Види давньогрецької лірики

Жанри давньогрецької лірики різні за походженням: із викривальних народних куплетів виник ямб, із скорботного плачу — елегія, із застольних і весільних пісень — сольна меліка, із гімнів, урочистих прославлянь — хорова.

Елегії зазвичай виконували під супровід флейти, а меліку — під звуки ліри (звідси її пізніша назва — лірика). Кожен жанр передбачав особливий віршовий розмір або строфу. Наприклад, елегію потрібно було писати елегійним двовіршем (гекзаметр + пентаметр), ямб — ямбом чи хореєм, меліку — особливими, оригінальними строфами. Різнився також зміст поезій різних жанрів.

Елегії присвячували патріотичним закликам, роздумам про життя; ямб мав сатирично-викривальний характер; сольну меліку використовували для любовних пісень, а хорову — для виконання гімнів на честь богів та людей.

Розмаїття течій модернізму й авангардизму в європейській ліриці ХХ ст.

Любов до лірики пробуджує в нас особливе «шосте відчуття» — відчуття прекрасного.

Лірика, течії модернізму, ліричний герой (героїня), ліричні жанри.

• Підготуйте виразне читання одного з віршів (за вибором) кінця XIX — початку XX ст. Визначте особливості жанру. Охарактеризуйте образ ліричного героя (або героїні), поетичні засоби.

Лірика — найбільш рухливий та мобільний рід літератури, який активно реагує на зміни в житті й культурі. Тому кінець XIX — початок XX ст. позначений розмаїттям ліричних форм, виникненням різноманітних течій модернізму й авангардизму. Окрім того, на межі століть і протягом XX ст. з’являються митці, жанрові відкриття яких не вкладаються в межі певних напрямів, течій або шкіл. А це свідчить про перевагу індивідуально-художньої свідомості, що відображена в жанрових формах лірики.

Загальні тенденції розвитку жанрів лірики у XX ст. Митці відмовляються від традиційних жанрів і жанрових канонів, шукаючи нові форми для відображення складної епохи й людського буття. Змінюється жанровий зміст усталених структур: якщо й використовуються відомі раніше жанри, то все ж таки вони не залишаються незмінними, поети їх активно модифікують.

З’являються сміливі новації в жанрових формах, особливо в ліриці авангардистів. З-під пера обдарованих поетів виходять твори, які не відповідають жодному з відомих жанрових параметрів.

Ліричні жанри стають напрочуд відкритими для різних впливів. Елементи інших родів проникають у ліричні жанри й роблять їх більш усеосяжними, сприяють «універсалізації» жанрів.

Немає чіткої межі й між окремими ліричними жанрами та їхніми різновидами. Поєднання жанрів яскраво виявляється саме в ліриці.

Відкритість і плинність жанрової форми, що навіть в одному творі може мати різні ознаки, — важлива характеристика жанрів лірики XX ст.

Ліричні жанри спрямовані на висвітлення сутнісних питань людського буття. Тому лірика XX ст. переважно філософська. Образ, враження й думка тут поєднуються. Образ поета-філософа стає поширеним у творчості різних митців.

Змінюється строфічна й ритмічна організація лірики. Ознаки традиційних жанрів (метрика, поділ на строфи, розмір тощо) уже не мають значення в добу XX ст. Для ліричних жанрів важлива не зовнішня форма, а внутрішня, зміст жанру — те ліричне відчуття, що втілюється.

Особливу роль у XX ст. відіграють жанри медитативної (медитативно-сугестивної) і філософської лірики. Однак у них представлені всі тематичні види лірики (пейзажна, громадянська та ін.). Поети-новатори не відмовляються від досягнень фольклору, надаючи йому нового актуального змісту.

Наприкінці XIX — у першій половині XX ст. сформувалися такі течії, як імпресіонізм, символізм, акмеїзм, футуризм, сюрреалізм та ін.

Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — течія модернізму, яка характеризується ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих відчуттів і переживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст. в образотворчому мистецтві. Його представники: у живописі — Е. Мане, К. Моне, О. Ренуар, Е. Дега та ін. — вважали своїм основним завданням найприродніше зобразити зовнішній світ, витончено передати миттєві враження та настрої; у музиці — М. Равель, К. Дебюссі та ін.; у галузі художньої прози — брати Е. і Ж. Ґонкур, А. Доде, Гі де Мопассан, І. Бунін та ін.; у поезії імпресіонізм тісно поєднується із символізмом, що засвідчила творчість П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме та ін.

Символізм (від грецьк. symbolon — знак, символ, ознака) — центральною категорією в цій течії є художній символ — знак іншої реальності, мінливого «життя душі» і пошуку «вічної» істини. Виник у Франції в 1860-1870-х роках, звідки поширився в інші країни. Термін запропонував Ж. Мореас у праці «Символізм» (1886). Ця течія базувалася на сформульованому Ш. Бодлером «законі відповідностей». Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціональних засобів, а доступна лише інтуїції, яка дає змогу наблизитися до істини через символи, натяки й осяяння. Ж. Мореас писав, що символічна поезія уникає об’єктивних описів, для неї конкретні явища — лише оболонка, за якою прихований інший світ ідей. Художній символ у поезії символістів утілює думку про існування ідеального начала, недоступного раціональному пізнанню. Символісти вважали поета божеством, оскільки він інтуїтивно відчуває шлях до істини. Найвідомішими представниками символізму у Франції були П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме; у Бельгії — М. Метерлінк, Е. Верхарн; у Німеччині — С. Георге; в Австрії — Р. М. Рільке; у Росії — В. Брюсов, Андрій Бєлий, О. Блок та ін.

Символізм в Україні

В українській літературі символізм найбільш притаманний представникам угруповань «Молода муза», «Митуса», «Українська хата». М. Вороний, Олександр Олесь, О. Слісаренко, Д. Загул, П. Тичина, С. Черкасенко надали символістським формам актуального національного змісту. Відстоюючи право митця на свободу, українські символісти не відмовлялися від громадянських обов’язків літератури. У їхній творчості органічно поєднувалися принципи краси та правди.

На основі символізму на початку ХХ ст. виникла нова модерністська течія — акмеїзм (грецьк. acme — найвищий ступінь будь-чого, квітуча сила), який, за словами С. Городецького, «спустив поезію з небес на землю» і довів, що «троянда прекрасна сама по собі, а не тому, що вона символ». Акмеїзм — стильова течія в російській поезії. Його основні принципи — творення елітарної поезії, у центрі якої — людина в її духовному й історичному аспектах.

Деякі російські поети виступили проти символістської школи В. Іванова, не погодившись з критикою поеми М. Гумільова «Блудний син». Так утворилася нова група — «Цех поетів», до якої належали М. Гумільов, С. Городецький, О. Блок, М. Лозинський та ін. У 1912-1913 рр. вони видавали відомий на той час журнал «Гіперборей». Навесні 1912 р. декілька поетів проголосили нову течію — акмеїзм. У 1913 р. М. Гумільов і С. Городецький опублікували свої маніфести. До акмеїстів тоді приєдналися О. Мандельштам, А. Ахматова, хоча їхня творчість значно ширша за цю течію.

Акмеїсти наповнили слова й символи усвідомленим змістом замість ірраціональної музики. Слово стало відображенням реальності й водночас духовного світу особистості. На думку О. Мандельштама, акмеїзм «був тугою за світовою культурою», тому він наповнений образами й мотивами світового мистецтва, що давало можливість акмеїстам говорити про людину та її проблеми в широкому історико-філософському контексті.

Імажизм (фр. image — образ) — модерністська течія в англомовній поезії, основою якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Виник у 1910-х роках в англо-американських мистецьких колах. Теоретиком вважають Т. Е. Г’юма — засновника «Школи імажизму». Цей напрям у літературі представляли Т. С. Еліот, Р. Олдінгтон, Е. Лоуелл, Е. Паунд, Х. Дулітл, Дж. Флетчер та ін. У центрі естетичної системи імажизму — образ як інтелектуальний та емоційний комплекс, що вважався не оздобленням, а основою художнього світу й поетики. Імажисти активно впроваджували верлібр, сприяли збагаченню віршових форм.

В українській поезії ознаки імажизму виявилися у творчості Б.-І. Антонича.

З імажизмом тісно пов’язана течія в російській поезії — імажинізм. У 1919 р. його принципи проголосили С. Єсенін, Р. Івнєв, О. Марієнгоф, В. Шершеневич. Вони заснували видавництво «Імажиністи», друкували поетичні збірки та журнали. Імажиністи вважали, що поезія — це «ритміка образів». Проте С. Єсенін виступав за злиття образної та реальної стихій в одне ціле. Імажиністи мали певні досягнення в царині форми, метафоризації поетичної мови, засвоєнні традицій фольклору.

Футуризм (від латин. futurum — майбутнє) — один з напрямів авангардизму ХХ ст., який характеризується неприйняттям усталених традицій та активним новаторством у галузі тематики, мови та віршових форм. Цей напрям виник в Італії. У 1909 р. письменник Ф. Марінетті опублікував «Маніфест футуризму», у якому проголосив розрив з традиційною культурою, утвердження бунтарського духу в мистецтві, необхідність пошуку нових художніх засобів (звукопис, вільний синтаксис тощо).

Російський футуризм був тісно пов’язаний з італійським, але розвивався власним шляхом, зумовленим революційними ідеями перетворення суспільства. У російській поезії утворилися чотири групи футуристів: 1) «Гілея» (кубофутуристи) — В. Маяковський, В. Хлєбников, В. Каменський, Д. і М. Бурлюки; 2) «Асоціація егофутуристів» — І. Северянін, І. Ігнатьєв; 3) «Мезонін поезії» — В. Шершеневич, Р. Івнєв; 4) «Центрифуга» — Б. Пастернак, С. Бобров, М. Асєєв та ін.

Якщо кубофутуристи (наприклад, В. Маяковський) стояли на більш революційних позиціях, заперечували стару культуру, усталені форми життя, прагнули прискорити створення «всесвітнього людства» і «всесвітньої гармонії», то представники «Центрифуги» орієнтувалися на класику, не відмовлялися від здобутків світової культури (наприклад, Б. Пастернак).

Експресіонізм (від латин. expression — вираження, виразність) — течія авангардизму, головним творчим принципом якої стало відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «я», напруження його переживань та емоцій. Експресіонізм утворився в Німеччині на початку ХХ ст., передовсім у малярстві. У творчості представників цієї течії (Е. Кірхнер, Е. Хенкель, А. Кубін, Е. Нольде та ін.) відчувається жах перед майбутнім, безнадійність існування та беззахисність людини у світі. Згодом експресіонізм поширився в літературі. Він виявився в ліриці в поетичному зображенні сновидінь і гротесків (Г. Тракль, Ф. Верфель та ін.), у театрі (Б. Брехт, Г. Кайзер та ін.), у прозі (Ф. Верфель, Л. Франк, М. Брод та ін.). Буття в зображенні експресіоністів поставало катастрофічним і безцільним. Драматичне напруження в розкритті тем жахів війни, «маленької людини», бездушної цивілізації та ін. поєднувалося з глибокою тривогою за долю людини в духовно зруйнованому світі, позбавленому, на думку митців, моральних ідеалів.

Дадаїзм (від фр. dada — дитячий дерев’яний коник) — авангардистська літературно-мистецька течія, яка заперечувала будь-які авторитети й традиції. Представники цієї течії (Г. Баль, Р. Гюльзенбек, Г. Арі та ін.) уперше заявили про себе 1916 р. в Цюриху. Дадаїзм швидко поширився у Швейцарії, Франції, США, викликавши зацікавлення й серед художників (П. Пікассо, В. Кандинський, М. Дюшан та ін.). Дадаїсти не висували ніяких ідеалів. Вони оголошували будь-який виріб твором мистецтва, якщо художник узяв його зі звичайного середовища й дав йому назву. Епатаж (відхід від усталених норм і традицій) дадаїсти взяли за основу своєї діяльності.

Експресіонізм в українській літературі

Ознаки експресіонізму простежуються в поезії Т. Осьмачки, М. Бажана, Юрія Клена, у прозі В. Стефаника, М. Хвильового, О. Турянського, у драмах М. Куліша й театральному мистецтві, передовсім у театрі «Березіль», яким керував Л. Курбас. Використання експресіоністичної поетики для вираження суспільного абсурду та духовних трансформацій особистості в період соціальних перетворень спричинило переслідування талановитих митців радянською владою. Доведений до відчаю, М. Хвильовий покінчив життя самогубством у 1933 р. в Харкові. А талановиті представники нового театрального мистецтва М. Куліш і Л. Курбас були заарештовані, відправлені на заслання в концтабір на Соловки, а 1937 р. розстріляні в урочищі Сандармох (Карелія, Росія).

Сюрреалізм (від фр. surrealite — надреальне, надприродне) — авангардистська літературна течія, яка ставила за мету відкрити новий шлях мистецтва через сферу «надреального», підсвідомого. Уперше термін «сюрреалізм» використав Ґійом Аполлінер у значенні «новий реалізм». У маніфесті «Сюрреалістична революція» (1924) А. Бретон писав, що художня творчість ґрунтується на «новому світобаченні», що дає змогу висвітлити звичайне в несподіваному ракурсі. Особливого значення у своїй діяльності письменники-сюрреалісти надавали свідомому й несвідомому, що були втілені в сумбурній композиції, сновидіннях, раптових змінах ритму, несподіваних поворотах сюжету тощо. Сюрреалізм у літературі представляли П. Елюар, Л. Арагон, Ф. Ґарсіа Лорка, П. Неруда та ін.

У першій половині ХХ ст. виникають такі явища, як неореалізм, неоромантизм і неокласицизм, які засвідчили про взаємодію модернізму з попередніми напрямами.

ВЗАЄМОДІЯ МОДЕРНІЗМУ З ІНШИМИ ХУДОЖНІМИ НАПРЯМАМИ

Неореалізм

Неоромантизм

Неокласицизм

Поетика синтезу реалізму й модернізму. Осмислення реальної дійсності в нових формах (лірична стихія, зменшення дистанції між суб’єктом та об’єктом, фрагментарна композиція тощо).

Спроба подолання розриву між ідеалом і дійсністю завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.

Культ гармонії, звернення до принципів античного сприйняття краси, розвиток класичних форм за допомогою засобів модернізму, асоціації зі світовою культурою.

Р. М. Рільке, М. Рильський, М. Бажан, П. Тичина та ін.

К. Гамсун, Р. Л. Стівенсон, Р. Кіплінг, М. Гумільов, Леся Українка та ін.

О. Мандельштам, М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович та ін.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Дайте визначення художнього образу, як його розуміли представники різних течій: а) символісти; б) сюрреалісти; в) імажисти; г) акмеїсти. Спілкування іноземними мовами. 2. Напишіть і прокоментуйте значення іноземних слів, які дали назви течіям модернізму й авангардизму. Математична компетентність. 3. Створіть у зошиті таблицю «Течії модернізму й авангардизму». 4. Визначте течії за теґами: майбутнє, знак, надреальне (підсвідоме), враження. Інформаційно-цифрова компетентність. 5. За допомогою Інтернету знайдіть інформацію й підготуйте повідомлення та презентацію про одну з течій модернізму або авангардизму. Соціальна та громадянська компетентності. 6. Які з течій модернізму й авангардизму уникали соціальних проблем, а які, навпаки, відображали життя суспільства? Обізнаність і самовираження у сфері культури. 7. Знайдіть 1-2 приклади творів різних видів мистецтва (образотворчого мистецтва, музики, кіно та ін.), що яскраво демонструють течії модернізму чи авангардизму.

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 8. Розкажіть про зміни, що відбулися в царині лірики на межі XIX—XX ст. Діяльність. 9. Порівняйте: а) реалізм і неореалізм; б) романтизм і неоромантизм; в) класицизм і неокласицизм. Зробіть висновок, чому на межі XIX-—XX ст. з’явилися явища з префіксом нео-. Цінності. 10. Які нові ідеї та підходи виявилися в модерністській та авангардистській ліриці?

2.2.2. Особливості розвитку і види лірики в Давній Греції

Грецька поезія нерозривно пов’язана з музикою. Слово лірика походить від грецького lyrikos — «лірикос», що означає «той, хто співає під ліру». Греки так називали пісні, які виконувались і соло, і хором.

Давньогрецька поезія звучала інакше, ніж сучасна європейська: вона будувалася на чергуванні довгих і коротких складів, а не наголошених і ненаголошених. Була вона співучою, мелодійною, супроводжувалася музикою.

Хорові пісні були адресовані перш за все богам і називалися гімнами. Аполлону призначався особливий гімн — пеан, а Діонісу — дифірамб.

Були у греків також обрядові пісні: на весіллях співали епіталами, померлих ховали із френами — поховальним голосінням, на святах урожаю жартівливими піснями славили богиню родючості Деметру. Поширеними були застільні пісні — сколії, складалися також пісні на честь переможців у атлетичних змаганнях — епінікії. З військовими піснями — ембатеріями — вирушали в звитяжні походи. Сольні пісні створювалися «на випадок», наприклад, коли збиралися друзі. Пізніше з народної пісенної творчості сформувалися жанри ліричної поезії.

Термін лірика вперше застосували у ІІІ—ІІ ст. до н. е. античні вчені-філологи щодо поетичних творів, написаних не гекзаметром, як епічні поеми, а іншими поетичними розмірами. Відповідно до поетичних розмірів виділяли три жанри лірики: елегію, ямб і меліку (від грецьк. melos — пісня), до способу виконання — декламаційну та пісенну. Пісенну лірику (меліка) поділяли на хорову і сольну.

Віршові розміри в Давній Греції

Елегії писали двовіршем: перший рядок кожного двовірша — гекзаметр, а другий — пентаметр (від грецьк. — п’ятимірник).

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,

Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.

Такий розмір називався елегійним двовіршем.

Популярним розміром був ямб, побудований на чергуванні короткого і довгого складів. Греки вважали, що цей розмір добре передає розмовну мову. Ним писали жартівливі вірші, а також всі акторські партії у трагедіях і комедіях.

Ямба — ім’я служниці богині родючості Деметри. Вона втішала Деметру, яка побивалася за своєю дочкою Персефоною, викраденою Аїдом.

Пісенна лірика у Давній Греції знала величезну кількість розмірів, відновити які іншими мовами дуже важко.

На противагу творцям епічної поезії, які відтворювали у своїх поемах міфологічні та історичні сюжети, давньогрецькі поети-лірики прагнули до вираження індивідуальних почуттів і переживань. Вони складали військово-патріотичні та сатиричні вірші, а також поезії про кохання.

Кращими поетами Античності вважали: Тіртея, Солона — майстрів декламаційної лірики; Алкея, Сапфо, Анакреонта — неперевершених творців лірики пісенної.

Лоуренс Альма-Тадем. Сапфо і Алкей. XIX ст.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Що означає термін лірика? Хто його вперше застосував?
• 2. На які два види поділяється давньогрецька лірика? Чим відрізняється спосіб виконання кожного з них?
• 3. Які жанри давньогрецької лірики ви знаєте?
• 4. Чим відрізняється давньогрецька лірика від сучасної? На чергуванні яких складів вона будувалася?
• 5. Розкажіть про походження терміна ямб.
• 6. Розгляньте репродукцію картини «Сапфо і Алкей» Л. Альма-Тадема. Які настрої передав художник?