✅Мистецтво джазу і його витоки

ХХ століття, століття електрики і атомної енергії, з повним правом можна назвати і століттям джазу. Цей найважливіший пласт музичної культури увібрав в себе європейські традиції і негритянську народну музику, вивезену рабами-невільниками на Американський континент.

Тут їй судилося дати зовсім несподівані паростки, що сформували своєрідне, єдине у своєму роді мистецтво. Одночасно джаз поклав початок розвитку сучасної популярної та розважальної музики.

Починаючи з XVI ст. музика, пісні і танці народів Африки, відмічені рідкісною і оригінальною красою, стали проникати в Північну Америку. До середини XIX ст. ця музика взагалі не розглядалася як мистецтво. Лише після Першої світової війни почався її переможний хід по містах Америки і Європи.

Щоб зрозуміти суть мистецтва джазу, звернемося до його глибинних витоків – африканської народної музики. Які характерні риси їй притаманні?

Головне – це складний ритм, створюваний грою на барабанах та інших ударно-шумових інструментах: всякого роду брязкальцях, дзвіночках, кастаньєтах, калаталах, палицях…

Слуху європейця часом важко вловити особливості будови і найтонші варіації такої музики. Позірні «безладний шум» і «нестерпна одноманітність» підкоряються певним законам, головним з яких є поліритмія – одночасне поєднання двох або більше різних ритмів.

Серед трьох або чотирьох учасників ансамблю є ведучий виконавець на барабані. Він вибирає певний ритм, а інші (іноді протягом декількох годин поспіль) варіюють заданий ритм, протиставляючи йому свій ритмічний малюнок. Завдання кожного з виконавців зводиться до того, щоб не допустити повторів і збігів у звучанні інструментів і голосів вокальної групи. Хлопки в долоні всіх присутніх вливаються в виникаючий дисонанс. Таким чином, при виконанні африканської музики немає поділу на акторів і слухачів: зазвичай всі беруть участь у цьому процесі.

Європейська і африканська народна музика з її ритмічною чіткістю і колективною імпровізацією складають основу американської джазової музики.

Якщо раніше композитор записував музику на папері, а музиканти прагнули до точного її відтворення, то для джазової композиції вибирається певна початкова тема. Такою темою може служити популярна пісенька або блюз, які в процесі гри обростають новими варіаціями, що мають досить мало схожості з оригіналом. Основу джазових композицій складають спірічуелс, блюзи і регтайм.

Зворушливо-проникливі релігійні наспіви спірічуелс стали відомі лише до кінця XIX ст., коли під час наукової експедиції, що вивчала побут чорношкірих рабів на Півдні США, були записані народні пісні, дивно мелодійні і одухотворені.

Через деякий час ці пісні вперше прозвучали в естрадних концертах і мали сенсаційний успіх. Зміст спірічуелс пов’язаний з біблійними сюжетами і образами. У текстах духовних піснеспівів найчастіше зверталися до Бога і пророків, але нерідко в них включали розповіді про нелегке повсякденне життя. Багато відомих композиторів використовували традиції спірічуелс при створенні своїх творів.

Чудове втілення вони знайшли у творчості американського композитора Джорджа Гершвіна (1898-1937), не випадково названого “королем джазу”.

Основу багатьох джазових композицій становить блюз, що склався в 1910-1920-і рр. Класичний блюз являє собою сумну пісню, виконувану в супроводі музичних інструментів (спочатку одним-двома співаками під акомпанемент гітари, губної гармошки або банджо – струнного щипкового інструменту).

Велике значення в блюзі має поетичний текст, присвячений темі страждання або нещасливого кохання людини, загубленого в байдужому і несправедливому світі. Блюзові «сцени» зазвичай розгортаються на тлі бавовняних полів, боліт, робочих таборів або тюрем.

У 1930-і рр. на основі міського блюзу виникає музичний напрям ритм-енд-блюз (англ. rhythm and blues). Зберігши характерні особливості блюзу, ритм-енд-блюз став більш розважальним і танцювальним. У ньому широко використовувалися новітні досягнення техніки: електромузичні інструменти, підсилювачі звуку та мікрофони. Згодом він зробив величезний вплив на деякі течії рок-музики. Блюзові мелодії знайшли втілення у творах багатьох композиторів:

• М. Равеля (соната для скрипки і фортепіано, так звана «блюзова соната»);
• Дж. Гершвіна (“Рапсодія в блюзових тонах”);
• Е. Вілла-Лобоса (“Бразильська Бахіана”).

На порозі ХХ ст. народився регтайм, надалі пробив собі шлях на естрадні майданчики. Це була розважальна танцювальна музика, призначена для виконання на фортепіано. Вона складалася автором і не передбачала імпровізації.

Гра на фортепіано стала найпопулярнішою розвагою американців: від світських дам до конторських службовців, від жителів західних ранчо до мешканців тісних міських районів.

Через деякий час мотиви і ритми регтайму зазвучали у супроводі духових оркестрів, особливо улюблених в Америці. Класичний регтайм дуже простий, він сходить до побутової американській музиці кінця XIX ст., головним чином до маршу для духових оркестрів, до польці, кадрілі… Його простонародне звучання, іронічна і комедійна спрямованість використовувалися у джазовій музиці.

Популярні мелодії регтайму отримали подальший розвиток у творчості:

• К. Дебюссі («Дитячий куточок»);
• М. Равеля (опера «Дитя і чари»);
• І. Ф. Стравінського («Регтайм» та «Історія солдата»).

В даний час джаз включає величезну кількість стилів і напрямків. Наприклад:

• новоорлеанський (з колективною імпровізацією духових інструментів на тлі акомпанементу рітмогруппи – діксіленду);
• чиказький (характеризується сольною імпровізацією після колективного виконання основної мелодії).

Видатні досягнення в галузі джазу зробили серйозний вплив на розвиток музичної культури в цілому. Помітним явищем стала музика в стилі кантрі, висхідна до сільського фольклору США.

Цей унікальний жанр розвинувся на основі англо-ірландських народних пісень, які понад двісті років тому були привезені колоністами в Америку. У 1920-і рр. музика в стилі кантрі придбала популярність. Для неї характерні простота і природність, відверте звернення до почуттів людини.

Не випадково пісні кантрі називають “піснями душі”.

Народні пісні в стилі кантрі спочатку виконувалися без всякого музичного акомпанементу, одним співаком, у високому тембрі звучання і в ніс. Пізніше такий спів стали супроводжувати скрипка і цимбали (багатострунний ударний інструмент), а потім банджо.

У 1930-і рр. на виконання в стилі кантрі справила великий вплив музика вестерн, створена мисливцями, ковбоями і шахтарями. У ній прославлялась дика, первозданна природа, а головним героєм став мужній і винахідливий ковбой.

До початку 1960-х рр. музика кантрі користувалася незмінним успіхом. Звичайно, багато в чому змінився її характер, додалися і нові музичні інструменти: струнні, духові, ритм-гітара, гавайська гітара. Змінився і характер її виконання.

Що ми дізналися?

Джаз – це унікальний музичний жанр, який виник на початку 20 століття в Сполучених Штатах Америки, зливаючи в собі елементи афроамериканської фольклорної музики, блюзу, рагтайму та європейської гармонії.

Ось деякі з ключових аспектів мистецтва джазу та його витоків:

1. Афроамериканські коріння: Джаз виріс із глибоких афроамериканських музичних традицій, включаючи робочі пісні, духовні пісні, блюз і рагтайм, що відображає багату культурну спадщину Африки та її вплив на американську музику.
2. Імпровізація: Центральним елементом джазу є імпровізація, дозволяючи музикантам виражати індивідуальність і творчість в межах колективної виконавської практики.
3. Вплив Нового Орлеану: Новий Орлеан вважається місцем народження джазу, де змішання культур і музичних стилів сприяло створенню цього нового музичного жанру.
4. Розвиток та еволюція: З часом джаз еволюціонував, утворюючи різноманітні піджанри, такі як свінг, бібоп, кул-джаз, хард-боп, фрі-джаз, ф’южн та інші, кожен з яких має свої характеристики та новаторства.
5. Великі джазові музиканти: Луї Армстронг, Дюк Еллінгтон, Чарлі Паркер, Майлз Девіс, Джон Колтрейн – це лише декілька імен зі світу джазу, чия творчість мала величезний вплив на розвиток жанру.
6. Світове визнання: З часом джаз поширився далеко за межі Америки, набувши світового визнання та впливу, вплинувши на музику, культуру та мистецтво по всьому світу.

Висновок

Джаз не просто музичний жанр; це форма мистецтва, що відображає історію, культуру та духовні прагнення людини. Джерела джазу в афроамериканських музичних традиціях та його еволюція протягом 20-го століття підкреслюють його значення як культурного явища, що сприяє взаєморозумінню та обміну між різними культурами.

Джаз залишається живим і динамічним мистецтвом, що продовжує надихати музикантів та слухачів по всьому світу, демонструючи безмежні можливості для творчості та виразності.

Музичний жанр блюз

Блюз – один з найбільш видатних та впливових музичних жанрів 20-го століття. Важко сказати що сталося б з рок-н-роллом, ритм-н-блюзом та їх чисельними похідними, якщо би блюзу не існувало.

В свою чергу блюз шукав натхнення у традиційних негритянських піснях. Це могли бути мотиви, які наспівувалися під час роботи на бавовняному полі чи ритуальні співи (як язичницькі, так і протестантський спірічуелс), або ж коротенькі балади на життєві теми.

Змішуючись поміж собою та змінюючись під впливом іншої американської тогочасної музики, блюз став справжнім феноменом – водночас популярною музикою та перлиною, що досить вивчають музикознавці.

Про що та звідки?

У художньому фільмі «Перехрестя» (1986) один з героїв говорить фразу, що стала культовою: «Блюз – це коли добрій людині погано». Вона дуже добре описує тематику більшості блюзових пісень – журбу, образу, меланхолію. Це є цілком логічним, адже представники прошарку негритянської бідноти, у якому розквітав блюз, були майже позбавлені громадянських прав та тяжко працювали за мізерні гроші. Коли ти завжди й усім обділений, а з маленьких радощів в тебе пісня та випивка, то про що ще співати?

Також «Перехрестя» торкається важливого для блюзу міфічного мотиву – угоди з дияволом. Кажуть, що один з найвидатніших блюзменів 1930-х років Роберт Джонсон згодився віддати душу, аби отримати свій талант. Загадкова загибель музиканта лише підлила масла у вогонь.

Мабуть, подібні легенди спочатку сформували серед віруючих ставлення до жанру, як до чогось порочного. Але всілякі спроби чинити опір блюзу були приречені на поразку. У часи, коли негритянське населення було максимально пригніченим та вважалося неповноцінним, негритянська музика стала неймовірно популярною.

Що було спочатку?

Наприкінці 19-го сторіччя із блюзом трапляється перша важлива трансформація – він формується як впізнаваний стиль. Але музиканти того часу можуть розраховувати хіба що на оплески, випивку та миску їжі – після виступу вони мали повертатися до звичної, здебільшого важкої праці.

До концертних залів, або ж, врешті-решт, до клубів в теперішньому розумінні цього слова хід таким музикантам був закритий. Тому вони виступали у так званих джук-джойнтах – «злачних» місцях, що могли об’єднувати найдешевший бар та танцювальний майданчик. Бійки та вбивства у таких місцях були звичною справою.

Розквіт блюзу

Наступний крок блюз зробив на початку 20-го століття, коли звернув на себе увагу компаній звукозапису. До речі, само визначення «блюз» вперше задокументовано у 1912-му році, завдяки пісні, що була записана Хартом Уендом.

Формування стилю закінчується у 1920-ті роки, що співпадає с першою хвилею його загальноамериканського визнання. Грамплатівки (переважно жінок-виконавиць блюзу) набували шаленої популярності, студії того часу були згодні записувати майже будь яку негритянку, що вміла співати. В цей час важливими фігурами блюзу стають Мемі Сміт, Ма Рейні, Джиммі Рашинг та Бессі Сміт.

У середині 1940-х блюз вже є невід’ємною частининою актуальної американської музики. На зміну джук-джойнтам приходять клуби, де збирається в цілому більш респектабельна публіка, серед якої немало справжніх поціновувачів жанру, а на сцену підіймаються такі безперечні музичні генії як Чак Беррі, Мадді Уотерс, Бі Бі Кінг, Бо Діддлі та інші.

Але водночас відбуваються значні зміни у жанрі, який цілковито логічно еволюціонував від початкового сольного акапельного співу до акомпанементу гітари та музичної гармоніки, а згодом до повноцінного ансамблю з великою кількістю професійних виконвців.

Спадок

З того часу блюз анітрохи не «постарішав» – він залишається невід’ємною частиною музичного та загальнокультурного простору. Без нього були б неможливі Led Zeppelin та Animals, The Doors та Джимі Гендрікс.

Якщо повернутися до блюзу, як до масс-культурного феномену, то окрім «Перехрестя» можна згадати фільми на будь-яку тему – докуметалки (серіал «Блюз», режисерами якого виступили Мартін Скорсезе, Вім Вендерс та Клінт Іствуд) біографічні драми («Птах» від того ж Іствуда) або комедії («Браття Блюз»). Крім того, значним був вплив цього жанру на літературу: від Френсіса Скотта Фіцджеральда до Джека Керуака.