У східних слов'ян Х—ХІІІ століть у кулінарії широко використовувалися продукти домашнього скотарства та впольованої дичини (оленів, лосів, турів, сарн, зубрів, вепрів, зайців, куріпок, тетерів, рябчиків, гусей, голубів, лебедів), а також домашньої птиці (кури). Полюванням займалися як простий люд, так і князі.
М'ясо і рибу варили, смажили, солили, коптили і в'ялили. Основними стравами наших предків були борошняні і круп'яні вироби з жита, пшениці, ячменю, вівса, проса. До столу завжди подавалися каші, кашами називали не тільки круп'яні вироби, але взагалі всі страви з подрібнених продуктів.
Найстародавнішими українськими стравами були зернові каші і хліб. До 15 сторіччя основу харчування українців становили зернові культури, дичина, багато риби – її засушували і на такій основі варили супи і юшки.
Садили переважно яблуні і груші. Менш популярними рослинами були сливи, вишні, порічки, смородина, малина та аґрус. Знали українці і про терен, адже він є одним із прародичів садової сливи: вже на початку нашої ери, схрестивши терен з аличею, наші предки почали вирощували сливи.
Основними культурами, що їх вирощували у руських селах, були пшениця, жито, овес та ячмінь. Також використовувалися різні, залежно від клімату, системи обробки ґрунту. Іноді селяни об'єднувалися у колективи для спільного користування реманентом та взаємної допомоги по господарству.
Селяни споживали у їжу в основному ті продукти, які вирощували на своїх городах: буряк, капуста, огірки, цибуля, квасоля, часник. Із другої половини 18 ст. в Україну була завезена картопля. У садах вирощували вишні, груші та навіть персики.
Їжа відігравала важливу роль в культурі давніх русичів. Вона була пов’язана з релігією, традиціями та звичаями народу.