Загальна характеристика сировини, її класифікації та споживання

Основою будь-якого виробництва є сировина, без якої жодне виробництво не може функціонувати.

Сировина – це природні або інші матеріали, які економічно вигідно переробляти в готову продукцію.

Сировину одержують або з природних ресурсів, або в якості сировини використовують відпрацьовані в процесі експлуатації вироби, придатні для подальшого використання.
Природними ресурсами називають елементи природи (матеріальні і енергетичні), які застосовуються людиною у виробничій діяльності для отримання готової продукції.
До матеріальних відносять водні ресурси, а також рослини, тварин, корисні копалини; до енергетичних – енергію Сонця, вітру, води, теплову енергію надр (гейзери, теплоту нижніх шарів земної кори та ін.)

За характером поновлювальності природні ресурси поділяють на групи:

  • Вичерпні непоновлювані (кам’яне вугілля, нафта, рудні корисні копалини);
  • Вичерпні відновлювані (ґрунт, рослинність, тваринний світ);
  • Невичерпні (теплова та світлова енергія Сонця, енергія води, вітру, припливів і відливів, водні ресурси в цілому та ін.)

Важливою складовою частиною природних ресурсів є корисні копалини – матеріали, які добуваються з надр Землі.

За складом розрізняють рудні і нерудні корисні копалини.

Рудними корисними копалинами називають речовини, що видобуваються з надр Землі, які є сировиною для отримання металів або металевих сплавів. До них відносяться магнезит, червоний залізняк, сидерит, з яких отримують чавун, сталь або чисте залізо.

Нерудні корисні копалини застосовуються для отримання будь-яких продуктів неметалевоо характеру. Це нафта, кам’яне вугілля, вапняк, мармур, мергелі та інші корисні копалини.

Слід зазначити, що корисні копалини є складовою частиною природних ресурсів, утворюючи матеріальні ресурси, з яких можна або витягувати енергію (природний і попутний газ, кам’яне вугілля, частково нафта), або отримувати сировину для виробництва різної продукції. Потрібно пам’ятати, що корисна копалина стає сировиною тільки після його видобутку і часткової переробки (наприклад, багато руди потребують збагачення; здобуту корисну копалину необхідно доставити до місця виробництва, подрібнити і т. д.). Важливо відзначити, що сировиною для одержання деяких видів продукції є готова продукція інших виробництв, наприклад з металів отримують сплави, які в свою чергу використовують для виготовлення машин і устаткування.

Існує кілька класифікацій сировини

За складом сировину поділяють на:

  • Мінеральна (утворена неорганічними речовинами, іноді з домішкою органічних, наприклад кам’яне вугілля);
  • Органічна – складається з органічних речовин, але може включати як домішки і неорганічні речовини.

Органічну сировину поділяють на рослинну (насіння злакових та олійних рослин тощо) і тварину (м’ясо та шкури тварин, шерсть та ін.) До органічної сировини можна віднести нафту, природні та попутні гази, але ці сполуки та їх суміші добувають з надр і вони можуть утворюватися як з рослинних, так і з тварин організмів або мати неорганічне походження (за однією з теорій походження нафти).

Мінеральну сировину (як і корисні копалини) ділять на рудну і нерудну.

За характером джерела сировину поділяють на:

Первинною сировиною називають такі речовини, які вперше використовуються у виробничому циклі. Так, первинною сировиною є кокс, руда і флюси в доменному процесі, переробний чавун при варінні сталі, целюлоза, одержувана з деревини ялинових рослин, застосовувана у виробництві паперу.

Вторинною сировиною називаються речовини, які містяться у відпрацьованих виробах, що використовуються для отримання нової продукції. Так, використаний папір (газети, книги і інша макулатура) є сировиною для отримання нового паперу спеціального призначення і додається до целюлози, застосовуваної вперше; залізний лом вносять в переробний чавун при варінні сталі, з сала (різні обрізки, відходи) тварин одержують мило та т. д. Вторинна сировина є додатковим джерелом, що дозволяє економити корисні копалини та інші джерела первинної сировини.

Вторинна сировина буває мінеральна і органічна.

Рослинну і тваринну сировину (як первинну сировину) поділяють на харчову і технічну, але цей поділ відносний і умовний, так як часто харчову сировину використовують і в технічних цілях. Наприклад, рослинне масло, отримане з насіння соняшнику, застосовують для приготування оліфи, мила та інших технічних продуктів. В даний час вчені вирішують проблему заміни харчової сировини нехарчовою, що є одним з шляхів вирішення Продовольчої проблеми людства.

Вторинна сировина є основою вторинних матеріальних ресурсів, тобто речовин, які раніше піддавалися обробці, але за рахунок втрати споживчих властивостей або невідповідності визначеним стандартам не включені в процес використання за призначенням.

Розрізняють декілька груп вторинних матеріальних ресурсів.

  • Відходи виробництва – залишки вихідної сировини, допоміжних матеріалів і напівфабрикатів, що утворюються в результаті технологічного процесу, які втратили (хоча б частково) свої споживчі властивості (наприклад, цегляна крихта, цегляний лом, відпрацьовані каталізатори, сучки, тріска та ін.);
  • Відходи споживання – вироби і матеріали, які в процесі експлуатації втратили свої споживчі властивості (наприклад, порвані поліетиленові пакети, макулатура, залізний лом, зношені одяг та взуття, використана тара, харчові відходи – нез’їдена їжа; відходи, що утворюються в процесі приготування їжі – очищення, шматочки некондиційного м’яса і жиру є відходами виробництва);
  • Побічні продукти – речовини, отримувані з вихідної сировини, що володіють високими споживчими властивостями, але не є метою даного виробництва (наприклад, хлорид кальцію у виробництві кальцинованої соди, фосфогіпс, що утворюється при виробництві фосфорних добрив, плодова продукція, яка не відповідає кондиції та ін.)

У реалізації виробничої діяльності велику роль відіграють і енергетичні ресурси, які, як і матеріальні, ділять на первинні та вторинні.

Первинні енергетичні ресурси поділяють на традиційні і нетрадиційні.

До традиційних енергетичних ресурсів відносять:

  • атомну (ядерну) енергетику;
  • теплову енергетику;
  • гідроенергетику.

Підприємства, на яких здійснюється отримання енергії (атомні електростанції – АЕС, теплові електростанції – ТЕС та гідроелектростанції – ГЕС), виробляють практично всю ту кількість енергії, яка забезпечує виробничі та побутові потреби населення Землі.

Частину енергії отримують, використовуючи нетрадиційні джерела, до яких відносяться:

  • геліоенергетика (станції виробляють електроенергію за рахунок сонячної радіації);
  • електростанції, що працюють за рахунок енергії морських течій і припливів;
  • геотермальна енергетика використовує енергію гарячих підземних вод (на цьому заснована енергетика в Ісландії);
  • вітрова енергетика (колись широко застосовувалася, наприклад, при роботі вітряних млинів);
  • моретермальна енергетика – чекає свого застосування.

До вторинних енергетичних ресурсів відносять:

  • використання енергії у вигляді тепла відхідних газів (так, суміш азоту, водню і аміаку, що виходить з колони синтезу, нагріває суміш азоту і водню, що надходить в колону синтезу);
  • використання тепла гарячої води, отриманої у виробничому процесі за рахунок охолодження обладнання, в побутових та інших цілях;
  • енергію, отриману за рахунок спалювання відходів виробництва (наприклад, уловлені з домни гази, що відходять, можна використовувати як сировину для отримання енергії, так як ці гази містять СО, при спалюванні якого виділяється енергія), і т. д.

Розглядаючи питання, пов’язані з використанням ресурсів у виробництві, важливо розуміти, що роль оптимального їх використання велика як з економічної, так і з екологічної точок зору. Тому виникає проблема комплексного використання сировини, енергетичних ресурсів, побічних речовин і відходів так, щоб завдати мінімальної шкоди природному навколишньому середовищю.

ЛІКАРСЬКА РОСЛИННА СИРОВИНА

Лікарська рослинна сировина (ЛРС) — переважно цілі, здрібнені чи різані лікарські рослини, частини рослин, водорості, гриби, лишайники, зазвичай у висушеному, іноді свіжому вигляді. ЛРС має відповідати вимогам стандартів і використовується для первинної переробки або для одержання лікарських субстанцій та ЛП. До продуктів первинної переробки ЛРС належать: жирна олія (Oleum pіnguіa), воски (Cerae), ефірна олія (Oleum aethereum), смоли (Resіnae), камеді (Gummі), масло-смоли (Oleoresіnae), масло-камеде-смоли (Oleogummіresіnae), бальзами (Balsamum), висушений сік (Succus exsіccatus), молочний сік або латекс (Succus lacteus, Latex). Монографії ДФУ обов’язково містять латинську назву сировини; на першому місці вказується рослина, а далі — морфологічна група, напр. евкаліпта листя — Eucalypti folium. Назва точно визначається ботанічною назвою рослини відповідно до біномінальної системи (рід, вид, різновид, автор), напр. для евкаліпта — це цілі чи різані листки старих пагонів Eucalyptus globulus Labill. родини Myrtaceae. ЛРС, дозволена до застосування органами МОЗ України й включена до Державного реєстру, називається офіцинальною (від лат. offіcіna — аптека); що входить до ДФУ — фармакопейною. Існують також ботанічна (за родинною ознакою), хімічна, фармакологічна і товарознавча класифікації ЛРС. Фармакологічну класифікацію використовують у фітотерапії, де ЛРС поділяють на тонізуючу, седативну, діуретичну тощо. У товарознавстві за морфологічними ознаками виділяють такі категорії ЛРС: кора, квітки, суцвіття, листя, плоди, насіння, ягоди, трава тощо (схема).

ЯгодиТравиНасінняПагониБрунькиБутониБульбоцибулини
ЛІКАРСЬКА РОСЛИННА СИРОВИНА
КораКореніКвіткиКореневищаЛистяЦибулиниПлодиБульби

Схема. Види ЛРС

Кора — це зовнішня, розташована до периферії від камбію, частина стовбурів, гілок і коренів дерев і чагарників. Кору, як правило, заготовляють навесні, у період сокоруху, і висушують. Квітки — це сухі квітки, суцвіття чи їх частини, зібрані на початку цвітіння або у вигляді пуп’янків. У світовій практиці суцвіття (Inflorescencia) виділяють в окрему морфологічну групу сировини. Листя — висушене або свіже, цілком розвинене листя або окремі листочки складного листка із черешком, черешочком або без них.

Плоди — стиглі, висушені або свіжі плоди, супліддя та їх частини. Плід складається з оплодня (перикарпію) й насінин, що розвиваються всередині плода в порожнинах-гніздах на особливих виростах — плацентах. Ягоди — соковиті нерозкривні здебільшого багатонасінні плоди, що властиво чорниці, смородині, малині, винограду тощо. Насіння — стигле й висушене насіння та окремі сім’ядолі. Трава — це зібрані під час цвітіння чи плодоносіння висушені або свіжі надземні частини трав’янистих рослин. Сировина складається зі стебел із листям і квітками, подекуди з пуп’янками й нестиглими плодами. В одних рослин збирають тільки верхівки певної довжини, в інших — всю надземну частину, зрідка — надземну частину разом із корінням.

Корені, кореневища, бульби, цибулини, бульбоцибулини — висушені, рідше свіжі, підземні органи багаторічних трав’янистих рослин, зібрані восени або рано навесні, очищені або відмиті від землі, звільнені від відмерлих частин, залишків стебел і листя. Великі підземні органи перед сушінням ріжуть на частини вздовж або поперек (див. також Жирні олії, Віск, Ефірні олії, Камеді, Бальзами, Смоли, Брунька, Листок, Квітка, Плід, Бульба, Бульбоцибулина, Кореневище і Корінь).

Сучасна фармакогнозія вивчає лікарські рослини й ЛРС (див. Фармакогнозія) і класифікує ЛРС за хімічною природою діючих речовин. Діючі, або фармакологічно активні речовини, — це БАР, які забезпечують терапевтичну цінність ЛРС. Вони можуть змінювати стан і функції організму, виявляти профілактичну або лікувальну дію; можуть використовуватися як субстанції у виробництві фітопрепаратів. Супутні речовини — умовна назва продуктів метаболізму, які присутні в ЛРС разом із БАР. Вони можуть діяти на живий організм позитивно або негативно, впливати на екстрактивність, фармакодинаміку й фармакокінетику діючих речовин. Речовини рослинного походження можна умовно розділити на чотири групи (таблиця).

Таблиця. Класифікація речовин рослинного походження

Група речовинДефініціяПриклад
Фармакологічно активні речовиниРечовини, терапевтична активність яких однакова в чистому вигляді й у вигляді екстрактуАнтрахінони — екстракт касії; алкалоїди — екстракт беладони; серцеві глікозиди — екстракт конвалії, конвалотоксин
Речовини, які частково впливають на фармакологічну активністьРечовини, що впливають на активність; їх терапевтичний ефект у чистому вигляді нижчий, ніж у складі екстрактуФлавоноїди — екстракт глоду; арбутин — екстракт мучниці; гіперицин — екстракт звіробою; алкалоїди — екстракт чистотілу
Речовини-маркериРечовини без терапевтичної активності або БАР, які є специфічними для певних видів, родів або родин і дозволяють їх ідентифікуватиПанаксозиди — екстракт женьшеню; валепотріати — екстракт валеріани; ехінакозид — екстракт ехінацеї; салідрозид — екстракт родіоли рожевої
Поширені речовини (речовини-космополіти)Хімічні сполуки, які наявні в рослинах багатьох родинКумарини — скополетин і умбеліферон; фенолокислоти — хлорогенова й кавова кислоти; стероїди — фітостерол; аскорбінова кислота, крохмаль

Сировинну базу в Україні становлять дикорослі лікарські рослини, рослини, що культивуються, та імпортована сировина. ЛРС використовується підприємствами фармацевтичної, харчової, лікеро-горілчаної, парфумерно-косметичної галузі. Споживачі укладають прямі угоди із заготовельними конторами Укрспоживспілки, фермерами, держгоспами, окремими підприємцями, приватними заготовельниками, проводять авансування під заготівлю й вирощування ЛР за рахунок коштів підприємств-виробників фітопрепаратів, фітосубстанцій або БАДів. При багатьох держгоспах консорціуму Укрфітотерапія створені пункти із заготівлі сировини дикорослих ЛР. Імпортну сировину закупають за контрактами з країнами близького і далекого зарубіжжя: Росією, Молдовою, Таджикистаном, Індією та ін. За часів СРСР створено й затверджено міжвідомчою комісією при Всесоюзному інституті лікарських рослин (ВІЛР) понад 120 інструкцій із заготівлі й сушіння ЛРС, які розроблялися з урахуванням динаміки змін БАР під час вегетації кожної рослини. В інструкціях зазначається оптимальний період заготівлі сировини, надаються відомості з можливих домішок рослин, які мають зовнішній вигляд, подібний до ЛР, містяться режими природного чи штучного сушіння, правила пакування й зберігання, гарантується висока якість ЛРС згідно з нормативною документацією. Крім того, є загальні правила із заготівлі сировини різних морфологічних груп й індивідуальні інструкції для конкретної ЛР.

Збирання і заготівля. ЛРС збирають під час максимального накопичення діючих речовин. Фазу вегетації та термін збирання встановлюють експериментально, вивчаючи динаміку накопичення БАР. Крім того, існують загальні правила й обмеження: надземні частини ЛР (листя, квітки, трава, плоди) збирають у суху погоду, після того, як обсохне ранкова роса і до появи вечірньої; підземні органи — протягом усього дня. Через зростання рівня забрудненості довкілля встановлюється більш жорсткий контроль умов заготівлі з метою отримання споживачами екологічно чистої ЛРС. Заборонено збирати сировину на звалищах, смітниках, на полях і біля них, де проводяться обробки сільськогосподарських рослин отрутохімікатами, поблизу нафтопроводів, уздовж залізничних колій, на територіях, забруднених шкідливими виробничими відходами хімічних заводів, радіонуклідами, важкими металами, вздовж доріг з інтенсивним рухом автотранспорту у зв’язку з високою концентрацією відпрацьованих газів у повітрі; непридатні для збирання рослини з підвищеним вмістом нітратів. Збирають сировину лише зі здорових, добре розвинутих рослин, не пошкоджених комахами і мікроорганізмами. Траву збирають під час або на початку цвітіння. Для поновлення зарості залишають на 1 м 2 декілька розвинених рослин. Перед сушінням із зібраної сировини видаляють сторонні домішки, здерев’янілі й товсті стеблові частини. Плоди, насіння заготовляють достиглими. Зазвичай скошують надземну частину рослини, сушать і обмолочують. Соковиті плоди знімають вручну, без плодоніжок, не порушуючи цілісності оболонки. Корені, кореневища й інші підземні органи заготовляють зазвичай восени, рідше — навесні, до початку вегетації. Викопують лопатами, вилами. Повзучі кореневища (аїр) виривають руками чи гачками. Бруньки заготовляють протягом зими і рано навесні, коли вони ще не рушили в ріст. Після підсушування на холоді з березових мітел обмолочують бруньки. Соснові бруньки зрізають з гілок у місцях санітарних вирубок. Забороняється заготівля бруньок без дозволу лісоохоронних організацій, поблизу населених пунктів, у паркових зонах, зонах відпочинку. Кору збирають під час сокоруху, до розпускання листя (квітень–початок травня). На молодих гілках і стовбурах після очищення від лишайників ножем роблять кільцеві надрізи на відстані 20–30 см, з’єднують одним-двома поздовжніми надрізами, кінчиком ножа чи дерев’яною лопаткою відділяють жолобоподібні частини. Перед сушінням видаляють сторонні домішки, шматки кори, товщі за допустимі розміри. Листя збирають, коли воно повністю сформувалось, зазвичай у фазі бутонізації та цвітіння рослини (його зрізають чи обережно обривають). Не можна збирати все листя, частину слід залишати, щоб рослина не загинула. Квіти обривають руками чи спеціальними совками (ромашка аптечна) на початку чи під час повного цвітіння. Відразу після збору видаляють інші частини рослини, також пошкоджені комахами і мікроорганізмами. Потім відділяють залишки стебел, прикореневих листків, відмерлі залишки коренів і кореневищ, струшують землю. Більшість коренів промивають у холодній проточній воді, склавши в плетену корзину, не допускаючи тривалого перебування у воді. Найкраща тара для перенесення сировини до місця сушіння — корзини, дерев’яні ящики чи мішки з тканини. Сировину в тарі слід розпушити й протягом 2–3 год доставити до місця сушіння чи розкласти в затінку на тканині, брезенті. Перед сушінням видаляють сторонні домішки. Органічні домішки у ЛРС — це сторонні органи цільової рослини, які не вважаються лікарськими, або сторонні частки рослинного походження, які не мають відношення до цільової рослини. До мінеральних сторонніх часток належать камінчики, пісок, земля, глина тощо (див. також Домішки).

Охорона ресурсів. ЛР — це всенародне багатство, що потребує охорони від винищування й безмірної експлуатації. Останнім часом велика небезпека загрожує рослинам, які користуються підвищеним попитом населення, а також рідкісним видам ЛР. Щоб запобігти зменшенню запасів, потрібно раціонально використовувати масиви й зарості дикорослих рослин. Не можна заготовляти ЛРС рік у рік на одних і тих самих місцях, щоб не було повного винищення рослин. Усі, хто заготовляє ЛРС, повинні знати, як розмножуються рослини: насінням або кореневищами, надземними повзучими пагонами, цибулинами. Певну частину однорічників, що розмножуються насінням, слід лишати незайманою для відновлення наступного року. Якщо рослина розмножується корінням, то надземну частину можна збирати всю, не пошкоджуючи коренів. При заготівлі коренів і кореневищ слід обов’язково частину рослин лишати для відновлення й плодоношення. Після збирання рекомендується струсити насіння чи залишити частинку кореневища після викопування і пригорнути землею. Кору збирають по можливості на ділянках під час санітарних вирубок або проріджень лісових насаджень. Бруньки сосни і берези також слід заготовляти з дозволу лісоохоронних органів. Не можна зрізати верхівкові бруньки на молодих насадженнях сосни. Збирання ЛРС із рослин, яких обмаль у певній місцевості, можливе після їх повного дозрівання і розповсюдження на більшому просторі. Для поновлення запасів Л.р. необхідно під час заготівлі дотримуватись таких правил: траву зрізати без грубих приземних частин; не слід виривати рослини з корінням, оскільки така «заготівля» призводить до повного знищення; не можна зривати чи повністю зрізати листя з рослини; коріння й кореневища дозволяється заготовляти лише після достигання й осипання насіння; частину коренів і кореневищ бажано залишати в ґрунті для відновлення рослин. Якщо у місцевості велика кількість певного виду лікарської рослини, збирати сировину слід так, щоб на 4 м 2 залишалося з десяток особин цього виду.

Сушіння. Зібрана сировина містить 70–90% вологи, а суха — 10–15%. Використовують декілька методів сушіння ЛРС. Без штучного нагріву: повітряно-тіньове, на відкритому повітрі, у затінку, під наметом, на горищах. Повітряно-тіньове сушіння застосовують для листя, трави і квіток. Повітряні сушарки обладнують стелажами з рамами, на які натягнуто рідке полотно чи металеву сітку. Сушіння в повітряних сушарках, сушильних повітках і на горищі відбувається повільніше, але забезпечує кращу якість сировини. Зі штучним нагрівом: сушарки зігрівають водою, парою чи опалювальним газом. Обов’язкова вентиляція для видалення вологи. Сировину, яка містить ефірні олії, слід сушити при температурі 30–35 °С шаром 10–15 см, щоб не допустити випаровування ефірної олії (листя м’яти перцевої, шавлії, кореневища з коренями валеріани, суцвіття ромашки тощо). Сировина, що містить глікозиди, сушиться швидко при температурі 50–60 °С для запобігання ферментативному гідролізу. Сировина, що містить аскорбінову кислоту, сушиться при температурі 80–90 °С (плоди шипшини). Втрата у масі під час висушування становить: бруньки — 65–70%, квітки — 70–80%, листя — 55–90%, трава — 65–90%, корені, кореневища — 60–80%, кора — 50–70%, плоди — 30–60%, насіння — 20–40%. Сушіння вважається закінченим, якщо корені, кореневища, кора, стебла ламаються від згинання, листя й квітки розтираються на порошок, плоди не склеюються в грудку і від натискання розсипаються. Пакування ЛРС захищає сировину від пошкоджень і втрат під час транспортування. Тара (мішки, тюки, для пресованої сировини — кипи) має бути чиста, суха, без сторонніх запахів. У мішках уміщується, залежно від виду сировини, від 5–7 кг (листя, трава) до 40–50 кг (плоди, насіння); у тюках — 20–40 кг (листя, трава, квітки). Уся тара повинна мати маркування (назва сировини, постачальник, маса нетто, рік і місяць заготівлі).

Аналіз. Ідентифікація, встановлення чистоти і якості ЛРС визначаються у ході фармакогностичного аналізу, який складається із послідовно виконаних товарознавчого → макроскопічного → мікроскопічного → хроматографічного → люмінесцентного → фітохімічного (якісні реакції, визначення вмісту БАР) аналізів. Визначити тотожність, або ідентифікувати ЛРС, — це знайти й виділити із загальних морфолого-анатомічних ознак специфічні особливості, які властиві досліджуваному об’єкту й відрізняють його від інших. Основні методи ідентифікації ЛРС засновані на характеристиці її зовнішніх (морфологічних) і внутрішніх (анатомічних) ознак. Макроскопічний аналіз проводиться з метою визначення тотожності шляхом зовнішнього огляду цілої ЛРС, установлення морфологічних діагностичних ознак, консистенції, розмірів, кольору, смаку, запаху, які зіставляються з описом в АНД чи порівнюються з достовірним зразком сировини. Необхідність у мікроскопічному, гістохімічному, люмінесцентному й хроматографічному дослідженні виникає при аналізі здрібненої ЛРС (сировина різана, порошок, пресована, гранульована), а також при визначенні чистоти та якості ЛРС, наявності можливих домішок, зовнішній вигляд яких подібний до офіцинальної сировини. Мікроскопічний аналіз заснований на визначенні сукупності анатомічних ознак об’єкта дослідження. Після макро- і мікроскопічного аналізу, проведення якісних реакцій або хроматографічного дослідження роблять висновок щодо відповідності досліджуваного зразка найменуванню, під яким він надійшов на аналіз. Показники чистоти сировини (засміченість й ураженість шкідниками, вміст радіонуклідів, важких металів, пестицидів, гербіцидів, мікробіологічна чистота) визначаються в ході товарознавчого аналізу. ЛРС має бути по можливості вільною від забруднень, таких, як ґрунт, пил, сміття, а також грибів, комах та інших забруднень тваринного походження. У сировині не повинні виявлятися ознаки гниття. Якщо проводилася деконтамінація, слід показати, що компоненти рослинної сировини не пошкоджені і в сировині не залишилося шкідливих домішок (див. Дезінфекція). При проведенні деконтамінації ЛРС забороняється застосування етиленоксиду. Доброякісність ЛРС характеризується вмістом екстрактивних або діючих речовин, вологи, золи, органічних і мінеральних домішок, подрібненістю (див. також Товарознавчий аналіз, Хроматографія, Зольність, Домішки).

Вимоги до пакування, маркування, транспортування й умов зберігання ЛРС регламентуються ДСТУ, а також розділами ГФ ХI. Зберігання залежить від хімічного складу й морфологічної групи ЛРС. Уся сировина повинна зберігатися в сухому, провітрюваному, захищеному від світла складському приміщенні, на стелажах (див. Зберігання). В окремих приміщеннях зберігають такі групи ЛРС: а) отруйні та наркотичні; б) сильнодіючі (що містять алкалоїди або серцеві глікозиди); в) ЛРС, яка містить ефірну олію; г) насіння, плоди та ягоди. Інша ЛРС зберігається за загальними правилами. Граничний термін зберігання ЛРС установлюють експериментально й наводять у відповідній АНД (див. Аналітична нормативна документація), а після його закінчення сировину знищують.

Ботанико-фармакогностический словарь / К.Ф. Блинова, Н.А. Борисова, Г.Б. Гортинский и др. — М., 1990; Государственная фармакопея СССР: Вып 2. Общие методы анализа. Лекарственное растительное сырье. — М., 1989; ДФУ. — Х., 2001; ДФУ 1.2. — Х., 2008; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой. — СПб, 1999; Правила сбора и сушки лекарственных растений: Сборник инструкций. — М., 1985; Справочник по заготовкам лекарственных растений / Д.С. Ивашин, З.Ф. Катина, И.З. Рыбачук и др. — К., 1989.