Конюшина: «азотний комбінат» на полі

Конюшина – одна з найбільш поширених кормових рослин, яку людство вирощує здавна. В останні десятиліття вона також набуває все більшого значення як сидеральна, газонна, декоративна, лікарська і навіть харчова культура.

Конюшина (лат. Trifolium) – рід рослин родини Бобові (Fabaceae) підродини Метеликові (Faboideae). В даний час ботаніки відносять до цього роду 244 види, понад 40 з яких зустрічаються на території України, але лише деякі мають істотне господарське значення. Хоча багато видів роду роблять свій внесок у якість травостою, використовуваного для випасу худоби або заготівлі сіна, в культурі найбільш затребуваними в нашій кліматичній зоні є конюшина лучна, конюшина повзуча і конюшина гібридна. Всі вони – багаторічні рослини. Крім них вирощують також однорічні види – конюшину багряну, конюшину перевернуту і конюшину олександрійську.

У культурі конюшина відома, щонайменше, з XIV століття – в цей час її вже вирощували в Італії. Пізніше рослину почали розводити в Голландії і Німеччині, а з XVII століття – в Англії.

На території нашої країни про користь різних видів конюшини для тварин знали ще в Київській Русі. Сіно з цієї рослини використовували для годівлі особливо цінних коней і молодняка великої рогатої худоби. Щоправда, заготовляли його в природних угіддях. В культуру конюшину лучну почали вводити вже за часів колишньої Російської імперії, відбулося це близько 250 років тому. Перші досліди по її вирощуванню проводив відомий вчений Андрій Болотов на початку другої половини XVIII століття. Приблизно через півстоліття рослина прижилася на полях кількох губерній, з’явилися навіть сорти народної селекції.

Проте, широкого поширення конюшина тоді не отримала: на початку ХХ століття під цією культурою було трохи більше 1% ріллі.

І лише з подальшим розвитком вітчизняної агрономії почали розширюватися і посіви конюшини. Причому, використовувати її стали не тільки як кормову рослину, але і як сидерат. У своїй книзі «Сучасні питання сидерації», виданої в 1936 році, академік Дмитро Прянишников писав: «Можна вважати, що 1 га хорошої конюшини, удобреної калієм і фосфором, може дати 150–160 кг азоту на рік (рахуємо як азот сіна з конюшини, так і азот кореневих залишків). Отже, 200 тис. га конюшини можуть за правильної культури зв’язати 30–32 тис. тонн азоту за рік, тобто стільки ж, скільки азотний комбінат».

Конюшина лучна (Trifolium pratense)

Конюшина лучна – вид, що культивується найчастіше, також він широко поширений в дикому стані. Його вирощують практично на всій території Європи, на значній частині Азії, в США, Австралії, Новій Зеландії, Північній Африці, у Сибіру, на Далекому Сході і навіть на Кольському півострові. Така популярність культури викликана, в першу чергу, високою якістю одержуваного з неї сіна. За поживністю воно поступається лише люцерновому і містить від 12 до 18% протеїну. В одному центнері такого сіна – 40–50 кормових одиниць.

Друга назва рослини, що вживається досить часто, – конюшина червона, яка вказує на забарвлення її квітів. Як це нерідко буває в систематиці, воно вносить деяку плутанину, тому що є ще один вид, який теж називається конюшина червона або конюшина червонувата, що відображено в офіційному латинською найменуванні – Trifolium rubens. Зовні від свого тезки він відрізняється подовженими суцвіттями. Цю конюшину не вирощують на полях, вона зростає лише в дикій природі. На території України цей вид зустрічається рідко і лише в кількох областях правобережної частини. Тому рослина занесена до Червоної книги України й охороняється в заказниках Львівської та Івано-Франківської областей.

Що стосується конюшини лучної, то її зовнішній вигляд досить характерний, і цю рослину важко сплутати з іншими видами. Вона має добре розвинену кореневу систему, здатну проникати на глибину 2–2,5 м, яка складається з головного стрижневого кореня і бічних коренів. Бульбочки розвиваються спочатку на головному корені, а потім – і на бічних.

Стебла опушені, округлі, порожнисті, від 40 до 110 см заввишки. Існує два різновиди конюшини лучної, які розрізняються за кількістю міжвузлів на зрілих стеблах. Якщо міжвузлів менше семи, це південний (скоростиглий або двохукісний) тип. Якщо міжвузлів сім і більше, рослина є представником північного (пізньостиглого або одноукісного) типу.

Південний тип має більш високу облистненість, вже в рік посіву здатний дати насіння, але не дуже зимостійкий. Однак він краще переносить високі температури і нестачу вологи. За літо дає два укоси ніжного сіна, яке добре поїдають тварини.

Північний тип у перший рік життя зазвичай утворює лише прикореневу розетку, зате має більш високу зимостійкість. Цвіте і плодоносить цей різновид тільки з другого року життя. При цьому зацвітає на 10–15 днів пізніше південного типу і дає за літо лише один укіс. Проте, є більш врожайним. Одноукісна конюшина вимоглива до вологи, але більш зимостійка.

Листя у конюшини лучної складні, трійчасті, нижні – з довшими черешками. Листочки яйцеподібні, подовжено-яйцеподібні або еліптичні, з характерною білою, майже трикутною плямою.

Віночок квітки пурпурного кольору, трубчастий. Суцвіття – куляста головка, що складається з 60–170 квіток.

Плід – однонасінний , рідше – двонасінний біб. Насіння дрібне: маса 1000 шт. – 1,6–1,8 г.

Агротехніка конюшини лучної

Конюшину лучну можна висівати в чистому вигляді (норма висіву: 15–16 кг/га) або разом з іншими видами трав, формуючи злаково-бобові суміші. Наприклад, на дерново-підзолистих ґрунтах використовують суміш конюшини лучної з тимофіївкою лучною і лядвенцем рогатим (норма висіву: конюшина – 8–10 кг/га, тимофіївка – 4–6 кг/га, лядвенець рогатий – 6–7 кг/га) або лише з тимофіївкою (конюшина – 12–15 кг/га, тимофіївка – 4–6 кг/га). Для чорноземів і вапнованих ґрунтів найкраще підходить суміш з конюшини лучної, тимофіївки лучної і люцерни (конюшина – 7–9 кг/га, тимофіївка – 2–4 кг/га, люцерна – 6–8 кг/га). Сівбу проводять найчастіше під покрив зернових культур.

Підготовку ґрунту під сівбу багаторічних трав, в тому числі – конюшини лучної, проводять з таким розрахунком, щоб забезпечити ретельний обробіток верхнього шару і щільне ложе. В результаті ґрунт повинен бути чистим від бур’янів, повітропроникним, з великим запасом вологи і достатнім вмістом поживних речовин. Такі вимоги обумовлені, зокрема, тим, що в перший рік життя конюшина розвивається повільно, через що може бути заглушена бур’янами.

Зазвичай на площі, відведеній під конюшину, восени проводять лущення попередньої культури і глибокий обробіток ґрунту, а ранньою весною – боронування і потім передпосівну культивацію з одночасним боронуванням. Таку схему застосовують, коли проводиться підсів конюшини під покрив ярих культур. Якщо ж її висівають під покрив озимих, то ґрунт обробляють відповідно до вимог зернової культури, а для конюшини окремого обробітку не потрібно.

Насіння перед сівбою рекомендується обробити інокулянтами, що сприяє кращому розвитку бульбочок на коренях, а використовувані в біопрепаратах штами бактерій мають більш високу активність з азотфіксації, ніж їх «дикі» форми. Це дозволяє підвищити врожайність зеленої маси на 3–25%, а насіння – на 17–28%.

Також хороший результат дає обробка насіння молібденом (це може бути, наприклад, мікродобриво ОРАКУЛ® колофермин молібдену українського виробника DOLINA). Конюшина – культура, чутлива до нестачі цього елементу. Молібден покращує утворення бульбочок на коренях рослин, сприяє кращій фіксації бактеріями азоту з повітря, підвищує врожайність на 38–40%.

Висівають конюшину одночасно з ярою покривною культурою. Якщо ж покривна культура – озима, то підсів проводять ранньою весною, перед боронуванням озимих.

Оскільки насіння конюшини дрібне, його заробляють на глибину 1–2 см, на легких ґрунтах – до 3 см. До і після сівби можна провести коткування ґрунту.

Під час збирання покривної культури рекомендується залишати стерню заввишки 13–15 см. З настанням зими вона буде затримувати сніг і, відповідно, допоможе поповнити запаси вологи в ґрунті й захистити конюшину від вимерзання.

Рослина вологолюбна. Особливо чутливі до нестачі води молоді екземпляри. Так, проводилися досліди, метою яких було з’ясувати, в якій фазі росту конюшина лучна найгірше переносить нестачу вологи. Виявилося, що 20-денна посуха призводить до загибелі 50–60% сходів, які сформували 1–2 справжніх листка. У тих же умовах більшість рослин, у яких було вже чотири справжніх листка, вижили: відхід склав лише 20%. Ці дані потрібно враховувати, якщо конюшина вирощується в тих кліматичних зонах, де велика ймовірність посухи. Особливо гостро проблема забезпечення вологою постала в останні роки, і вчені пов’язують це з глобальним потеплінням.

Підвищити посухостійкість конюшини лучної можна, прискоривши появу сходів. Тоді, в разі настання посухи, рослини зустрінуть її в більш пізніх фазах росту. Для цього проводять повітряно-теплову обробку насіння, висівають їх в ранні терміни з одночасним внесенням гранульованого суперфосфату. Велике значення має родючість ґрунту: чим вона вище, тим швидше рослини формують листя.

Надалі найбільша потреба у волозі припадає на період формування першого укосу – від кінця стеблування до початку цвітіння. В цілому, для отримання хороших урожаїв культури потрібно не менше 400–450 мм опадів на рік.

У той же час, конюшина лучна не переносить надлишку вологи в ґрунті. Якщо на полі застоюється вода (відбувається затоплення, утворюються «блюдця»), рослина швидко гине.

Конюшина, як і інші бобові, здатна за допомогою бульбочкових бактерій використовувати азот повітря. Тим не менш, вона добре відгукується на удобрення гноєм, перегноєм, торфоперегнійними компостами. Вносять органічні добрива під покривну культуру або під попередник. При цьому збільшення врожаю сіна становить до 60%.

Використання фосфорно-калійних добрив підвищує врожайність культури на третину. Хороші результати дає внесення гранульованого суперфосфату одночасно з посівом конюшини. У цьому випадку кількість насіння рослини, необхідну для одного гектара, змішують з 50 кг добрива і заповнюють сівалку цією сумішшю.

На врожайність конюшини помітно впливають терміни проведення підживлення. Найбільш ефективне внесення добрив восени, після збирання покривної культури. Якщо вологи в ґрунті достатньо, можна підживлювати конюшину після першого укосу. Для цього використовують суперфосфат в кількості 1,5–2 ц/га і 0,5–1 ц/га калійних добрив. Після другого укосу можна внести фосфорні та калійні добрива в тих же дозах. На третій рік життя, особливо якщо в травостої переважають злакові культури, рослини підживлюють ранньою весною азотними добривами (2–3 ц/га) з наступним боронуванням у два сліди. Таке ж підживлення можна повторити після першого укосу.

Оскільки конюшина лучна віддає перевагу слабокислому ґрунту, вона добре реагує на вапнування. Проведення цієї операції на кислих ґрунтах дозволяє збільшити врожайність удвічі. Якщо ж крім вапнування вносяться органічні і мінеральні добрива, це підвищує не тільки вихід зеленої маси, але також стійкість культури до несприятливих погодних умов, зокрема, поліпшується морозостійкість.

Як уже зазначалося вище, конюшина чутлива до дефіциту молібдену. Препаратами, що містять цей мікроелемент, можна не тільки обробляти насіння, а й проводити позакореневі підживлення або вносити їх у ґрунт. Завдяки цьому врожайність підвищується на 30–40%. Крім того, поліпшується якість сіна, в якому збільшується вміст протеїну.

На сіно конюшину лучну скошують на початку цвітіння. В цей час у ньому міститься найбільше протеїну. До того ж, скошені в цій фазі рослини швидко відростають і дають високий урожай сіна або зеленої маси і в другому укосі.

Конюшина гібридна (Trifolium hibridum)

Конюшина гібридна (конюшина рожева, або конюшина шведська) відрізняється округлою головкою меншого розміру, ніж у конюшини лучної. Суцвіття складається з квіток рожевого кольору.

Ареал цього виду в дикій природі трохи менший, ніж конюшини лучної. Також він менше поширений і в культурі, хоча має ряд переваг: витримує весняне затоплення протягом 10–15 днів, здатний рости на надмірно зволожених ґрунтах, зимостійкий, краще за інші види конюшини вдається на осушених болотах, важких глинистих, сирих, холодних і кислих ґрунтах. При використанні на пасовищах досить довго зберігається в травостої. Його можна використовувати як сидеральну культуру.

Але є у цієї рослини і недоліки. Так, вона розвивається повільніше, ніж конюшина лучна, за літо дає один укіс, має меншу врожайність зеленої маси і сіна. Погано переносить посуху. Конюшину гібридну гірше поїдають тварини через її гіркуватий присмак. Тому використовують її зазвичай в суміші зі злаковими травами.

Норма висіву в чистому вигляді, як на корм, так і на сидерат, – 10–12 кг/га, в суміші з іншими травами – 4–6 кг/га. Глибина висівання – 0,5–2,5 см.

Конюшина повзуча (Trifolium repens)

Конюшина повзуча (конюшина біла, конюшина голландська) – найбільш низькорослий вид конюшини, що досягає у висоту 10–50 см. Її пагони довгі, повзучі, розгалужені, добре облистнені, здатні вкорінюватися. Коренева система добре розгалужена, неглибока, знаходиться переважно у верхньому 10-сантиметровому шарі ґрунту. Суцвіття – невелика округла головка на довгій квітконіжці, що складається з квіток білого або блідо-рожевого кольору. Плід – багатонасінний біб.

У дикій природі поширена в Європі, Середній Азії, Закавказзі, в Сибіру, на Далекому Сході, в Північній Африці. Також її вирощують в Австралії, Новій Зеландії, Північній і Південній Америці, на півдні Африки, в тропічних азіатських країнах.

Віддає перевагу помірно зволоженим суглинкам і глинистим ґрунтам, але може витримувати досить тривале затоплення.

У перший рік життя цей вид конюшини формує тільки прикореневу розетку листя. У наступні роки зацвітає рано. Використовується, в основному, як пасовищна рослина. У цій якості вважається одним з кращих видів, адже конюшина повзуча стійка до витоптування, швидко відростає після випасання, з весни до осені дає високопоживну зелену масу, протягом багатьох років зберігається в травостої. Урожайність пасовищної трави білої конюшини становить 60–150 ц/га.

Також конюшина повзуча підходить для сидерації. Оскільки рослина низькоросла і її незручно скошувати, сіно з неї зазвичай не заготовляють, хоча його можна отримати 15–30 ц/га.

Висівають рослину різними способами: суцільним рядовим з нормою висіву 8–10 кг/га (в тому числі – при використанні на сидерат), широкорядним – 4–5 кг/га, черезрядним – 5–7 кг/га.

Однорічні види конюшини

Конюшина багряна (Trifolium incarnatum)

Конюшина багряна (також зустрічаються назви конюшина яскраво-червона, або м’ясо-червона або криваво-червона, конюшина італійська, конюшина інкарнатна) – тепло- і вологолюбна рослина. Зовні відрізняється суцвіттям конічної форми з яскраво-червоними квітками. Широко поширена в Західній Європі, США, Закавказзі. В Україні її вирощують в південній частині країни. На зрошуваних землях врожайність культури становить до 50 ц/га сіна. Зазвичай отримують один укіс. Крім того, рослину використовують у якості сидеральної культури, особливо в садівництві та органічному землеробстві.

Висівають конюшину багряну навесні, без використання покривної культури. Норма висіву при вирощуванні для отримання зеленої маси – 30–35 кг/га, на сидерат – 25–30 кг/га. Ґрунт після сівби прикочують.

Конюшина перевернута (Trifolium resupinatum)

Конюшина перевернута (конюшина перська, шабдар) – однорічна яра або озима рослина висотою до 60 см. Головка куляста, з рожевими квітками. Найчастіше вирощують цей вид в Середній Азії, Закавказзі, у Центральній і Південній Європі. На поливі дає 3–4 укоси, врожайність сіна досягає 80–100 ц/га. Сіно відрізняється високим вмістом протеїну – 17–18%.

Насіння шабдару висівають ранньою весною або восени. Норма висіву – 15 кг/га, глибина загортання насіння – 1–2 см.

Також можна проводити пожнивні посіви, при яких можна отримати до 240 ц/га зеленої маси.

Конюшина олександрійська (Trifolium alexandrinum)

Конюшина олександрійська (конюшина єгипетська, берсім) має овально-конічні головки з квітками жовтувато-білого кольору. Теплолюбна рослина заввишки 30–100 см, поширена в Єгипті, Індії, Середній Азії, Закавказзі, в Європі, США.

Урожайність зеленої маси – до 120 ц/га. Є два різновиди цієї культури, перший з яких дає один укіс за сезон, другий – 2–3 укоси.

Висівають цю культуру восени або ранньою весною. Норма висіву – 15–18 кг/га. Глибина висівання насіння – до 2 см.

Антракноз вражає всю надземну частину рослини – листя, стебла, суцвіття, насіння. На них з’являються вдавлені коричнево-бурі плями, після чого уражені органи засихають і обламуються. Урожай сіна знижується вдвічі, насіння – на 60%. Щоб попередити захворювання, насіння перед посівом очищають і протруюють. Скошування трави на сіно проводять у фазі бутонізації, не допускаючи запізнювання в термінах.

Це захворювання вражає спочатку листя, потім – стебла і насіння. Симптомом є утворення на листках великих плям вохристо-сірого кольору. Якість сіна погіршується, а урожай знижується на 20%. Для боротьби з аскохітозом застосовують очищення й протруювання насіння, раннє скошування рослин на заражених площах, обробку препаратами сірки у фазі бутонізації.

Це захворювання викликає загибель рослин. Характерною ознакою є те, що у загиблих рослин надземна частина легко відділяється від кореневої шийки. Підвищує стійкість конюшини до даного захворювання підгодівля калієм і фосфором. Профілактикою служить також правильне складання сівозмін. Якщо на полі виявлено рак конюшини, висівати цю культуру на тій самій площі можна не раніше, ніж через сім років.

Іржа вражає листя і стебла, проявляючись у вигляді округлих бурих пустул. Втрати врожаю в перерахунку на суху речовину можуть становити до 80%. Заходи боротьби включають використання більш стійких сортів, ранніх укосів, внесення фосфорно-калійних добрив, обробку препаратами сірки.

На посівах конюшини зустрічається понад 100 видів різних шкідників. З них 29 вважаються небезпечними, а 10 є спеціалізованими шкідниками цієї культури.

Найбільш небезпечні шкідники конюшини – конюшинові й бульбочкові довгоносики. Дорослі комахи бульбочкових довгоносиків ранньою весною об’їдають краї листя, можуть пошкоджувати точку росту. Личинки знищують бульбочки й вигризають поглиблення в коренях. Профілактикою поширення шкідника є проведення ранніх підживлень конюшини, завдяки яким рослини швидко відростають. Також застосовують інсектициди.

Конюшинові довгоносики пошкоджують листя, бутони і квітки. Вчені підрахували, що одна личинка може знищити 5–11 зав’язей, а в цілому урожай насіння на ураженій шкідником площі знижується на 20–30% або навіть більше. Борються з комахами за допомогою інсектицидів. На площах, де не передбачається отримання насіння, скошування проводять у фазі бутонізації.

…Конюшина – без сумніву, рослина, що заслуговує на більшу увагу з боку українських аграріїв. Її вирощування доцільно розширювати як для використання в тваринництві, так і в якості сидеральної культури для збагачення ґрунту органікою. З огляду на видове різноманіття конюшини, для кожної природно-кліматичної зони можна підібрати відповідні види і сорти, які допоможуть зробити виробництво продукції тваринництва і рослинництва ще більш ефективним.

Культура конюшина лучна на зелений корм (особливості вирощування та зберігання)

Конюшина – цінна кормова культура, що дозволяє збалансувати вуглеводисті корми за вмістом протеїну. На 1 кормову одиницю має у 1,5 рази більше перетравного протеїну, ніж його потрібно за зоотехнічними нормами. Містить майже всі амінокислоти; в т.ч. найважливіші – лізин, метіонін, триптофан. У фазі бутонізації конюшина лучна містить 20,5% протеїну, на початку цвітіння – 18%, а в фазі повного цвітіння – 17,4%. В 1ц зеленої маси міститься 21 кормова одиниця, в 1ц сіна – 53 к.о. Урожайність зеленої маси за два укоси в середньому становить 300-500 ц/га, сіна – 50-100 ц/га.

Велике агротехнічне значення конюшини. Вона збагачує ґрунт органічною речовиною, азотом, фосфором, калієм. Поліпшуючи агрофізичні, агрохімічні й біологічні властивості ґрунту, конюшина є кращим попередником для всіх небобових культур. Вирощування конюшини на схилах захищає ґрунт від ерозії. Використання азоту з повітря і можливість знижувати внесення мінеральних добрив дозволяє вирішувати екологічні проблеми.

Конюшина червона – культура помірного клімату. Це вологолюбна рослина, що погано переносить посуху. Під час вегетації краще росте при відносно низьких температурах, ніж при високих.. Насіння починає проростати при температурі 2°С. Сходи витримують приморозки до 5°С, а короткочасне зниження навіть до мінус 6-7°С.

Як багаторічна культура добре зимує під сніговим покривом, витримує морози до мінус 25-30°С.

Конюшина добре переносить затінення під покривом ячменю чи інших культур. Невибаглива до ґрунтів. Оптимальна величина рН 5,5-7,0. При підвищенні кислотності пригнічується діяльність бульбочкових бактерій, внаслідок чого порушується живлення рослин азотом.

Для вирощування в Україні зареєстровано 22 сорти конюшини лучної. Найпоширеніші з них Білоцерківська 3306, Маркус, Миронівська 5, Мрія, Анітра, Кварта, Ренова, Носівська 4, Перед-карпатська 6, Тернопільська 3, вирощується багато місцевих сортів.

Конюшину сіють рано навесні під покрив переважно ранніх ярих культур – ячменю, однорічних трав зернотрав’яними сівалками СЗТ-3,6. При весняній безпокривній сівбі зацвітає і формує насіння у рік сівби. В умовах України літні посіви конюшини ростуть гірше, поступаються весняним строкам сівби. Повертатись на це ж поле з конюшиною можна не раніше як через 4-6 років.

Фосфорні і калійні добрива (Р60-80К60-90) вносять під оранку. Вони використовуються покривною культурою і рослинами конюшини. Норма азотних добрив під ячмінь не повинна перевищувати N30-60, щоб не допустити вилягання посівів. На другий рік вегетації немає потреби вносити азотні добрива. Восени чи навесні посіви конюшини підживлюють фосфорними і калійними (Р30-60К30-60) добривами.

Перед сівбою насіння обробляють ризоторфіном і мікродобривами (бор, молібден) та протруюють фундазолом.

Глибина загортання насіння на важких запливаючих ґрунтах 1,0-1,5см, на структурних незапливаючих 1,5-2,0 см, на легких ґрунтах – не глибше 3см. Поле після сівби обов’язково коткують, якщо цьому не перешкоджають дощі.

Норма висіву 8-10млн/га, що становить 15-20кг/га насіння. На якісно підготовлених до сівби полях оптимальна норма висіву – 14-16 кг/га.

Збирають зелену масу в кінці фази бутонізації на низькому зрізі. При цьому з другого укосу можна зібрати найвищий врожай насіння.

Конюшина лучна

Конюшина лучна має ряд цікавих пристосувань. Так, перед дощем її листки опускаються і складаються, як зонтик, прикриваючи квіткові головки. Білі плями на листках забезпечують триваліше випаровування рослиною вологи: світліша поверхня повільніше охолоджується. Боби дрібні. При них залишається висохла оцвітина, тому вони добре поширюються вітром. Як і багато інших бобових, конюшина лучна не боїться нічного холоду, вночі вона менше випаровує води і менше втрачає тепла. Росте переважно вночі за рахунок нагромаджених за день речовин. У холодні ночі процес росту значно уповільнюється, нагромаджені речовини повністю не витрачаються і наступного дня гальмують фотосинтез. Рухом листків рослина регулює певне співвідношення денних і нічних температур, потрібне для її нормального розвитку. Конюшина червона – культура помірного клімату. Це вологолюбна рослина, що погано переносить посуху. Під час вегетації краще росте при відносно низьких температурах, ніж при високих.. Насіння починає проростати при температурі 2°С. Сходи витримують приморозки до 5°С, а короткочасне зниження навіть до мінус 6-7°С. Як багаторічна культура добре зимує під сніговим покривом, витримує морози до мінус 25-30°С. Конюшина добре переносить затінення під покривом ячменю чи інших культур. Невибаглива до ґрунтів. Оптимальна величина рН 5,5-7,0. При підвищенні кислотності пригнічується діяльність бульбочкових бактерій, внаслідок чого порушується живлення рослин азотом.

Обробіток ґрунту

Основний обробіток ґрунту проводиться відповідно до агротехнічних вимог. На полях з великою кількістю коренепаросткових бур’янів застосовують поліпшений зяблевий обробіток, який починається з лущення стерні. Потім проводиться зяблевий обробіток плугом з передплужником на глибину до 30 см.. Ефективне очищення від мало річних бур’янів забезпечує напівпаровий обробіток ґрунту, який включає лущення стерні, глибоку оранку і, в подальшому, у міру появи проростків бур’янів 2-3 культивації паровими культиваторами (КПС-4М, КПС-4М-01 та ін.). Весняний комплекс робіт потребує старанного обробітку ґрунту. Передпосівний обробіток грунту і посів варто проводити в короткий термін. В умовах лісостепу України кращим терміном для посіву є перші дні початку весняно-польових робіт. Рано навесні при досягненні ґрунтом фізичної стиглості проводять ранньовесняне розпушування і вирівнювання поверхні ґрунту. В день сівби проводять перед посівну культивацію на глибину до 5-7 см з одночасним боронуванням або комбінованими агрегатами. Після передпосівної культиваціїї проводять коткування грунту кільчато-зубчатими котками. При вирощуванні конюшини без покриву для передпосівного обробітку використовують ті ж агрегати і механізми що і при вирощуванні других сг культур. Насіннєвий матеріал із вмістом 15-20% твердого насіння слід скорегувати. Без скарифікації можна втратити до 50 % дуже дорогого насінного матеріалу, оскільки тверде насіння сходить значно пізніше — через 2 — 3 тижні, місяць і навіть через рік. Як показали дослідження через пізні сходи значної частини насіння травостій буде стро¬катий за структурою, у ньому багато карликових, слабко розвине¬них рослин. За 3-4 дні до посіву насіння конюшини скарифікують на спеціальних машинах або вручну і безпосередньо перед засипанням у сівалку змішують з просіяним гранульованим суперфосфатом (10 кг/га). Також перед сівбою проводять передпосівну інокуляцію насіння Ризоторфіном (Нітрагіном). Для цього виготовляють суспензію, розводячи Ризоторфін водою з розрахунку 3л води на 100кг насіння. Оброблене суспензією насіння добре перемішують і негайно висівають запобігаючи попадання на нього прямих сонячних променів, які згубно діють на бактерії. Посів проводять сівалками СОН-2,8А; СКОН рядковим способом із міжряддями 45 см. Глибина заробки насіння (1,5-2 см) забезпечується установкою на сошниках обмежувальних реборд або коточків. Норма витрати насіння в залежності від їхньої схожості – 7 – 8кг/га. Низька дружність сходів і повільний ріст на початку вегетації вимагають особливо ретельного догляду за посівами конюшини відразу після появи сходів. Перше розпушування міжрядь (шаровку) проводять після позначення рядків на глибину 4-5 см культиваторами (КРН-2,8Б, КРСШ-2,8А, КРН-4,2 і ін.) із плоскоріжучими лапами-бритвами. Одночасно з цим застосовують ротаційно-голчасті диски для руйнування грунтової кірки в захисній зоні і рядках. Шаровку проводять при малій швидкості трактора, щоб уникнути можливого засипання рослин грунтом. Механізовані обробітки необхідно правильно поєднати з ручними прополками в рядках. З метою покращення фітосанітарного стану посіву до або після першого рихлення площу оприскують препаратом ЄМ-А при нормі внесення 5 л/га. Дана процедура сприяє покращенню позакореневого живлення рослин мікроелементами та подавляє патогенну мікрофлору на площі.. За перший рік вегетації проводять 3-4 розпушування міжрядь, поступово збільшуючи глибину обробітку до 8-10 см. Перехідні плантації конюшини навесні боронують впоперек рядків, очищають від відмерлих надземних частин рослини і до змикання рядків 2-3 рази культивують міжряддя: перше розпушування проводять на глибину 10-12 см, друге – 8-10 см, третє 6-8 см. На плантаціях другого і третього року життя зазвичай потрібно провести 1-2 ручні прополки від бур’янів у рядках. Конюшина добре реагує на внесення добрив. У весняний період перед проведенням передпосівної культивації вносять до 3 ц нітроамофоски або тільки фосфорні і калійні добрива, оскільки рослина на коренях формує клубенькові бактерії де виробляються достатня кількість азоту. При весняній сівбі рослина зацвітає і навіть формує насіння у рік сівби. В умовах України літні посіви конюшини ростуть гірше, поступаються весняним строкам сівби. Повертатись на це ж поле з конюшиною можна не раніше як через 4-6 років..

Добрива

Рослини з урожаєм виносять значну кількість поживних речовин. За даними УНДІ кормів на 100 ц сіна конюшина лугова засвоює 246-280 кг/га азоту, 56-79 фосфору, 217-270 калію і 115-136 кг/га кальцію. Органічні добрива (20-40 т/га) доцільно вносити за 1-3 роки до сівби конюшини в оптимальних нормах, рекомендованих для культури яка висівається в цей рік. Основне внесення мінеральних добрив здійснюється під покривну культуру. Дози добрив визначають відповідно до запрограмованого урожаю покривної культури та наявності елементів живлення в ґрунті в формах доступних для засвоєння рослинами. Крім основного внесення посіви конюшини підживлюють фосфорно-калійними добривами (Р30-60К30-60) восени після збирання покривної культури, а бо навесні на другий рік вегетації та після скошувань. На бідних ґрунтах додають ще азот в дозі N20-30. Рекомендовані дози корегують в залежності від вмісту поживних речовин в ґрунті. На ґрунтах бідних на мікроелементи ефективне внесення борних, молібденових, марганцевих мікродобрив. Сильно кислі ґрунти обов’язково вапнують. Дози вапну вальних матеріалів залежать від кислотності ґрунту та його гранулометричного складу. Доведено, що рослини найбільш чутливі до кислої реакції в початковій фазі їх розвитку в рік сівби. У разі відсутності в сільгосппідприємстві потрібної кількості вапна слід внести його хоч в невеликих дозах (1-2 т/га) перед сівбою покривної культури. Щоб посилити утворення на коренях бобових трав бульбочок з азотофіксуючими бобовими бактеріями насіння перед сівбою обробляють Ризоторфіном. Для цього виготовляють суспензію, розводячи Ризоторфін водою з розрахунку 3л води на 100кг насіння. Оброблене суспензією насіння добре перемішують і негайно висівають запобігаючи попадання на нього прямих сонячних променів, які згубно діють на бактерії.

Сівба

Для сівби використовують високоякісне кондиційне насіння районованих та місцевих селекційних сортів. Насіннєвий матеріал із вмістом 15-20% твердого насіння слід скорегувати. Щоб запобігти ураженню сходів конюшини хворобами і шкідниками насіння перед сівбою протруюють пестицидами. Цей захід доцільно поєднувати з обробкою насіння мікродобривами. Перед сівбою проводять передпосівну інокуляцію насіння Ризоторфіном (Нітрагіном).

Догляд

Норма висіву Норма висіву залежить від якості насіння, строку сівби, глибини його загортання, підготовки ґрунту та ґрунтово-кліматичних умов. На бідних ґрунтах та при сівбі конюшини під просо, кукурудзу на зелений корм слід висівати 16-20 кг/га. При підсіві під ранні ярі у добре підготовлений ґрунт на глибину 1,5-2 см, на окультурених чорноземах норма висіву – 14-16 кг/га. У разі нестачі на господарстві достатньої кількості насіння можна обмежитись висівом 10-12 кг/га конюшини в сумішці з тимофіївкою 2-3 кг/га насіння. При висіві конюшини у сумішці з багаторічними злаками рекомендуються такі норми висіву, кг/га конюшини 10-12 + костриці лучної 5-6; конюшини 7-8 + люцерни 5-6 + тимофіївки 3-5. Норму висіву покривної культури зменшують на 10-20 % порівняно з її нормою при вирощуванні в чистих посівах. Глибина загортання насіння Глибина загортання насіння на важких заливних ґрунтах – 1,5-2,0, на легких – до 3см. Зі збільшенням глибини загортання насіння різко зменшується його схожість. Догляд за посівами Для підвищення польової схожості та дружнього проростання насіння посіви прикочують кільчасто-шпоровими котками. Для знищення бур’янів посіви конюшини, підсіяні під злакові культури, обробляють у фазі одного-п’яти справжніх листків гербіцидами. Щоб створити сприятливі умови для конюшини дуже важливо своєчасно зібрати покривну культуру, залишити високу стерню (12-15 см) для снігозатримання підживити мінеральними добривами в дозі Р40-60К40-60. Якщо конюшина після виходу добре розвивається і передбачається масове цвітіння її необхідно підкосити на висоті 10-12 см, але не пізніше, ніж у кінці серпня. Пізно восени проводять інвентаризацію посівів, щоб визначити їх стан і виявити не придатні для подальшого вирощування площі. Стан посіву оцінюють залежно від кількості рослин на 1м2 та ступеню їх розвитку. Якщо цей показник для умов Лісостепу перевищує 360, поле можна залишити для використання в наступні роки. На другому році життя догляд починають з весняного боронування важкими або середніми боронами, або обробляють голчастими боронами. На початку весняного відростання проводять інвентаризацію посівів. Зелену масу скошують у період бутонізації – на початку цвітіння на висоті 4-6 см. Залишення зрізу на 1см вище призводить до недобору врожаю, крім того, низький зріз стимулює дружне відростання рослин у другому укосі. Післяукісне боронування сприяє підвищення урожаю.”

Збирання

Сировиною кропиви дводомної є надземна маса, зокрема сухе листя, інколи використовують кореневища. Траву кропиви збирають на першому році вегетації 2 рази (при розмножені вегетативно – кореневищами), на другому та послідуючих роках вегетації виконують 4 і більше укосів. Перший укіс на першому році вегетації виконують у червні – липні (залежно від способу розмноження), на другому році в кінці травня. Вже через 40-50 днів після збирання врожаю, за забезпечення рослин оптимальною вологістю грунту та елементами живлення, виконують наступний укіс.
Скошують надземну масу кропиву комбайном із одночасним завантаженням сировини в причеп.
Висушують сировину в промислових сушарках методом активного вентилювання підігрітим повітрям, температура теплоносія не повинна перевищувати 40 оС. Сировину можна висушувати в природніх сушарках під навісом на стелажах розстилаючи тонким шаром та забезпечуючи активне природнє вентилювання. Висушену сировину залишають для відволоження (абсорбування вологи з повітря) так, як пересушений листок кропиви дводомної легко руйнується на дрібні частинки (в пил) та втрачає товарний вигляд. Далі сировину за потреби подрібнюють, або відділяють лист від стебла, за вимоги споживача.
Врожайність сухого листа кропиви за оптимальних умов росту та розвитку може становить 2 т/га на першому році вегетації та 4 т/га на другому та наступних роках вегетації.

Збирання

У лікувальних цілях використовуються квіти червоної конюшини. Ефективність лікування багато в чому залежить від якості заготовок. Слід скористатися наступною інструкцією: • здійснюйте збір з середини червня по кінець серпня; • акуратно зривайте квіти; • сушіть або на відкритому повітрі під навісом, або в добре провітрюваному приміщенні в затемненому місці; • зберігайте висушене сировину в закритій тарі в недоступному для сонячного світла місці; • постарайтеся використовувати заготовки протягом 1 року. Збір суцвіть проводять совками, при цьому очищуючи сировину від стебел та бокового листя. Збирання конюшини на лікарську рослинну сировину проводять у фазу цвітіння. Не можна збирати суцвіття конюшини на сировину під час роси або дощу (суцвіття темніє). Убрані суцвіття вивозять із поля і сушать у тіні, під навісами або в сушарках. Навіть нетривале зберігання маси у великих купах викликає самозігрівання і зниження якості сировини. Не рекомендується також сушити сувіття на відкритому повітрі, де сонячні промені й атмосферні опади призводять до знебарвлення сировини. Врожай суцвіть з однорічних плантацій у повітряно-сухій вазі досягає 6 ц/га а дворічних до 8 ц/га. Перед масовим збиранням суцвіть слід провести хронометраж робіт для визначення норми збирання суцвіть робітниками. Для цього проводимо збирання суцвіть совками протягом 1 години, зважуємо сировину і сиру вагу множимо на 8. Отримуємо денну норму виробітку, наприклад – 30 кг . За дану вагу оплата становить 300 грн, тобто за 1 кг – 10грн. У залежності від кількості зібраної сировини працівниками проводиться відповідна їх оплата. Збирання сувіть проводиться на протязі 60-80 днів. Після чого до осені слід провести не менше як 2 рихлення міжрядь і одну ручну прополку. На другому році життя догляд починають з весняного боронування важкими або середніми боронами, або обробляють голчастими боронами. До початку цвітіння культури (кінець травня місяця) необхідно провести до 2 рихлень міжрядь і одну ручну прополку. Збирання сувіть проводять аналогічно як і на першому році життя. Як правило, на 3-му році життя спостерігаеться значне випадання рослин (зрідження), А тому необхідно провести інвентарізацію посіву і визначити доцільність експлуатаціїї площі. В разі значних випадів площу передисковують у 2 сліди і у подальшому використовують для вирощування с.г культур.

Шкідники і хвороби, методи боротьби з ними.

Фузаріоз проявляється на рослинах у вигляді кореневої гнилі та в’янення. На проростках буріє підсім’ядольне коліно і кінчик кореня. Часто уражені проростки гинуть ще до виходу на поверхню ґрунту або дають сходи, але потім відстають у рості й розвитку. На рослинах другого і третього років життя хвороба проявляється у вигляді побуріння тканини біля основи стебел, яка потім покривається білими або блідо-рожевими подушечками. Окремі рослини жовтіють, в’януть і відмирають внаслідок ураження судинних пучків кореня й основи стебла. У разі поперечного розрізу цих органів видно побуріння судин у вигляді кільця або півкільця. Заражене насіння щупле, сріблясте. Захисні заходи. Посів конюшини з покривом ярих зернових культур, оптимальні норми висіву, навесні боронування посівів, позакореневі підживлення рослин макро- і мікроелементами. Антракноз. Ознаки хвороби проявляються на всіх органах рослин. На проростках, сім’ядолях і стеблах з’являються штрихи і темні плями, які розростаються, рослини в’януть і відмирають. На стеблах дорослих рослин хвороба проявляється у вигляді бурих смуг, які пізніше перетворюються у бурі виразки з чорною облямівкою. У місцях уражень стебла ламаються. На листках з’являються спочатку дрібні світло-коричневі плями вздовж жилок, які згодом розростаються, зливаються і утворюють великі бурі плями. У вологу погоду уражена тканина покривається брудно-білими подушечками — конідіальним спороношенням гриба у вигляді ложа. Насіння у хворих рослин щупле, часто не дає сходів. Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Colletotrichum trifolii Bаin et Essary, який у період вегетації конюшини поширюється конідіями. Спричиняють поширення інфекції і розвиток хвороби прохолодна погода та висока вологість повітря (80–100%). Інкубаційний період розвитку захворювання, залежно від температури, триває 5–14 днів. Основне джерело інфекції — уражені рослини, рослинні рештки і насіння, у яких патоген зберігається грибницею. Шкідливість хвороби виявляється у зрідженні посівів, зменшенні асиміляційної поверхні рослин, зниженні кормових якостей зеленої маси і сіна. У разі інтенсивного розвитку хвороби недобір зеленої маси може сягати 50%, а насіння — 60% і більше. Захисні заходи. Дотримання сівозміни і просторової ізоляції між насіннєвими і фуражними посівами конюшини, протруєння насіння, підживлення рослин молібденом, навесні боронування посівів конюшини, обприскування насінників фунгіцидами. Аскохітоз. Зовнішні ознаки хвороби проявляються на листках у вигляді жовто-бурих округлих концентричних плям. На стеблах вони видовжені, охоплюють частину або все стебло. У місцях уражень формуються темні крапки — пікніди гриба, які часто розміщуються у вигляді концентричних кілець. Уражені листки передчасно відмирають і обпадають. Особливо інтенсивно поширюється хвороба на посівах другого та третього років за підвищеної вологості влітку. Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Ascochyta boltshauseri Sacc. Під час вегетації конюшини він поширюється пікноспорами. Джерело інфекції — уражені рослини, рештки і насіння, у яких гриб зберігається грибницею та пікнідами. Шкідливість хвороби виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин, що значно знижує урожай зеленої маси і погіршує її якість. Особливо інтенсивно уражуються рослини хворобою на посівах другого та третього років за високої вологості повітря у літній період. Залежно від інтенсивності розвитку хвороби недобір урожаю зеленої маси і насіння становить 10–30%. Захисні заходи. Всі заходи, які проводяться на конюшині проти антракнозу, є ефективними і проти аскохітозу. Бура плямистість поширена повсюди, де вирощують конюшину. Особливо інтенсивно уражуються рослини за умов вологої і теплої погоди. Симптоми її проявляються на листках у вигляді жовто-бурих або бурих округлих дрібних плям діаметром 2–3 мм. Краї плям нерівні, зубчасті або китицеподібні, спочатку розпливчасті чи трохи відмежовані від здорової тканини, пізніше стають виразними. У центрі плями з верхнього і нижнього боків листка формуються 1–3 бурі або сірувато-чорні блюдцеподібні плодові тіла — апотеції у вигляді горбиків 1–1,5 мм. Збудником хвороби є сумчастий гриб Pseudopeziza trifolii Fckl., який поширюється протягом вегетації рослин сумкоспорами. Зберігається він на уражених рослинах, рештках, інколи — на насінні грибницею і апотеціями. Шкідливість хвороби виявляється у зниженні асиміляційної поверхні рослин в результаті передчасного відмирання уражених листків, зменшенні урожаю зеленої маси і насіння конюшини. Захисні заходи. Всі заходи, які проводяться на конюшині проти антракнозу, є ефективними і проти бурої плямистості. Іржа проявляється протягом вегетації рослин на всіх надземних органах, за винятком суцвіть, у вигляді бурих подушечок — уредіній гриба, які порошать. Наприкінці вегетації з’являються темно-коричневі телії, що зливаються і часто утворюють суцільні плями. Уражені листки, квіткові головки, окремі пагони і навіть цілі рослини в’януть і засихають. Збудником хвороби є іржастий гриб Uromyces fallens Kern., який поширюється уредініоспорами, формує за сезон декілька генерацій уредініостадії. Джерело інфекції — уражені рослини, на яких гриб зберігається уредініогрибницею, і уражені післяжнивні рештки, на яких зберігаються теліоспори. Шкідливість хвороби виявляється у зниженні зимо- і посухостійкості уражених рослин. До 30–35% уражених рослин гинуть, спричиняючи зрідження посівів, зменшується у посівах до 60% формування квіткових головок, знижується у зеленій масі вміст протеїну, каротинів, глюкози, збільшується вміст клітковини. Насіння з уражених рослин щупле, легеньке, з низькою схожістю. Захисні заходи. Вирощування стійких сортів, забезпечення збалансованого живлення рослин, навесні — боронування посівів, у разі прогнозу інтенсивного розвитку хвороби — скошування зеленої маси на низькому зрізі і вивезення її з поля, обприскування насінників фунгіцидами.