1769-1844

Іван Андрійович Крилов народився в м. Москві в сім’ї бідного армійського офіцера. Після смерті батька родина довго жила в злиднях. Хлопцеві не довелося систематично навчатися в школі, але він багато читав, самостійно вивчив французьку, італійську, грецьку мови, математику, а також навчився грати на скрипці.

Мати, домагаючись призначення пенсії синам, переїхала до Санкт-Петербурга. Там І. Крилов улаштувався на службу до Імператорської публічної бібліотеки, де працював майже 30 років. Після смерті матері все життя опікувався долею молодшого брата, сплачував за його навчання, допомагав із роботою.

Івана Крилова ще з юності вабила література. Спочатку пробував свої сили як драматург, писав сатиричні п’єси для театру, але успіху ці твори не мали. Згодом вирішив видавати літературні журнали. Однак справжнє визнання й всенародну любов йому принесли байки. Протягом життя написав майже 200 творів, які перекладено багатьма мовами світу. Найвідомішими серед них є «Бабка і Муравель» (рос. «Стрекоза и Муравей»), «Квартет 1 » (рос. «Квартет»), «Вовк і Ягня» (рос. «Волк и Ягнёнок»).

1 Квартет — музичний або вокальний ансамбль із чотирьох виконавців.

Перші байки І. Крилов написав, наслідуючи Езопа й тексти французького байкаря Жана де Лафонтена.

Митець використовував багатства живої народної мови — прислів’я, приказки, порівняння, звороти, епітети, вигуки. Відомі історії з хитрою лисицею, підступним вовком, працьовитими мурахами набули в байках І. Крилова національного колориту, а традиційні персонажі стали яскравими характерами.

С. Ашуров. Ілюстрація до байки I. Крилова «Квартет». 1984 р.

Письменник значно оновив жанр байки. Якщо Езопові твори були напрочуд лаконічними й прозовими, то байки І. Крилова, написані віршованою мовою, увібрали (крім ознак казки про тварин і прислів’я) ознаки оповідання зі стислими характеристиками персонажів та елементами описів. У багатьох його байках мораль виголошує не автор, а один з алегоричних персонажів.

На схилі літ І. Крилов здобув визнання серед співвітчизників. Після смерті митця (1844) у м. Санкт-Петербурзі, у Літньому саду, на народні кошти письменникові поставили пам’ятник, де байкаря зображено в оточенні його персонажів. На байках І. Крилова вчаться читати все нові й нові покоління дітей.

Квартет (1811)

Дві скрипки, ноти, бас і альт дістали

Й під липу в лузі посідали,

Щоб світ мистецтвом чарувать.

Ударили в смички — ладу ж дарма шукать!

«Стій, братця, стій! — кричить їм Мавпа. — Постривайте!

Хіба заграєм так? Інакше посідайте.

Ти з басом, Мишечко, сідай проти альта,

Тоді вже піде музика не та:

У танець підуть ліс і гори!»

Ф. Рюйє. Ілюстрації до байки І. Крилова «Квартет». 2011 р.

«Стривайте ж, я знайшов секрет, —

Кричить Осел, — усе в нас піде ладом,

Послухали Осла, поважно сіли вряд;

А все-таки Квартет не йде на лад.

Ще гірше, ніж раніш, пішли між ними чвари

Припало Солов’ю якраз там пролітать,

До нього всі вдались, як до свого спасіння:

«Будь ласка, — мовили, — та ж наберись терпіння,

Допоможи Квартет улаштувать,

І ноти, й інструмент зуміли ми дістать,

«Щоб буть музикою, потрібне тут уміння

Тож, як сідати — сварки марні,

Бо з вас музики незугарні».

Слово квартет у байці І. Крилова вживається не тільки в прямому значенні, але і як метафора творчої людської діяльності, що потребує високої майстерності й злагодженості.

Робота з текстом

1. Назвіть алегоричних персонажів байки. Які риси людей вони втілюють?

2. Чому в персонажів не вийшов справжній квартет?

3. Які моменти байки вам видалися особливо смішними? Чому?

4. Знайдіть слова та вислови, які автор уживає з насмішкою (відкритою або прихованою).

5. Назвіть розмовні слова та вислови, що створюють ефект живого діалогу (полілогу).

6. Які людські вади висміюються в байці?

7. Яку роль відіграє Соловей у байці? Чию позицію він утілює?

Для обговорення

Що, на вашу думку, потрібно для того, щоб досягти успішних результатів у колективній творчій справі?

Творче завдання

Підготуйте виразне читання байки в особах.

Краса слова

Іван Крилов майстерно володіє засобами мови. Кожен з його персонажів має власні інтонації, неповторний характер, що виявляється в діалогах. Крім того, письменник поєднав у байці «Квартет» лексику зі сфери мистецтва (класичної музики) з розмовними словами й висловами. Це створює комічний ефект, а також підкреслює невідповідність задуму учасників квартету їхнім можливостям і вмінням.

• Знайдіть ці слова та вислови: а) зі сфери мистецтва; б) з розмовної сфери.

Бабка і Муравель (1808)

С. Ашуров. Ілюстрація до байки І. Крилова «Бабка і Муравель». 1984 р.

(Переклад Анатолія Присяжнюка)

Робота з текстом

1. Пригадайте байку Езопа, що має подібний сюжет. Поміркуйте, чому І. Крилов змінив героїв байки: Цикаду — на Бабку (рос. Стрекозу), Мурашок — на Муравля (рос. Муравья).

2. Назвіть вади та чесноти, які протиставлені у творі за допомогою антитези.

3. Знайдіть у творі крилаті вислови. Поясніть їх.

4. Назвіть епітети та метафори, використані у творі. Поміркуйте, з якою метою їх використав байкар.

5. Визначте позицію автора. На чиєму він боці?

Творче завдання

1. Висловіть власну оцінку кожного з персонажів байки.

2. Підготуйте виразне читання байки в особах (мовою оригіналу або в перекладі).

Література і мистецтво

За допомогою Інтернету подивіться мультиплікаційні версії байки «Бабка і Муравель», які були зроблені в Росії (1961 р., 2008 р. та ін.), і висловіть власне ставлення до них.

Вовк і Ягня (1808)

У сильних винен завжди, хто слабкий;

В історії є прикладів чимало;

Та ми історії ніколи не писали;

Але те ж саме кажуть нам байки.

Ягня в спекотний день прийшло води напитись;

І треба ж лихові такому приключитись —

Тут Вовк голодний біг, шукав обід.

Побачив він Ягня, задумав поживитись;

При цьому зберегти законний вид.

Кричить йому: «Ти як посміло

«Коли світлійший Вовк дозволить пояснити,

Насмілюсь я сказать: я воду не бруднив,

Від Світлості Його я значно нижче пив,

І Світлості питво не міг я сколотити:

Негідник! Чи було нахабство більше в світі!

Пригадую: ти тут мені в позаминулім літі

Нагрубіянив, чим образив дуже:

Я не забув цього, мій друже!» —

«Помилуйте, мені лиш рік від роду», —

Ягнятко каже. — «То це був твій брат». —

«Нема братів у мене». — «То це кум чи сват.

Чи хтось іще із вашої породи.

І ви самі, і ваші пси, і пастухи —

Усі мені ви завдаєте шкоди

І кривдите, як тільки є нагода;

А ти відповіси за їх гріхи». —

«У чому ж винен я?!» — «У всьому чисто!

Доволі розбирать вину твою, щеня!

Ти винен вже тому, що дуже хочу їсти», —

Сказав — і в темний ліс він поволік Ягня.

Ф. Рюйє. Ілюстрації до байки І. Крилова «Вовк і Ягня». 2011 р.

Робота з текстом

1. Визначте подібність і відмінності байки І. Крилова й однойменного твору Езопа.

2. Які риси І. Крилов додав характерам персонажів?

3. Як змінювалися настрій і поведінка кожного з них? Які слова та вислови це розкривають?

4. Прочитайте звертання Вовка до Ягняти. Про що свідчить така форма звертання?

5. Як автор ставиться до своїх героїв?

6. Як ви зрозуміли мораль байки?

Література і мистецтво

Роздивіться ілюстрації до байки «Вовк і Ягня». Визначте, які моменти сюжету відображені художником. Які настрої та почуття втілено в ілюстраціях?

Ознайомтеся з таблицею. Доповніть її прикладами з прочитаних текстів.

Відмінності байок Езопа та І. Крилова

Байки Езопа

Байки І. Крилова

Характери персонажів прості, однозначні.

Ускладнення характерів персонажів, які можуть змінюватися протягом часу.

Наявність невеликих описів (природи, місця дії, портретів).

Діалоги розгорнуті, вони можуть переходити в полілог.

У художній мові використовуються традиційні засоби інакомовлення — алегорії, натяки.

Крім традиційних засобів інакомовлення (алегорій, натяків), використовуються авторські засоби художньої виразності (епітети, метафори, крилаті вислови), а також жива народна мова.

Україна і світ

Іван Крилов бував в Україні. Його захоплювали українські краєвиди, народні пісні, історія козацтва. Ще за життя байкаря його творчість високо оцінили Т. Шевченко, Є. Гребінка. Байки письменника добре знали І. Франко, М. Старицький, Л. Глібов. Твори І. Крилова українською мовою перекладали П. Тичина, М. Рильський, М. Терещенко, А. Присяжнюк, Н. Кир’ян, Г. Манів та ін.

Перевірте себе

  • 1. Що нового до жанру байки додав І. Крилов?
  • 2. Перекажіть близько до тексту одну з байок І. Крилова, розкрийте її провідну тему, ідею, охарактеризуйте образи персонажів.
  • 3. Що висміюється в байках митця?
  • 4. Які крилаті вислови з байок І. Крилова ви запам’ятали? Поясніть їх значення.

Радимо прочитати

Большая книга басен. 100 великих истин. — М., 2001.

Іван Крилов

Російський публіцист, поет, байкар, видавець сатіріко-просвітницьких журналів. Найбільше відомий як автор 236 байок, зібраних в дев’ять прижиттєвих збірок (виходили з 1809 по 1843 рр..). Поряд з тим, що велика частина сюжетів байок Крилова є оригінальною, окремі з них сягають до байок Лафонтена (який, у свою чергу, запозичив їх у Езопа, Федра і Бабрия). Багато вислови з байок Крилова стали крилатими.

Батько, Андрій Прохорович Крилов (1736-1778), вмів читати і писати, але “наук не вчився”, служив у драгунському полку, в 1772 році відзначився при захисті Яицкого містечка від пугачовців, потім був головою магістрату в Твері. Помер у капітанському званні в бідності. Мати, Марія Олексіївна (1750-1788) після смерті чоловіка залишилася вдовою.

Іван Крилов перші роки дитинства провів у роз’їздах з сім’єю. Вивчився грамоті будинку (батько його був великий любитель читання, після нього до сина перейшов цілий скриню книг); французькою мовою займався в родині заможних сусідів. У 1777 р. він був записаний в цивільну службу подканцеляристом Калязинського нижнього земського суду, а потім Тверського магістрату. Ця служба була, мабуть, лише номінальною, і Крилов вважався, ймовірно, у відпустці до закінчення навчання.

Навчався Крилов мало, але читав досить багато. За словами сучасника, він відвідував з особливим задоволенням народні збіговиська, торгові площі, гойдалки і кулачні бої, де штовхався між строкатим натовпом, жадібно прислухаючись до розмов простолюдинів”. З 1780 року почав служити подканцеляристом за копійки. У 1782 р. Крилов ще числився подканцеляристом, але “у нього Крилова на руках ніяких справ не було”.

В цей час він захопився вуличними боями, стінка на стінку. А так як він був фізично дуже міцний, то часто виходив переможцем над дорослими мужиками.

У кінці 1782 р. Крилов поїхав у Санкт-Петербург з матір’ю, яка мала намір клопотати про пенсії і про найкращому устрої долі сина. Крыловы залишилися в Санкт-Петербурзі до серпня 1783 р. Після повернення, незважаючи на довготривале незаконне відсутність, Крилов звільнився з магістрату з нагородженням чин канцеляриста і поступив на службу в петербурзьку казенну палату.

У цей час великою славою користувався “Мельник” Аблесімова, під впливом якого Крилов написав, в 1784 р., оперне лібрето “Кофейница”; сюжет він узяв із “Живописця” Новікова, але значно змінив його і закінчив щасливою розв’язкою. Крилов відніс свою книгу Брейткопфу, який дав за неї авторові книги на 60 рублів (Расіна, Мольєра і Буало), але не надрукував. “Кофейница” побачила світ тільки в 1868 р. (у ювілейному виданні) і вважається твором вкрай юним і недосконалим. При звірянні автографа Крилова з друкованим виданням виявляється, однак, що остання не цілком справно; після видалення багатьох недосмотров видавця і явних описок юного поета, який у дійшла до нас рукописи ще не зовсім оздобив свою лібрето, вірші “Кофейницы” чи можуть назватися незграбними, а спроба показати, що новомодность (предмет сатири Крилова — не стільки продажна кофейница, скільки бариня Новомодова) і “вільні” погляди на шлюб і моральність, сильно нагадують радника в “Бригадире”, не виключають жорстокість, властивої Скотининым, так само як і безліч чудово підібраних народних приказок, роблять лібрето 16-річного поета, незважаючи на невитриманість характерів, явищем для того часу чудовим. “Кофейница” задумана, ймовірно, ще в провінції, близько до того побуті, який вона зображає.

У 1785 р. Крилов написав трагедію “Клеопатра” (не збереглася) і відніс її на перегляд знаменитому акторові Дмитревскому; Дмитрівська заохотив молодого автора до подальших трудів, але п’єси в цьому вигляді не схвалив. У 1786 р. Крилов написав трагедію “Філомела”, яка нічим, крім достатку жахів і зойків і нестачі дії, не відрізняється від інших “класичних” тодішніх трагедій. Трохи краще написані Криловим в той же час лібрето комічної опери “Шалена родина” та комедія “Автор у передпокої”, про останню Лобанов, друг і біограф Крилова, каже: “Я довго шукав цієї комедії і шкодую, що нарешті її знайшов”. Дійсно, в ній, як і в “Шаленій сім’ї”, крім жвавості діалогу та кількох народних “слівець”, немає ніяких переваг. Цікава тільки плодючість молодого драматурга, який увійшов у близькі зносини з театральним комітетом, отримав дармової квиток, доручення перевести з лібрето французької опери “L Infante de Zamora” і надію, що “Шалена родина” піде на театрі, так як до неї вже була замовлена музика.

У казенній палаті Крилов отримував тоді 80-90 рублів в рік, але своїм становищем не був задоволений і перейшов в Кабінет Її Величності. У 1788 р. Крилов втратив матір, і на руках його залишився малолітній брат Лев, про який він все життя дбав як батько про сина (той в листах називав його звичайно “тятенькой”). У 1787-1788 рр .. Крилов написав комедію “Бешкетники”, де вивів на сцену і жорстоко висміяв першого драматурга того часу Я. Б. Княжніна (Рифмокрад) і його дружину, дочку Сумарокова (Таратора); за свідченням Гречка, педант Тянислов списаний з поганого віршотворця П. М. Карабанова. Хоча і в “Пустунів”, замість справжнього комізму, ми знаходимо карикатуру, але ця карикатура сміла, жива і дотепна, а сцени благодушного простака Азбукина з Тянисловом і Рифмокрадом для того часу могли вважатися дуже кумедними. “Бешкетники” не тільки посварили Крилова з Княжниным, але і накликали на нього незадоволення театральної дирекції.

Основна стаття: Пошта духів

У 1789 р. в друкарні В. Р. Рахманінова, освіченого і відданого літературної справи людини, Крилов друкує щомісячний сатиричний журнал “Пошта духів”. Зображення недоліків сучасного російського суспільства вбране тут в фантастичну форму листування гномів з чарівником Маликульмульком. Сатира “Пошти духів” і по ідеям і по ступеню глибини та рельєфності служить прямим продовженням журналів початку 70-х років (тільки гострі нападки Крилова на Рифмокрада і Таратору і на дирекцію театрів вносять новий особистий елемент), але у відношенні мистецтва зображення помічається великий крок вперед. За словами Я. К. Грота, “Козицький, Новіков, Емін були тільки розумними спостерігачами; Крилов є вже виникають художником”.

“Пошта духів” виходила лише з січня по серпень, так як мала всього 80 передплатників; у 1802 р. вона вийшла другим виданням.

Його журнальне справа викликала незадоволення влади, і імператриця запропонувала Крилову на п’ять років за рахунок уряду поїхати подорожувати за кордон, однак той відмовився.

У 1791-96 рр. Крилов жив у будинку В. І. Бецкого на Мільйонній вулиці, 1. У 1790 р. він написали надрукував оду на укладення миру зі Швецією, твір слабке, але все ж показує в автора розвиненої людини і майбутнього художника слова. 7 грудня того ж року Крилов вийшов у відставку; в наступному році він став власником друкарні і з січня 1792 р. починає друкувати в ній журнал “Глядач”, з дуже широкою програмою, але все ж з явною схильністю до сатири, особливо в статтях редактора. Найбільш великі п’єси Крилова “Глядача” — “Каиб, східна повість”, казка “Ночі”, сатіріко-публіцистичні есе та памфлети (“Похвальна мова в пам’ять мого дідуся”, “Мова, говоренная повесою у зборах дурнів”, “Думки філософа по моді”).

За цими статтями (особливо за першою і третьою) видно, як розширюється світогляд Крилова і як зріє його художній талант. В цей час він вже становить центр літературного гуртка, який вступав у полеміку з “Московським журналом” Карамзіна. Головним співробітником Крилова був А. В. Клушин. “Глядач”, маючи вже 170 передплатників, в 1793 р. перетворився в “Санкт-Петербурзький Меркурій”, видаваний Криловим і А. В. Клушиным. Так як в цей час “Московський журнал” Карамзіна припинив своє існування, редактори “Меркурія” мріяли поширити його повсюдно і надали своєму виданню можливо більш літературний і художній характер. В “Меркурії” вміщено всього дві сатиричні п’єси Крилова — “Похвальна мова науці вбивати час” і “Похвальна мова Ермолафиду, говоренная у зборах молодих письменників”; остання, осмеивая новий напрямок у літературі (під Ермолафидом, тобто людиною, який несе ермолафию, або нісенітницю, мається на увазі, як зауважив Я. К. Грот, переважно Карамзін) служить виразом тогочасних літературних поглядів Крилова. Цей самородок суворо дорікає карамзинистов за недостатню підготовку, за презирство до правил і за прагнення до простонародности (до лаптям, зипунам і шапок з заломом): очевидно роки його журнальної діяльності були для нього навчальними роками, і ця пізня наука внесла розлад у його смаки, що послужив, ймовірно, причиною тимчасового припинення його літературної діяльності. Найчастіше Крилов фігурує в “Меркурії”, як лірик і наслідувач більш простих і грайливих віршів Державіна, причому він виявляє більше розуму і тверезість думки, ніж натхнення і почуття (особливо у цьому відношенні характерним є “Лист про користь бажань”, що залишилося, втім, не надрукованим). “Меркурій” проіснував всього один рік і не мав особливого успіху.

В кінці 1793 р. Крилов виїхав з Петербурга; чим він був зайнятий у 1794-1796 рр. відомо мало. У 1797 році він зустрівся в Москві з князем С. Ф. Голіциним і поїхав до нього в маєток Заучування, як вчителі дітей, секретаря і т. п., у всякому разі не в ролі дармоїда-приживальщика. В цей час Крилов мав уже широким і різнобічним освітою (він добре грав на скрипці, знав по-італійськи і т. д.), і хоча як і раніше був слабкий в орфографії, виявився здібним і корисним викладачем мови й словесності (див. “Спогади” Ф. Ф. Вігеля). Для домашнього спектаклю в будинку Голіцина він написав шуто-трагедію “Трумф” або “Подщипа” (надруковану спершу за кордоном у 1859 році, потім в “Русской старине”, 1871 р., кн. III), грубувату, але не позбавлену солі і життєвості пародію на класичну драму, і через неї назавжди покінчив з власним прагненням отримувати сльози глядачів. Меланхолія від сільського життя була такою, що одного разу приїжджі дами його застали біля ставка абсолютно голим, зарослим бородою і з нестрижені нігті.

У 1801 році князь Голіцин був призначений ризьким генерал-губернатором, і Крилов визначився до нього секретарем.

Біографія крилова Івана Андрійовича. Де і коли народився Крилов Іван Андрійович?

Іван Андрійович Крилов – це російський письменник, байкар, драматург. Біографія Крилова буде описана в цій статті. Ми розповімо не тільки про життя письменника, а й про його творчість. Ви дізнаєтеся, що Крилов Іван Андрійович є не тільки творцем байок. Їм були написані і інші твори. Докладніше про це читайте нижче.

Дитячі роки майбутнього письменника

Біографія Крилова починається наступним чином. Майбутній письменник з’явився на світ у Москві. Звичайно, читачам було б цікаво дізнатися також про час народження такої людини, як Іван Крилов. “Коли народився він?” – Запитаєте ви. Відповідаємо: Іван Андрійович з’явився на світ в 1769 році, 2 (13) лютого.

Навчався майбутній письменник безсистемно і мало. Коли помер Андрій Прохорович, його батько, який служив у Твері дрібним чиновником, Івану Андрійовичу йшов десятий рік. Батько Івана “наукам не вчився”, проте читати дуже любив і прищепив синові свою любов. Батько хлопчика сам вивчив його письма та читання, а також залишив скриню книг у спадок синові. Портрет Крилова Івана Андрійовича дивіться нижче.

Життя у Львова Миколи Олександровича

Крилов отримав подальшу освіту при заступництві Львова Миколи Олександровича, письменника, який познайомився з віршами юного поета. У дитячі роки цікавий для нас автор багато часу проводив у будинку Львова, розташованому в тому ж місті, де народився Іван Андрійович Крилов (тобто в Москві). Він разом з дітьми цієї людини вчився, а також слухав розмови художників і літераторів, які відвідували Миколи Олександровича. Згодом позначилися недоліки такого уривчастого освіти. Крилов, наприклад, був завжди слабкий в орфографії, однак придбав з роками досить широкий кругозір і міцні знання, навчився говорити по-італійськи і грати на скрипці.

Служба Івана Андрійовича

Іван Андрійович був записаний в нижній земський суд на службу, хоча це була лише формальність. Крилов ніколи або майже ніколи не ходив у присутність, не отримував і грошей. У віці 14 років відбувся переїзд до Петербурга, де жив Крилов Іван Андрійович деякий час після того, як туди вирушила його мати клопотати про призначення пенсії. Майбутній письменник перевівся в Петербурзьку казенну палату на службу. Але не дуже цікавили його службові справи.

Перші п’єси Крилова

Серед захоплень Івана Андрійовича на першому місці знаходилися літературні заняття, а також відвідування театру. Не змінилися ці пристрасті і після того, як він втратив матір у 17 років і змушений був дбати про молодшого брата. Крилов писав багато для театру в 80-і роки. Їм були створені лібрето таких комічних опер, як “Скажена сім’я” і “Кофейница”, а також трагедії “Филомела” і “Клеопатра”, комедія під назвою “Автор у прихожей”. Твори ці ні популярності, ні грошей молодому авторові не принесли, проте допомогли увійти в коло літераторів Петербурга. Протегував Крилову Я. Б. Княжніна, відомий драматург, але самозакоханий юнак, вирішивши, що над ним насміхаються в будинку “метра”, порвав зі своїм другом. Він написав комедію під назвою “Проказники” – твір, в якому головні герої, Таратор і Ріфмокрад, сильно нагадували Княжніна і його дружину. Це було вже більш зріле творіння, ніж попередні п’єси, проте постановка даної комедії була заборонена. У Івана Андрійовича зіпсувалися відносини з театральною дирекцією, яка вирішувала долю драматичних творів.

Діяльність Івана Андрійовича в сфері журналістики

Основна діяльність з кінця 80-х років розгорталася у цього автора в сфері журналістики. Протягом 8 місяців 1789 року Іван Андрійович видавав журнал під назвою “Пошта духів”. Проявилася вже в ранній творчості сатирична спрямованість тут збереглася, але кілька трансформувалася. Криловим була написана карикатурна картина, що зображає сучасне суспільство. Свою розповідь він наділив у форму листування між чарівником Маликульмульк і гномами. Це видання було закрито, оскільки у журналу було дуже мало передплатників – всього 80. Судячи з того, що в 1802 році “Пошту духів” перевидали, поява її для читаючої публіки не залишилося непоміченим.

Журнал “Глядач”

У 1790 році біографія Крилова відзначена тим, що Іван Андрійович вийшов у відставку, прийнявши рішення зосередитися на літературній діяльності. Письменник придбав у січні 1792 друкарню і разом з Клушино, своїм другом, також літератором, взявся видавати журнал під назвою “Глядач”, який користувався вже деякою популярністю.

“Глядачеві” найбільший успіх принесли написані самим Криловим твору “Каїб”, “Думки філософа про моду”, “Мова, говоренная повісився у зборах дурнів”, “Похвальна мова в пам’ять моєму дідусеві”. Зростала кількість передплатників.

“Меркурій”

Журнал в 1793 році перейменували в “Меркурій”. Його видавці до того часу зосередилися на іронічних нападках на адресу Карамзіна і його прихильників. “Меркурію” реформаторський творчість цього письменника було чуже, здавалося надмірно схильним впливам Заходу, штучним. Однією з улюблених тем творчості Крилова в молоді роки, а також об’єктом зображення в безлічі комедій, написаних ним, є схиляння перед Заходом. Карамзіністи, крім того, відштовхували Івана Андрійовича зневагою до класицистичної традиції віршування, цього письменника обурював “простонародний”, зайво нехитрий склад Карамзіна.

Видання “Меркурія” припинилося в 1793 році, і Крилов виїхав з Петербурга на кілька років.

Життя і творчість письменника в період з 1795 по 1801

За період 1795-1801 рр. збереглися лише уривчасті відомості про його життя. Біографія Крилова того часу представлена досить коротко. Відомо, що він подорожував по провінції, гостював у маєтках своїх товаришів. У 1797 році письменник вирушає до С. Ф. Голіцину і живе у нього в якості вчителя дітей та секретаря.

П’єса під назвою “Трумф, або Подщіпа” була написана в 1799-1800 роках для домашнього спектаклю Голіцина. В злом, зарозумілість, тупому вояку Трумф вгадувався цар Павло I. Іронія була настільки уїдливою, що в Росії вперше опублікували дану п’єсу лише в 1871 році.

Перші байки

Князь Голіцин після смерті цього царя був призначений генерал-губернатором в Ризі, і Крилов Іван Андрійович перебував 2 роки тут в якості його секретаря. Він знову вийшов у відставку в 1803 році і подорожував по країні, грав у карти. Саме в цей час, про який відомо небагато, і почав створювати Іван Андрійович Крилов байки.

У 1805 році письменник показав у Москві І. І. Дмитрієву, відомому байкаря і поету, свій переклад двох байок Лафонтена – “Розбірлива наречена” і “Дуб і тростина”. Дмитрієв високо оцінив виконану Криловим роботу і зазначив перший, що автор нарешті знайшов своє покликання. Іван Андрійович, проте, сам зрозумів це не відразу. У 1806 році він видав лише 3 байки, а потім повернувся знову до драматургії.

Три знамениті п’єси в 1807 році

Письменник випустив в 1807 році три п’єси, які стали дуже популярними і з успіхом були поставлені на сцені. Це “Ілля Богатир”, “Урок дочкам” і “Модна лавка”. Найбільшим успіхом користувалися останні дві, що висміювали пристрасть представників дворянства до французької мови, звичаїв, моді і т. Д. “Модна лавка” була поставлена навіть при дворі.

Крилов Іван Андрійович, незважаючи на довгоочікуваний успіх у театральній сфері, вирішив все-таки піти іншим шляхом. Цей драматург припинив створювати п’єси. Вирішив писати Іван Андрійович Крилов байки, створення яких він приділяв все більше уваги з кожним роком.

Крилов продовжує створювати байки

У 1808 році було опубліковано вже 17 з них, серед яких була і знаменита байка “Слон і Моська”.

У 1809 році був випущений перший збірник, який відразу ж зробив по-справжньому знаменитим Крилова. Всього їм було написано понад 200 різних байок, об’єднаних в 9 книг. Творив Іван Андрійович до останніх своїх днів: знайомі та друзі письменника отримали його останнє прижиттєве видання в 1844 році разом з повідомленням про смерть письменника.

У творчості Крилова спочатку переважали перекладання та переклади байок Лафонтена (“Вовк і Ягня”, “Бабка й Мураха”), після чого поступово цей автор став знаходити самостійні сюжети, пов’язані зі злободенними подіями дійсності. Наприклад, реакцією на політичні події є байки “Вовк на псарні”, “Лебідь, Щука і Рак”, “Квартет”. В основу “Пустельника і ведмедя”, “Цікавого” та інших лягли більш абстрактні сюжети. Але створені “на злобу дня” байки стали дуже скоро сприйматися як узагальнені.

Свого часу сміятися над стилем Карамзіна за пристрасть до простонародним виразами, Іван Крилов почав сам створювати зрозумілі всім твору. Він перетворився на справді народного письменника.

Популярність Івана Андрійовича Крилова

Коротка біографія Крилова була б неповною без згадки про те, що цей автор вже за життя став класиком. У 1835 році в статті під назвою “Літературні мрії” в російській літературі Віссаріон Григорович Белінський знайшов лише чотирьох класиків, включаючи Крилова, якого він поставив в один ряд з Грибоєдовим, Пушкіним і Державіним.

У 1838 році святкування 50-річного ювілею творчості цього байкаря стало всенародним торжеством. З тих пір за минулі майже два століття жодне покоління в нашій країні не обійшло стороною байки Крилова. На них і донині виховується молодь.

Одним з атрибутів величезної популярності цього автора стало безліч напівлегендарний розповідей про його нібито обжиранні, неохайності, ліні. Іван Андрійович жив довго і ні в чому не зраджував своїм звичкам. Подейкували про те, що він повністю занурився в гурманство і лінь. Цей розумний і не цілком добра людина зжився зрештою з роллю дивака, добродушного, безглуздого ненажери. Прийшовся до двору придуманий ним образ, і на схилі років він міг дозволити своїй душі все що завгодно. Іван Андрійович не соромився бути ледарем, нечупарою і ненажерою. Всі вважали, що помер цей письменник від завороту кишок внаслідок переїдання, хоча насправді він помер від запалення легенів.

Смерть Івана Андрійовича

Іван Крилов помер у Санкт-Петербурзі в 1844 році. Похорон Івана Андрійовича були пишними. Друга людина в російській державі, граф Орлов, відсторонив студента, що ніс труну, і сам поніс його до дроги. Сучасники Крилова вважали, що Саша, дочка його кухарки, була народжена від нього. Підтверджується це тим, що письменник віддав дівчинку в пансіон, а після смерті кухарки виховував як дочка, крім того, дав за неї багате придане. Все своє майно, а також всі права на твори перед своєю кончиною Іван Андрійович заповідав чоловікові Сашка.

Так закінчується в нашому викладі коротка біографія Крилова. Тепер ви знаєте, що ця людина створював не тільки байки. Крім того, вам може бути невідомо про те, що А. Р. Рубінштейном покладені на музику такі його байки, як “Квартет”, “Бабка й Мураха”, “Осел і Соловей”, “Зозуля і Орел”. А Касьянік Ю. М. створив також вокальний цикл для фортепіано і баса “Байки Крилова”, який включає в себе твори “Ворона і Лисиця”, “Осел і Соловей”, “Перехожі і Собаки”, “Троеженец”. Всі ці творіння вельми цікаві.