову кістку і куприк, тому окремих хребців налічується 28.

Хребець (vertebra) (рис. 55) складається з тіла хребця (corpus vertebrae), розташованого попереду, яке є його опорною частиною. За тілом розташовується дуга хребця (arcus vertebrae), що з’єднується з тілом хребця за допомогою двох ніжок дуги хребця (pedunculi arcus vertebrae). Тіло і дуга обмежують хребцевий отвір (foramen vertebrale). Отвори всіх хребців формують хребтовий канал (canalis vertebralis), де розташований спинний мозок.

Поверхня тіла хребця, оберненого до хребцевого отвору, ввігнута, на ній є живильні отвори, у які входять кровоносні судини. Від дуги хребця відходять 7 відростків, до яких прикріплюються м’язи. По серединній лінії відходить назад непарний найдовший остистий відросток (processus spinosus). У лобовій

Рис. 54. Хребтовий стовп (хребет), columna vertebralis. А – вигляд спереду; Б – вигляд ззаду; В – вигляд збоку

Рис. 55. Будова грудного хребця. А – вигляд зверху, Б – вигляд збоку

площині праворуч і ліворуч розташовується парний поперечний відросток (processus transversus). Уверх і донизу від дуги спрямовані парні верхні і нижні суглобові відростки (processus articulares superiores et. inferiores).

На суглобових відростках є плоскі суглобові поверхні для з’єднання із суміжними хребцями, відповідно верхня суглобова поверхня і нижня суглобова поверхня (facies articularis superior et facies articularis inferior). У шийному відділі хребта площини суглобових поверхонь суглобових відростків розташована майже під кутом 45° до лобової площини. Ці поверхні поступово донизу змінюють свій напрямок у поперековому відділі хребта вони вже розташовані у стріловій площині. Основи суглобових відростків обмежують верхню і нижню хребцеві вирізки (incisurae vertebrales superiores et inferiores). При з’єднанні хребців між собою нижні і верхні хребцеві вирізки двох суміжних хребців утворюють з обох боків між- хребцеві отвори (foramina intervertebralia), через які проходять спинномозкові нерви і кровоносні судини.

Шийні хребці (vertebrae cervicales). У людини, як у всіх ссавців, є 7 шийних хребців. До речі, і довга шия жирафа, і коротка шия миші містять по 7 хребців. Шийні хребці людини відрізняються від інших хребців не тільки меншими розмірами, але й круглим отвором у поперечному відростку – поперечний отвір (foramen transversarium), що дуже важливо (рис. 56). Через ці отвори, починаючи з VI шийного хребця догори, проходить хребтова артерія, що кровопос- тачає головний мозок. Кожен поперечний відросток закінчується переднім горбком і заднім горбком (tuberculum anterius et tuberculum posterius). Передній горбок VI шийного хребця значно більший, ніж горбки інших хребців. Біля нього проходить загальна сонна артерія, тому його називають сонним горбком (tuberculum caroticum). При кровотечах в ділянках голови і шиї до нього можна притиснути сонну артерію і зупинити кровотечу. Суглобові відростки мають круглу гладку суглобову поверхню, причому на верхніх відростках вона спрямована назад і дещо догори, а на нижніх – вперед і дещо вниз. Остисті відростки короткі, їх довжина зростає від II до VII хребця, а кінці остистих відростків II–V хребців роздвоєні. Найдовшим і потовщеним є остистий відросток VII хребця, він дещо виступає, тому VII хребець називають виступним хребцем (vertebra prominens). Верхівку цього остистого відростка легко знайти на живій людині, він служить орієнтиром проведення межі між ділянкою шиї та спини.

Перший і другий шийні хребці людини за будовою значно відрізняються від інших хребців, бо з’єднують череп з хребтом.

І шийний хребець – атлант (atlas) не має тіла, остистого і суглобових відростків. Форма його кільцеподібна. З боків І хребця розташовані бічні маси атланта (massae laterales atlantis), до яких приєднані передня і задня дуги атланта (arcus anterior atlantis et arcus posterior atlantis), утворюючи великий круглий хребцевий отвір (рис. 57).

На передній поверхні передньої дуги є передній горбок (tuberculum anterius), па внутрішній поверхні дуги – ямка зуба (fovea dentis) для з’єднання із зу-

Рис. 56. Шийний хребець (vertebra cervicalis), вигляд зверху

бом II шийного хребця. На задній поверхні задньо! дуги атланта виступає задній горбок (tuberculum posterius). Поперечні відростки атланта мають всі характерні для шийних хребців структурні елементи. На верхній і нижній поверхнях бічних мас міститься верхня суглобова поверхня і нижня суглобова поверхня (facies articularis superior et facies articularis inferior). Верхні суглобові поверхні еліпсоподібної форми, ввігнуті, служать для з’єднання з виростками потиличної кістки, нижні – з осьовим хребцем.

II шийний хребець – осьовий хребець (axis). Його А. Везалій назвав обертовим. При поворотах голови атлант разом із черепом обертається навколо зуба. Ця особливість відрізняє II хребець від інших хребців (рис. 58). Від його тіла відходить догори зуб осьового хребця (dens axis) циліндричної форми, що має верхівку зуба (apex dentis) і дві суглобові поверхні. Передня суглобова поверхня (facies articularis anterior) з’єднується з ямкою зуба атланта, а задня суглобова поверхня (facies articularis posterior) – з поперечною зв’язкою атланта. З боків від зуба розташовані дві верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) для з’єднання з нижніми суглобовими поверхнями атланта. Осьовий хребець має типові нижні суглобові відростки, їхні суглобові поверхні спрямовані вперед і вниз. Остистий відросток короткий, масивний, з роздвоєним кінцем.

Дванадцять грудних хребців (vertebrae thoracicae) з’єднуються з ребрами, що обумовлює особливості їх будови (див. рис. 55). На бічних поверхнях тіл хребців розташовані верхня і нижня реброві ямки (foveae costales superior et inferior), які на суміжних хребцях утворюють ямку для головки ребра. Винятком є I, X, XI, XII грудні хребці. На тілі І грудного хребця є ціла ямка для головки І ребра і пів’ямка для головки II ребра. X грудний хребець має на верхньому краї тіла лише верхню пів’ямку для головки X ребра, а на тілі XI і XII хребців розміщені цілі ямки для прикріплення головок XI і XII ребер. Поперечні відростки грудних хребців довгі, відхилені назад, їхні кінці потовщені. На передній поверхні кожного поперечного відростка десяти верхніх грудних хребців є реброва ямка поперечного відростка (fovea costalis processus transversi) для з’єднання з горбком відповідного ребра. На коротких поперечних відростках XI і XII грудних хребців реброві ямки відсутні, бо вони з ребрами не з’єднуються. Остисті відростки грудних хребців довші, ніж шийних хребців, нахилені вниз. Суглобові відростки грудних хребців розташовані у лобовій площині. Суглобові поверхні верхніх суглобових відростків спрямовані назад, а нижніх – вперед.

Рис. 57. I шийний хребець – атлант (atlas), вигляд зверху

Рис. 58. II шийний хребець – осьовий хребець (axis), вигляд ззаду і зверху

П’ять поперекових хребців (vertebrae lumbales) мають всі основні структурні компоненти типових хребців, але наявні певні відмінності (рис. 59). У зв’язку з великим навантаженням тіла поперекових хребців є найбільш масивними. Поперечний розмір тіла хребця більший за передньо-задній, а їх висота поступово збільшується від І до V хребця. Хребцевий отвір великий, трикутної форми із закругленими кутами. Поперечні відростки тонкі та плоскі, розташовані у лобовій площині, їх кінці дещо відхилені назад. Біля основи кожного поперечного відростка є невеликий виступ – додатковий відросток (processus accessorius). Остисті відростки короткі і плоскі, їх кінці стовщені, спрямовані назад. Такс положення остистих відростків поперекових хребців забезпечує велику рухливість хребта в цій ділянці. Суглобові поверхні на суглобових відростках розташовані в стріловій площині; на верхніх відростках ці поверхні обернені до середини, а на нижніх – назовні. Кожен верхній суглобовий відросток має невеликий горбок – соскоподібний відросток (processus mamillaris).

Крижова кістка (os sactvm). У дорослої людини 5 крижових хребців (vertebrae sacrales) зростаються і утворюють крижову кістку (рис. 60). Ця масивна кістка приймає на себе всю масу тіла і передає її на кульшові кістки. Крижова кістка має трикутну (клиноподібну) форму. У ній виділяють широку і стовщену основу крижової кістки (basis ossis sacri), що розташована зверху, і верхівку крижової кістки (apex ossis sacri), яка спрямована вниз і вперед. Передня – тазова поверхня (facies pelvica) ввігнута і гладка, задня – спинна поверхня (facies dorsalis) опукла і нерівна. Основа крижової кістки має два верхні суглобові відростки (processus articulares superiores), які з’єднуються з нижніми суглобовими відростками V поперекового хребця. У місці з’єднання крижової кістки з тілом цього хребця утворюється виступ, спрямований вперед – мис (promontorium).

На тазовій поверхні крижової кістки помітні чотири горизонтальні поперечні лінії (lineae transversae) – сліди зрощення тіл крижових хребців. На кінцях цих ліній праворуч і ліворуч розташовані чотири нари передніх крижових отворів (foramina sacralia anteriora).

Рис. 59. Поперековий хребець (vertebra lumbalis), вигляд зверху

На спинній поверхні крижової кістки добре виражені 5 поздовжніх гребенів. Непарний серединний крижовий гребінь (crista sacralis mediana) утворився від зрощення остистих відростків. З боків від нього проходить парний присередній крижовий гребінь (crista sacralis medialis), який виник в результаті зрощення суглобових відростків крижових хребців. Поруч із при- середніми крижовими гребенями видно 4 пари задніх крижових отворів (foramina sacralia posteriora). З кожного боку від цих отворів розташований бічний крижовий гребінь (aista sacralis lateralis) – місце зрощення поперечних відростків крижових хребців. Ззовні від задніх крижових отворів з кожного боку є стовщення – бічна частина (pars lateralis), на якій міститься вуш- коподібна поверхня (facies auricularis) для з’єднання з однойменною поверхнею клубової кістки. Між цією суглобовою поверхнею і бічним гребенем добре помітна горбистість крюкової кістки (tuberositas ossis sacri), до якої кріпляться зв’язки і м’язи. У середині крижової кістки від її основи до верхівки проходить крижовий канал (canalis sacralis), який утворений хребцевими отворами крижових хребців. Канал закінчується крижовим розтвором (hiatus sacralis). З кожного боку розтвору помітний крижовий ріг (cornu sacrale) – залишок суглобових відростків.

Куприкова кістка, або куприк (oscoccygis;coccyx), є гомологом хвостового скелета тварин. У дорослої людини куприк складається з 3-5 рудиментарних куприкових хребців (vertebrae coccygeae). Куприк має трикутну форму (див. рис. 60), дещо зігнутий вперед. Його основа спрямована догори, верхівка – вниз. Основа куприка з’єднана з верхівкою крижової кістки, на задньому краї куприка з кожного боку є куприковий ріг (соти coccygeum). Обидва роги спрямовані догори, назустріч крижовим рогам. У людей похилого віку куприкові хребці зрощені в одну кістку, а у жінок і молодих людей нерідко з’єднані між собою за допомогою хрящових пластинок.

Рис. 60. Крижова кістка (os sacrum) та куприк (куприкова кістка), os coccygis (coccyx). А – вигляд спереду. Б – вигляд ззаду