Лікарі мистецтва: Втрата ікони як людська втрата

Якщо психологи та духівники – лікарі душ, реставратори – лікарі мистецтва. Вони кажуть, що “лікування” для творів треба підбирати так само ретельно, як і для людини. А ще завжди ставити себе на місце, скажімо, ікони, яка руйнується.

Розглядаючи мистецький твір, ми думаємо про його сенс та автора. І чомусь рідко замислюємося над тим, яка робота пророблена, щоб цей витвір крізь віки дійшов до нас саме в такому вигляді. Таким чином, реставратори ніби залишаються поза увагою.

Про громадську організацію “Об’єднання реставраторів” дізнаюсь від людей. Кажуть, працює кілька фанатиків над реставрацією ікон. Виявляється, планують ще й виставку, ба більше – мають майстерню у львівському храмі, де наразі перебуває збірка ікон отців-студитів. Ідея цього зібрання була започаткована ще митрополитом Андреєм Шептицьким.

У 1990-х роках, коли відновила свою діяльність греко-католицька церква, отець Севастіян Дмитрух з кількома монахами їздили по селах та церквах, збираючи ікони. Тоді якраз будували нові церкви, старі у кращому випадку – закривали, у гіршому – спалювали. Отці-студити знаходили ікони на згарищах, церковних смітниках або ж їх віддавали самі люди.

Реставрацією цих ікон і займається “Об’єднання реставраторів”, де головою є Ірина Гірна, а керівником групи реставраторів при колекції “Студіон” – Микола Толочко. Вони погодились розповісти УП.Культура про саму колекцію, реставрацію ікон і байдужість людей.

Наразі “Об’єднання реставраторів” складається лише з 10 людей, однак вони є дуже ініціативними: допомагають отцям-студитам з реставрацією ікон, а у Підкамені організовують волонтерський табір для студентів-реставраторів.

Зі збірки отців-студитів реставратори відібрали 5 ікон для виставки у галереї “Дзиґа” наприкінці листопада 2015 року. На цьому не зупиняються – планують розширюватися та їздити з виставкою селами та містами України.

– Власне, зміст виставки не в самих іконах, а у відео процесу реставрації. Кожну маніпуляцію ми фіксуємо, в результаті фактично за 3 хвилини можна буде простежити весь реставраційний процес. Звісно, за цими відео ніхто не навчиться реставрувати, але воно принаймні відкриє обивателю нюанси.

Ми ж хочемо донести до людей, що такі речі не можна знищувати, вони просто потребують реставрації, це безцінні знахідки для суспільства.

Дуже часто нам дорікають: “Ви нічого не зробили, а взяли такі гроші”. Мета виставки – показати в деталях нашу працю. Іноді здається, що там справді нічого не зроблено, а робота – колосальна.

Професія реставратора є новою для українського суспільства. До початку 1990-х років реставраторів не випускав жодний український виш. Натомість були художники, які працювали в музеях, їх відправляли на курси підвищення кваліфікації, таким чином вони навчалися реставрації, потім вчили молодих колег. Тобто реставрація була виключно музейною справою.

Люди не розуміють, чим займається реставратор

– Часом твори до нас потрапляють у страшному стані, “ікони-трупи”, як ми їх називаємо: вони або обгорілі, або дуже пошкоджені. Якщо перевернути їх долілиць, з них усе обсиплеться.

Реставрація – дороге задоволення. Меценати цим не хочуть займатись, а людям набридло щось жертвувати у зв’язку з війною… Ґранти не надають, як тільки бачать, що організація функціонує при церкві.

Дуже часто наші замовники просять нас домалювати чи перемалювати деталі на іконі. Ми ж пояснюємо, що не маємо права цього робити. Це елементарна реставраційна етика. Вони у відповідь: “Воно просто брудне і затерте”.

Днями їздили до одного села подивитися на стан ікон. Так-от, бабуся, яка прислужує та допомагає в церкві, зустріла нас, бідкаючись: “Приносять люди щось старе до церкви, навіщо? Нехай собі вдома стоїть”. Шкода, що люди такої думки.

Насправді це “старе” може бути в рази дорожчим і значно значимішим, ніж малюють тепер. В тому і полягає ментальність нашого люду – в нерозумінні та несприйнятті своєї ж культурної спадщини.

Слава Богу, що цю цінність усвідомлюють священики. Але система така, що не священики володіють церквою, а громада – от і маємо.

Звісно, можна перемалювати, виконавши таким чином забаганки замовника, покласти гроші в кишеню – і забути. Але є складніша робота – пояснити людині, чому не варто цього робити.

Аби “вилікувати” ікону, слід поставити їй діагноз

– Ясна річ, не кожна людина та священик згодні молитися до напівнамальованої ікони. Тому між нами, реставраторами, є споконвічна дискусія: домалювати твір, якщо він має пошкодження або значні втрати, чи ні? Музейні реставратори, до прикладу, категорично проти цього: в якому вигляді картина збереглась, такою має і залишитись.

Як виглядає процес реставрації: береться робота, зазвичай чорна, страшна, брудна. Перш за все, ми її досліджуємо. Насправді ми, реставратори, як хірурги або медики, у нас навіть подібні інструменти: мікроскоп, скальпель, баночки, шприци.

От, власне, щоб “вилікувати” ікону, ми мусимо поставити їй діагноз. Людині роблять, до прикладу, аналізи крові, так само ми робимо іконі аналіз на пігменти, рентген, інші дослідження…

Часто ікони перемальовували. Все залежало від моди: лишень щось ставало несучасним – зображували інше. До того ж довгий час побутувала така думка, що не можна молитися до зіпсованих ікон. Тобто, коли фарба відпадала, ікону поновлювали, переважно покликавши місцевого художника, який так-сяк домальовував, а найчастіше –малював у свій спосіб щось зверху.

Наступний етап – це матеріали, з якими ми працюємо. Між іншим, радянська школа реставрації була дуже сильною, а виділялась саме тим, що реставратори працювали з натуральними матеріалами. Тобто якими матеріалами колись малювали ікону, такими її й реставрували. Поляки та німці, наприклад, навпаки – шукали якісь новітні, дотичні матеріали. Ми ж маємо можливість опанувати методику всіх.

Як і людині після хвороби, іконі потрібна реалібітація

– Неможливо відреставрувати роботу за 2 дні, є такі ікони, над якими ми працюємо рік. Є й випадки, коли місяць-два треба спостерігати за іконою, щоб зрозуміти, що ж з нею коїться.

Люди повинні розуміти, що ікона після реставрації є дуже вразливою до будь-яких процесів. Як і людина після тяжкої хвороби, ікона потребує реабілітації. Для кожної ікони ми створюємо реставраційні паспорти, де вказуємо, в якому стані робота потрапила до нас, яким чином ми її реставрували, – це своєрідна історія хвороби. В кінці додаємо рекомендації до зберігання. На жаль, вряди-годи трапляється, коли це хтось читає…

Я знаю, що у мене є 2-3 об’єкти, де ікони точно не у відповідному стані зберігаються. От у суботу-неділю сідаємо з чоловіком до машини та їдемо до людей. Буває так, що я щось рихтую на місці або прошу, щоб жителі привезли мені на день, коли матимуть можливість. Але це особисто мій вибір, мені шкода, що моя праця пропаде.

Люди ставляться до пам’яток споживацьки

– Ікони пошкоджуються через різкі перепади температури, сонячне проміння (блякне фарба), механічні ушкодження або жуків (шашіль). Нещодавно я мала такий випадок, коли дуже сумлінна прибиральниця в церкві так відчайдушно мила образ, що змила все. Там була крейда знизу, така манера малювання, відповідно, образ був білим, а прибиральниця подумала, що він брудний. І сміх і гріх.

Неодноразово стикалася й з надто обцілованими іконами. Що занадто, те нездорово, розумієте. Це питання суспільної культури, бо люди ставляться до пам’яток споживацьки, хоча повинні розуміти цінність.

“Об’єднання реставраторів” – це ширше, ніж просто майстерня. Ми – фанатики, працюємо до 4 ранку, п’ємо каву і знову йдемо на роботу. Люди говорять про одяг, моду, а ми про те, що сьогодні знайшли в іконі (сміється).

Боляче, коли знищуються останні пам’ятки архітектури

Своєю чергою, Микола Толочко з іншими реставраторами зараз працюють над тим, аби всі пам’ятки зібрання отців-студитів мали свій визначений номер і місце, тобто проводять інвентаризацію.

– Ікони були без домівки, тепер тут, у нас, мають притулок. Кожній іконі ми створюємо картотечний запис із вказаною назвою, групою, розміром, вагою, походженням.

Картинна галерея, Національний музей у Львові, Музей народної архітектури та побуту, Музей етнографії та народного побуту, Музей історії та релігії тісно співпрацюють між собою, бо мету мають одну – зберегти та донести мистецтво до нащадків. Але працюємо переважно на ентузіазмі.

Часто люди не розуміють сенсу збереження храмів і свідомо знищують їх або пошкоджують, а це є глобальна втрата для нації. Буває, храми згорають, деколи їх перетворюють на щось інше. А найгірше, що держава просто за цим не слідкує. Таке відчуття, що так зручно – мати народ без усвідомлення свого коріння. Тоді легше маніпулювати.

Є певна кількість вибраних пам’яток, які вважаються гідними уваги, про які знають усі, а решта – непотрібні. Насправді ж буває таке, що саме ці твори є дуже цінними та оригінальними.

Дуже боляче, коли в гарних містах, навіть не в селах, знищуються останні пам’ятки через те, що відсутній контроль – районні ради не мають відділів збереження архітектури.

Втім, маю і протилежний приклад – село Вербів, що на Тернопільщині. Завжди дивуюся, наскільки там сильні духом люди. Вони в 1950-х роках змогли зберегти цілий іконостас Краснопущанського монастиря. Мешканці викупили його за продовольчі товари, бо іконостас планували спалити. Люди підпільно, на возах перевезли його до свого храму. От ми проводили там консервацію та реставрацію, всю роботу фінансували люди своїми благодійними внесками.

З цього села ми плануємо розпочати культурний фестиваль для збереження та підтримки пам’яток.

Такі фестивалі дуже популярні в Польщі: пленери, як хочете, збіговиська творчих людей з різних міст і країн. Люди з того села утримують і харчують митців, а вони, своєю чергою, за той час роблять щось для села: капличку, хрест, ікону тощо.

Люди зазвичай захоплюються цим. Вербів уже пройшов той просвітницький етап, коли людям треба було пояснювати, для чого ми займаємось такою справою.

Втрата твору як людська втрата

– Себе завжди треба ставити на місце твору. Уявіть, що в ікону забитий цвях, а ви його виламали. А тепер уявіть свій зуб. Ви його лікуватимете чи ламатимете? Іконі так само болить, як і людині.

Ми реставрували одного разу іконостас в селі Дора, що біля Яремчі. Іконостас створений в 1930-х роках, унікальний тим, що ікони виконані на дереві, різьблені. В 1990-х його відреставрували і відкрили, але реставрували так, що ніхто, очевидно, не намагався вникнути в суть самого оригіналу.

Коли є оригінальний твір, він має своє дихання, коли ж його якимось чином поправили – він штучний.

Отож, ми взялися відреставрувати цю пам’ятку, працювали цілу зиму, на Великдень відкрили. За рік нам повідомили, що храм повністю згорів… Я не вірив, думав, може, помилились. Знаєте, як хтось помирає, до останнього не віриш. То була трагедія для нас. На привеликий жаль, неможливо такі процеси контролювати на ентузіазмі в масштабі цілої країни.

Реставратор

Реставратор (от лат. restavratio, восстановление) – специалист по сохранению и восстановлению предметов исторического и культурного наследия (произведений изобразительного, декоративно-прикладного искусства и архитектуры). Кстати, недавно центр профориентации ПрофГид разработал точный тест на профориентацию, который сам расскажет, какие профессии вам подходят, даст заключение о вашем типе личности и интеллекте. Профессия подходит тем, кого интересует мировая художественная культура и труд и хозяйство (см. выбор профессии по интересу к школьным предметам).

Особенности профессии

Профессиональная реставрация появилась еще в Средневековье, вместе с частными коллекциями произведений искусства. И поначалу от реставратора требовалось одно: по возможности сохранить хороший внешний вид картины или скульптуры, чтобы она была как новенькая. Но со временем пришло понимание, что главное в предмете старины – не его функциональность и даже не красота.

Современная научная (музейная) реставрация, в отличие от простого ремонта, предполагает другой подход. Её цель – не воссоздать, а сохранить. Причем сохранить художественные или исторические особенности предмета, дух времени, в котором он появился и существовал.

Неотъемлемая часть современной реставрации – консервация (от лат. conservatio, сохранение). Собственно реставрация (реставрационное вмешательство) – это восстановление или восполнение утрат (сколов, разрывов, разломов и т.д.). А консервация направлена на то, чтобы сохранить предмет как можно дольше в его текущем состоянии. Для этого могут использовать химическую обработку, регулирование влажности воздуха, выбор светового режима и др.

В консервации нуждаются не только отреставрированные предметы. Например, гвозди, вынутые при раскопках из земли, могут стремительно заржаветь и разрушиться, если не принять экстренных мер. И реставрационные действия, и консервация составляют работу реставратора.

Реставраторы обычно специализируются на определённых видах предметов искусства (на живописи, книгах, скульптуре, изделиях из стекла, металла, текстиля и т.д.). Но зачастую специалистам приходится работать сообща, т.к. многие произведения включают в себя разнообразные материалы. Каждый предмет требует особого подхода. Поэтому перед началом реставрационных работ всегда проводятся исследования. С их помощью определяют степень повреждения, материалы, из которых предмет сделан, рассматривают следы былых реставрационных работ. При этом реставраторы стараются обойтись наименьшим вмешательством. По возможности они используют неразрушающие методы исследования.

Например, рентген или рамановскую спектрометрию, которая может определить состав вещества очень быстро и бесконтактно, т.е. без взятия пробы. Затем реставратор (или команда реставраторов) выбирает способы реставрации. Предпочтение отдаётся таким методам, которые не влекут за собой необратимых изменений (принцип обратимости вмешательства). Намечая стратегию реставрации, специалист консультируется с историками, искусствоведами, археологами, химиками, физиками и др. экспертами.

Драма российской реставрации

В российском обществе нет настоящего понимания, что же такое реставрация, что такое историческая ценность и для чего нужны исторические памятники. Отцы российских городов не понимают, для чего нужно беречь здание XVIII века, если его можно снести, а на его месте построить «такое же», только из современных материалов. А если здание сохраняется, то в нём чаще всего проводится варварский ремонт и уничтожаются последние следы былой красоты. Такое бестрепетное отношение к прошлому – свойство не только власть имущих или коварных застройщиков. Разницы между подлинником и имитацией не видят очень многие. Поэтому в России реставрация как явление культуры находится в плачевном положении. А положение самих памятников старины трагично.

Научную реставрацию нельзя путать с поновлением, когда предмету любыми способами возвращается «первозданный вид». Если потускневшую или обветшавшую картину известного мастера при каждой реставрации подрисовывать свежими красочными мазками, первоначальная живопись со временем окажется под слоем так называемой записи. В этом случае настоящая картина становится никому не видна – её вытесняет работа поновителя, который, в меру своего вкуса может «улучшить» цвета, удалить «лишние» детали» и т.д. Научный реставратор не занимается подделкой, он действует как историк. Например, если невозможно вернуть на место отслоившийся фрагмент живописи, реставратор может его восполнить – тонировать место выпавшего фрагмента. В результате посетитель картинной галереи увидит перед собой именно подлинную работу, а не имитацию. При этом он чётко будет видеть следы утрат.

Помимо научной реставрации существует реставрация коммерческая. Её главная задача – придать произведению товарный вид, вернуть предмету функциональность. Например, коммерческая реставрация антикварной мебели в первую очередь учитывает пожелания заказчика, который обычно стремится не просто хранить в доме старинные вещи, но и пользоваться ими. В антикварном кресле он намерен сидеть, а значит, оно должно быть достаточно крепким. Реставратор может укрепить каркас, сменить обивку, обновить лак и пр. Эти действия по восстановлению мебели можно смело назвать ремонтом. Однако коммерческим реставраторам также доводится работать с действительно ценными предметами, а они требуют высокопрофессионального подхода.

Суть отличия музейной реставрации от коммерческой – сам подход. Предметы, которые коммерческая реставрация рассматривает как антикварный товар, научная рассматривает как культурное наследие.

Профессия реставратор: как стать, где учиться, сколько зарабатывает

Сохранение предметов старины имеет очень большое историческое и культурное значение. Этим важным делом занимается реставратор.

В статье рассказываем, кто такой реставратор и что он делает, что нужно сдавать на реставратора и где на него учат, а еще сколько зарабатывает этот специалист.

Кстати, мы уже рассказывали и о других интересных профессиях: риэлтор, иконописец. Чтобы не пропустить новые статьи, подпишитесь на наш Телеграм канал. Еще там вы найдете интересные предложения и приятные бонусы для вашей учебы.

Кто такой реставратор и чем он занимается

Реставратор — это специалист, который помогает сохранить и восстановить исторические вещи и предметы культурного наследия.

Профессия реставратора появились очень давно, еще в средние века. У первых реставраторов была главная и единственная задача — сохранить картину или скульптуру в первозданном виде. У современных реставраторов круг обязанностей намного шире:

1. Реставраторы воссоздают предметы старины. Очень важно не просто восстановить предмет, но и сохранить его дух — наложить на предмет отпечаток времени и места, в котором он был создан
2. Еще реставраторы занимаются консервацией — предохранением предмета от разрушения и сохранением его облика. Для этого реставратор выбирает необходимые параметры воздуха и света, а еще может использовать химическую обработку.

Чаще всего реставраторы специализируются на определенных предметах. Есть строительные реставраторы, реставраторы книг и картин и т.д. Однако в большинстве случаев эти специалисты работают сообща, потому что многие предметы старины были сделаны из разных материалов.

Научные реставраторы сохраняют подлинность предметов. Они могут законсервировать предмет, если он не подлежит восстановлению или отреставрировать его. Главное, чтобы не было сильного вмешательства в предмет. Например, научные реставраторы не обновляют краски на картинах, не добавляют нужные детали к скульптуре и т.д.

Коммерческие реставраторы занимаются ремонтом предметов старины — они возвращают вещам былой вид и функции. Коммерческие реставраторы придают предметам товарный вид для их возможной дальнейшей перепродажи.

Кстати! Для наших читателей сейчас действует скидка 10% на любой вид работы.

Какие качества нужны реставратору

Будущий реставратор должен обладать такими качествами как:

• усидчивость. Этим специалистам приходится работать много часов подряд без отдыха и заниматься достаточно кропотливой работой;
• внимательность. Вся работа реставратора состоит из деталей, на которые специалист должен обращать пристальное внимание;
• любовь к ручному труду. В большинстве случаев работу реставратора не заменят машины, поэтому реставрация — это в первую очередь ручной труд;
• аккуратность. Реставратор должен быть предельно аккуратным в своей работе, ведь предметы старины не терпят спешки и небрежности;
• любовь к истории. Реставратор должен любить и трепетно относиться к истории, а еще понимать значимость того, что он делает.

Сколько получают реставраторы

Реставраторы могут работать в музеях, реставрационных центрах, частных мастерских. От места работы, а еще от опыта реставратора будет зависеть его зарплата.

Сколько платят реставраторам? Заработная плата у этих специалистов по России начинается от 30000 рублей в месяц. Если говорить о Москве, то там заработная плата выше и начинается от 40000 рублей в месяц. Например, зарплата у строительного реставратора в Москве начинается от 60000 рублей в месяц.

Как стать реставратором

Иногда реставраторами становятся дипломированные художники, архитекторы. Но чаще всего, чтобы стать реставратором, нужно пройти специализированное обучение. Где учиться на реставратора после 11 класса?

Можно окончить высшее учебное заведение по таким направлениям:

• дизайн и декоративно-прикладное искусство;
• реставрация памятников;
• реставрация художественно-прикладных изделий;
• художественная реставрация.

Получить профессию реставратора можно в таких вузах:

Какие предметы нужно сдавать на реставратора? Все зависит от направления. Базовые предметы это русский язык и литература. Дополнительно необходимо будет сдать еще один обязательный творческий элемент вступительных экзаменов — рисунок.

Реставратор с дипломом о высшем образовании высоко ценится и может быстро продвигаться по карьерной лестнице.

Где еще учат профессии «Реставратор»? Учиться на реставратора можно и в колледже. Поступить туда намного проще, чем в вуз — зачисление, обычно, проходит на основе конкурса аттестатов. Специальность «Реставратор» есть в таких колледжах:

Тест «Как определиться с выбором профессии?» А. Голомштока

Если вы оканчиваете школу и не знаете, какое направление выбрать, пройдите тест на профориентацию. Следующий тест на выбор профессии подходит для подростков в возрасте 12-15 лет, причем как девочек, так и мальчиков. Он очень простой, поэтому с ним без труда самостоятельно справится любой школьник. Испытуемому ребенку предлагается 50
утверждений:

1. Узнавать об открытиях в области физики и математики.
2. Смотреть передачи о жизни растений и животных.
3. Выяснять устройство электроприборов.
4. Читать научно-популярные технические журналы.
5. Смотреть передачи о жизни людей в разных странах.
6. Бывать на выставках, концертах, спектаклях.
7. Обсуждать и анализировать события в стране и за рубежом.
8. Наблюдать за работой медсестры, врача.
9. Создавать уют и порядок в доме, классе, школе.
10.Читать книги и смотреть фильмы о войнах и сражениях.
11.Заниматься математическими расчетами и вычислениями.
12.Узнавать об открытиях в области химии и биологии.
13.Ремонтировать бытовые электроприборы.
14.Посещать технические выставки, знакомиться с достижениями науки.
15.Ходить в походы, бывать в новых неизведанных местах.
16.Читать отзывы и статьи о книгах, фильмах, концертах.
17.Участвовать в общественной жизни школы, города.
18.Объяснять одноклассникам учебный материал.
19.Самостоятельно выполнять работу по хозяйству.
20.Соблюдать режим, вести здоровый образ жизни.
21.Проводить опыты по физике.
22.Ухаживать за животными растениями.
23.Читать статьи об электронике и радиотехнике.
24.Собирать и ремонтировать часы, замки, велосипеды.
25.Коллекционировать камни, минералы.
26.Вести дневник, сочинять стихи и рассказы.
27.Читать биографии известных политиков, книги по истории.
28.Играть с детьми, помогать делать уроки младшим.
29.Закупать продукты для дома, вести учет расходов.
30.Участвовать в военных играх, походах.
31.Заниматься физикой и математикой сверх школьной программы.
32.Замечать и объяснять природные явления.
33.Собирать и ремонтировать компьютеры.
34.Строить чертежи, схемы, графики, в том числе на компьютере.
35.Участвовать в географических, геологических экспедициях.
36.Рассказывать друзьям о прочитанных книгах, увиденных фильмах и спектаклях.
37.Следить за политической жизнью в стране и за рубежом.
38.Ухаживать за маленькими детьми или близкими, если они заболели.
39.Искать и находить способы зарабатывания денег.
40.Заниматься физической культурой и спортом.
41.Участвовать в физико-математических олимпиадах.
42.Выполнять лабораторные опыты по химии и биологии.
43.Разбираться в принципах работы электроприборов.
44.Разбираться в принципах работы различных механизмов.
45.«Читать» географические и геологические карты.
46.Участвовать в спектаклях, концертах.
47.Изучать политику и экономику других стран.
48.Изучать причины поведения людей, строение человеческого организма.
49.Вкладывать заработанные деньги в домашний бюджет.
50.Участвовать в спортивных соревнованиях.

Ребенок, который проходит тест, должен прочитать все утверждения и поставить плюсики напротив тех, которые ему нравятся. За каждый плюсик подросток получает 1 балл. После завершения анкетирования необходимо рассчитать сумму баллов по отдельным группам вопросов, а именно:

• физика и математика — вопросы № 1, 11, 21, 31, 41;
• химия и биология — №№ 2, 12, 22, 32, 42;
• радиотехника и электроника — №№ 3, 13, 23, 33, 43;
• механика и конструирование — №№ 4, 14, 24, 34, 44;
• география и геология — №№ 5, 15, 25, 35, 45;
• литература и искусство — №№ 6, 16, 26, 36, 46;
• история и политика — №№ 7, 17, 27, 37, 47;
• педагогика и медицина — №№ 8, 18, 28, 38, 48;
• предпринимательство и домоводство — №№ 9, 19, 29, 39, 49;
• спорт и военное дело — №№ 10, 20, 30, 40, 50.

Исходя из того, в какой из вышеперечисленных категорий ребенок получил больше всего баллов, ему следует отдать предпочтение профессии, связанной с тем или иным направлением.

Теперь вы знаете, с чего начать освоение профессии реставратора. Если появятся вопросы, обращайтесь в студенческий сервис. Наши специалисты помогут вам в решении любых учебных вопросов.

• Контрольная работа от 1 дня / от 120 р. Узнать стоимость
• Дипломная работа от 7 дней / от 9540 р. Узнать стоимость
• Курсовая работа от 5 дней / от 2160 р. Узнать стоимость
• Реферат от 1 дня / от 840 р. Узнать стоимость