Зміст:
10 маловідомих фактів про Чорнобильську АЕС
Рівно 15 років тому, 15 грудня 2000 року, Україна ухвалила рішення про остаточне закриття Чорнобильської АЕС. Того дня було назавжди зупинено останній діючий енергоблок №3, і перед атомниками постало нове завдання: перетворити Зону відчуження на екологічно безпечний простір.
«Я переконаний, що якби Радянський Союз не припинив свого існування, об’єкта «Укриття» вже не було б. Так, Радянський Союз розібрав би енергоблок №4, але поклав би на це 5-10 мільйонів ліквідаторів. Тоді життя людини мало суто умовну цінність». Про це сказав нинішній генеральний директор державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська атомна електростанція» Ігор Грамоткін, розмірковуючи про майбутнє станції в День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що відзначався напередодні.
Рано чи пізно людство зуміє впоратися зі зруйнованим енергоблоком, що спричинив так багато бід. Рано чи пізно людина знову повернеться на покинуті землі. Але, так чи інакше, на відселеній території назавжди залишиться кровоточива виразка України і всієї планети Земля, так звана 10-кілометрова зона навколо станції. Люди вже ніколи (чи принаймні в найближчі 24 тисячі років) не зможуть користуватися цією землею, рясно забрудненою радіацією.
У день 15-річчя закриття станції Укрінформ вирішив нагадати відомі й розповісти нові факти про ЧАЕС і Зону відчуження.
1. Усі знають, що радіація не має ні кольору, ні запаху, ні смаку, але багато хто продовжує боятися її, як чогось відчутного. Насправді ж, потрапивши до Чорнобильської зону відчуження, ви не помітите нічого незвичайного (хіба що ви схильні до іпохондрії і у вас розболиться голова). Як і слід було очікувати, природа, позбавлена впливу людини, повертає територію собі. Повітря в Зоні незмірно чистіше, ніж у будь-якому місті. Про невидимий вплив радіації нагадують лише таблички з попередженнями, які повсюдно розміщені в найзабрудненіших ділянках Зони.
2. Дороги в Зоні відчуження ідеально рівні, без єдиної вибоїни, чим не може похвалитися навіть Київська область. Ні-ні, це зовсім не спроба відмити гроші під благим приводом: рівне асфальтне покриття покладено з конкретною метою – не розкидати радіоактивні відходи, що перевозяться у вантажівках на дослідження або зберігання. За регламентом, ці машини повинні пересуватися зі швидкістю не більше ніж 40 км/год., щоб вантаж не розсипався.
3. У Зоні працює близько 5-6 тис. осіб персоналу. Вона стала основним місцем працевлаштування для всіх довколишніх містечок і селищ, особливо – для міста Славутич. На самій ЧАЕС постійно задіяно 2,5 тис. осіб персоналу, не рахуючи підрядних бригад. Решта трудяться на інших об’єктах. 27% персоналу становлять жінки, які працюють нарівні з чоловіками. Норма допустимого рівня радіації для співробітників Зони щонайменше в 20 разів перевищує норму для звичайного населення. Але, на жаль, це ніяк не позначилося на розмірі заробітної плати. Наприклад, у надсучасній лабораторії – Державному спеціалізованому науково-виробничому підприємстві «Чорнобильський радіоекологічний центр» – співробітники отримують у середньому 5 тис грн. Усі співробітники працюють вахтовим методом: два тижні перебувають у Зоні, а два тижні реабілітуються.
4. Вночі в Зоні панує непроглядна темрява. Ліхтарів немає (та й ніколи, здається, не було) навіть уздовж дороги – і це незважаючи на те, що територія раніше задумувалася радянською владою як такий собі рай для енергетиків. Освітлення з’являється вже тільки в районі Іванкова. Натомість завдяки такій темноті відразу впадає в око те, скільки вікон світиться вночі в місті Чорнобилі. Воно як для покинутого міста виявилося дуже навіть густо населеним.
5. Радіація не поширюється рівномірно навколо ЧАЕС, а осідає острівцями. Деякі ділянки 10-кілометрової Зони в рази небезпечніші, ніж територія, прилегла до АЄС. Дорогою на станцію збереглася стела «ЧАЕС ім. В.І.Леніна», відома як смолоскип. Радіаційний фон у цьому районі може сягати аж 1200 мкР/год.! Водночас у безпосередній близькості біля самої станції фон зберігається в межах не вище ніж 300 мкР/год. Однак туристичні маршрути, пропоновані для цікавих відвідувачів Зони, абсолютно безпечні. Якщо дивитися уважно, можна помітити дозиметри, що висять, як годинники, на деяких будівлях Зони. Саме вони й підтверджують, що місцями радіація не перевищує 18-20 мкР/год. Для порівняння, радіаційний фон Києва станом на сьогодні становить 11 мкР/год.
6. В охочих побачити енергоблок №4 на власні очі залишилося лише 11 місяців. Протягом цього часу буде добудовуватися новий безпечний конфайнмент, який представляє собою величезну блискучу арку. У листопаді 2016 року конфаймент за допомогою рейок насунуть на енергоблок. Згодом енергоблок і зовсім розберуть. Арка ж залишатиметься на своєму місці упродовж наступних 100 років.
7. ЧАЕС планувалася як найпотужніший енергетичний об’єкт України з проектною потужністю 6000 мВт – по тисячі мегават на кожен із шести блоків (два з яких не встигли спорудити). Зараз таку потужність має Запорізька АЕС. Подейкують, у Чорнобилі планувалося звести аж 12 блоків! Однак навіть у тому стані, в якому станція встигла попрацювати, вона забезпечувала 10% від потреб України в електроенергії. До речі, ще один цікавий факт: після аварії на ЧАЕС уряд відмовився від будівництва атомної електростанції в Криму.
8. Місто Чорнобиль прославилося 10-віковою історією. У другій половині ХVIII століття Чорнобиль був одним із головних центрів хасидизму, який за своєю значущістю не поступався Умані. На кінець ХІХ століття населення Чорнобиля становило 10 800 осіб, з яких понад дві третини були євреями. Як наслідок, у місті збереглася відповідна архітектура і культура. Суд над керівниками ЧАЕС, яких визнано винними в аварії, проходив в одній із колишніх синагог, яких у місті було близько десяти. Наразі збереглися руїни тільки двох.
9. Зона складається з трьох частин: 30-кілометрова зона відчуження, з якої в обов’язковому порядку було відселено все населення, 10-кілометрова зона навколо станції, де й дотепер сконцентровано найвищі показники радіоактивного забруднення, і особлива зона – промисловий майданчик ЧАЕС. На сьогодні серйозну небезпеку становить лише особлива зона, короткочасне перебування на будь-якій іншій ділянці території не спровокує захворювання на променеву хворобу. Усі, хто залишають Зону відчуження, проходять радіаційний огляд.
10. Незважаючи на всі зусилля щодо недопущення поширення радіації, забруднення все одно залишає межі зони. Основне джерело поширення – вода. Річка Прип’ять впадає в Дніпро, і 90% усієї радіації, що виноситься із зони, витікає саме цим шляхом. У період загострення лісових пожеж вогонь «забирає» на себе приблизно 50% поширюваної радіації.
Руслана Чечуліна. Київ.
Навіщо російські війська захопили Чорнобильську АЕС
Радник президента України з питань безпеки Михайло Подоляк уже назвав це “абсолютно безглуздим нападом”, який, однак, несе одну з найсерйозніших на сьогодні загроз всій Європі.
Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.
Прийняти та продовжити
Кінець YouTube допису, 1
Аварія на Чорнобильській АЕС 1986 року стала найбільшою техногенною катастрофою в історії людства, і президент України Зеленський попередив, що у міру нарощування російського вторгнення катастрофа може повторитися.
Українські офіційні джерела повідомляють про підвищення рівня радіації у районі АЕС, проте Росія стверджує, що рівень залишається в межах норми.
“Уникнення ядерної провокації”
Зона відчуження в радіусі 32 кілометри від АЕС, встановлена 36 років тому після вибуху одного з реакторів, досі є практично безлюдною – рівень радіації там зберігається підвищеним.
Три інші реактори працювали до 2000 року, після чого їх заглушили, і АЕС фактично вивели з експлуатації.
За повідомленнями, російські війська увійшли до зони відчуження ще у четвер. Білий дім повідомив, що, згідно з отриманими даними, російські солдати взяли в заручники працівників АЕС, що продовжували виконувати там необхідні роботи.
Офіційний представник міноборони Росії Ігор Конашенков заявив на брифінгу в п’ятницю, що російські військові взяли під контроль Чорнобильську АЕС, і для її охорони, щоб уникнути ядерної провокації, залучили сили ВДВ.
Він також повідомив, що з військовослужбовцями окремого батальйону охорони АЕС України досягнуто домовленості щодо спільного забезпечення безпеки енергоблоків та саркофагу Чорнобильської АЕС.
“Найкоротший шлях до Києва”
Але навіщо Росії захоплювати АЕС, яка не працює і до того ж оточена кілометрами зараженої території?
Відповідь, найімовірніше, криється в її географічному положенні.
“Це найкоротший шлях з пункту А до пункту Б”, – стверджує експерт Фонду Карнегі Джеймс Ектон.
З ним погоджується колишній начальник Об’єднаних штабів США Джек Кін, за словами якого, Чорнобиль “не має жодного військового значення”, але стоїть на найкоротшому шляхом з Білорусі до Києва.
Кін називає цей шлях одним з чотирьох напрямків, за якими веде наступ російська армія, відзначаючи при цьому, що це наймасовіше вторгнення в Європі з часів Другої світової війни.
Справді, Чорнобиль розташований лише за 130 кілометрів на північ від Києва і може бути зручним напрямком для наступу на українську столицю.
За словами працівниці Проєкту національної безпеки Трумена (організація з національної безпеки, що базується у Вашингтоні) Саманти Тернер, контроль над цією територією не дає переваг для успіху у військовій операції, але дає російським військам важливий коридор, що веде до Дніпра.
“Для них це важлива складова відкриття різних коридорів для просування військ та контролю над ключовими територіями”, – пояснює Тернер.
При цьому, як наголошує експерт з питань безпеки, хоч у зоні відчуження ніхто не проживає, і сама АЕС не функціонує, будь-які активні воєнні дії там можуть призвести до нових радіологічних заражень.
Автор фото, Reuters
За словами професорки Клер Коркгілл, призупинення робіт з деконтамінації АЕС може створити у майбутньому серйозні проблеми
За повідомленнями Ради, з моменту вторгнення російських військ до цієї зони на багатьох постах радіологічного спостереження фіксували перевищення рівня гамма-випромінювання, причому радіоактивний пил міг піднятися в повітря від руху важкої техніки.
Однак міноборони Росії стверджує, що фоновий рівень радіації у зоні відчуження залишається в нормі. “Персонал АЕС продовжує обслуговувати об’єкти АЕС у штатному режимі й відстежувати радіоактивну ситуацію”, – сказав Конашенков.
Які ризики?
Як зазначає експертка з радіоактивних відходів, професорка Шеффілдського університету Клер Коркгілл, Росія – одна з найдосвідченіших країн щодо управління атомними об’єктами.
Клер останні 6 років працювала у міжнародній групі, що займається деконтамінацією Чорнобиля, і тричі була на самій АЕС.
Найбільш помітним результатом цієї співпраці став бетонний саркофаг вагою 32 тисяч тонн над аварійним реактором, вартістю півтора мільярда доларів, кошти на будівництво якого надали більш ніж 30 країн.
Однак зараз професорка Коркгілл побоюється, що вторгнення російських військ в Україну загальмує цю програму.
“30 років минуло з моменту аварії, а ми все ще не закінчили розчищення, – розповіла вона в інтерв’ю ВВС. – На завершення цієї програми цілком може знадобитися ще 50 років. Однак, якщо на цьому об’єкті не вестимуть належні роботи, і демонтаж не буде продовжено, це може стати дуже серйозною проблемою”.
Багато хто називає аварію 1986 року на Чорнобильській АЕС провісником розвалу Радянського Союзу, що стався за 5 років після цього.
Як вважає член Товариства Генрі Джексона (незалежне британське громадське об’єднання при Кембриджському університеті) Тарас Кузьо, захоплення Чорнобиля російськими військами у цьому випадку можна розглядати як символічну перемогу президента Путіна, який неодноразово відкрито жалкував про розпад СРСР.
“Путін мислить як людина, що не може змиритися з фактом розпаду Радянського Союзу 30 років тому, а цей розпад почався після Чорнобиля”, – каже експерт.
Він вважає, що навіть якщо Путін і використовує загрозу ядерного удару лише для того, щоб налякати Захід, поводиться він при цьому як справжній соціопат, і тому за його діями необхідно уважно стежити.
“Те, що він творить в Україні, – нечувано, то чому ми маємо думати, що він не витворить ще що-небудь?” – запитує професор Кузьо.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!