Коли потрібно ставити УЗДП

Кампания на ЮЗДП за доброволчески залесявания и въвеждането на подрастващите в лесовъдската професия.

Европейски проекти

Териториални подразделения

Информация и контакти

Югозападно държавно предприятие

Югозападното държавно предприятие ДП (ЮЗДП) е създадено на основание чл. 163 от Закона за горите, във връзка със Заповед № РД 49-106 от 13.04.2011 г. и Заповед № РД 49- 210 от 04.06.2011 г. на министъра на земеделието и храните.

Предприятието стопанисва горски територии, попадащи в границите на осем административни области – Благоевград, Кюстендил, Перник, София град, Софийска и в стопанства от Ловешка, Пазарджишка и Пловдивска област. Общата им площ е 958 320 ха, от които 680 660 ха са държавните горски територии (71%).

ЮЗДП се състои от централно управление и 38 териториални поделения – 6 държавни ловни стопанства и 32 държавни горски стопанства. Всички те са част от горската служба в България, която има над 140-годишна история и традиции в грижата за българската гора.

Основните задачи на предприятието, насочени към устойчиво стопанисване, поддържане на разнообразието на екосистемите, опазване на биологичното разнообразие и горските ресурси в горите – държавна собственост, включват:

  • изпълнение на горско и ловностопанските планове, както и поддържащи и/или възстановителни дейности в горските територии – държавна собственост
  • дейности по защита и опазване на горските територии и противоерозионни мероприятия в държавните гори
  • проектиране и строителство в горите и земите в горските територии – държавна собственост
  • създаване на нови гори върху земеделски територии
  • предоставяне и извършване на обществени услуги
  • други дейности, незабранени от закона, както и такива, възложени му от министъра на земеделието, храните и горите или въз основа на договор

Водеща стопанска дейност е дърводобивът, който осигурява дърва за огрев за местното население и суровина за дървопреработвателната промишленост. Общият обем на добиваната дървесина е над 1 милион куб.м годишно.

Все по-голямо внимание се отделя и на екосистемните ползи, които предоставят горите, като например снабдяването с питейна вода, пречистването на въздуха, опазването на биоразнообразието и осигуряването на условия за туризъм и отдих.

гр. Благоевград 2700
ул. „Зора“ №18
тел.: 073/884 203
[email protected]
www.uzdp.bg

ЮЗДП ДП ЦЕНТРАЛНО УПРАВЛЕНИЕ

БАНКОВА СМЕТКА: BG14BPBI79221020059701,

БАНКОВА СМЕТКА: ОББ BG26UBBS88881000570352 ,

Правила вживання двокрапки ( : )

У простому реченні двокрапку ставимо перед однорідними членами після узагальнювальних слів — займенників та займенникових прислівників (всі, все, ніхто, ніщо, скрізь, усюди, ніде та ін.), слів (словосполучень), що є назвами родового поняття або чогось цілого щодо однорідних членів як назв видових понять або частин цілого (з можливою наявністю перед переліком також пояснювальних сполучників наприклад, як-от, а саме і под.):

У густій мряці, білій як молоко, все пропадало: небо, гори, ліси, пастухи (М. Коцюбинський);

Несуть пани есаули
Козацькую збрую:
Литий панцир порубаний,
Шаблю золотую,
Три рушниці-гаківниці
І три самопали… (Т. Шевченко);

Заснув , і снилися красиві коні: сірі, гніді, вороні (В. Симоненко).

Двокрапку перед однорідними членами речення можна ставити й за відсутності узагальнювального слова, якщо тільки перед переліком робиться попереджувальна пауза, а однорідні члени вимовляються з перелічувальною інтонацією:

Та в цю хвилю двері розчинились і ввійшли: якийсь рудобородий в довгому старім плащі подертім; з лірою ж за ним дідок кошлатий, що все кашляв та все очі мружив; ще й третій, що безруко щуливсь, лиш рукав сорочки теліпався (П. Тичина).

Таке вживання двокрапки характерне переважно для стилів книжної мови (офіційно-ділового, наукового, публіцистичного), наприклад: На засіданні присутні: начальник цеху, майстри, інженери і робітники.

ІІ. У складному реченні

У складному реченні двокрапку ставимо в таких позиціях.

  1. Між частинами безсполучникового складного речення або складної синтаксичної конструкції, якщо друга (наступна) його частина:

а) розкриває зміст першої (попередньої) частини (в цілому або одного з її членів):

Ліс іще дрімає, а з синім небом уже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів (М. Коцюбинський);

Вірю: до скону віків не порушиться слово богинь! (Леся Українка).

У заголовках, назвах рубрик і т. ін.: Український правопис: так і ні (К., 1997) — назва книжки; Друга світова війна: причини поразок і перемог;

б) указує на причину або рідше, навпаки, на наслідок того, про що йдеться в першій (попередній) частині:

Лаврін не поганяв волів: він забув і про воли, і про мішки й тільки дивився на Мелашку (І. Нечуй-Левицький);

Як мала у тебе сила,
То з гуртом єднайся ти:
Вкупі більше зробиш діла,
Швидше дійдеш до мети (Б. Грінченко);

Як і вони, я був щасливим:
Із теплих уст ловив слова,
Що казкою ставали, дивом,
В якому всесвіт ожива (О. Ющенко);

Віхола розпочалася з самісінького ранку: вийти з хати просто неможливо (О. Кобилянська).

  1. У реченнях з прямою мовою після слів автора (див. 167, І, пп. 3, 4).
  2. У складних реченнях, проміжних між складним безсполучниковим і складнопідрядним , коли зміст їхньої другої частини пояснює, уточнює зміст першої частини, а в складі другої частини є підрядні сполучники і сполучні слова:

Вирішили зробити таким чином: щоб щепленням проти грипу одночасно охопити школи всього району;

Ідуть дівчата в поле жати
Та, знай, співають ідучи:
Як проводжала сина мати,
Як бивсь татарин уночі (Т. Шевченко).

Позиції вживання прийменників і префіксів У та В

1. Щоб уникнути збігу букв на позначення приголосних звуків, що є важкими для вимови, та щоб досягти милозвучності, в українській мові вживають на письмі прийменник у та префікс у- на початку слів у таких позиціях:

1) між буквами, що позначають приголосні: Десь у житі кричав перепел; Наш у читель;

2) на початку речення або слова перед буквою на позначення приголосного: У лісі пахло квітами; У горі яскраво сяяло сонце; У наслідок зливи пошкоджено дороги;

3) на початку речення або слова перед двома чи трьома буквами, що позначають приголосні: У присмерку літають ластівки низько; У структурі слова таких морфем немає; У троє склали папір; У притул підійшли до юрби;

4) незалежно від кінця попереднього слова перед наступними в , ф , а також перед буквосполученнями льв , зв , св , дв , тв , гв , хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не лізь у воду (Укр. прислів’я); Хлопчик у волю награвся; Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Забіг у фоє; Діти побували у Львові; Він жив у Львові; Поринути у звучання пісні; Лікар глянув у звужені очі хворого; Прожили рік (роки) у своїй хаті; Постукали у двері; Юнак переміг у двоборстві; Коріння вросло у тверду землю; Чужинці живуть у твоєму будинку; Хлопці служили у гвардії; Лікар побував у Гвінеї; Схили гори одягнені у хвою; Промінчик заграв у хвилях.

Примітка. Після слова, що закінчується на голосний, у деяких дієсловах, прикметниках (дієприкметниках), прийменниках та прислівниках перед в пишемо префікс в-: Дослідниця вв ажає експеримент успішним; Гості вв ійшли до зали; Діти вв ічливі; Дитина вв і сні посміхається; Вони вв ісьмох вийшли на Говерлу.

5) після паузи, що на письмі позначена комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед буквою, що передає приголосний: До мене зайшла товаришка, у чителька із сусіднього села; Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було… у Києві.

2. Щоб уникнути збігу букв, що передають голосні , та щоб досягти милозвучності, в українській мові на письмі вживають прийменник в між словами та префікс в- на початку слів у таких позиціях:

1) між буквами на позначення голосних: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Вона побувала в Одесі;

2) на початку речення перед буквою, що позначає голосний: В очах дівчини бриніла сльоза; В Антарктиді працюють наукові експедиції;

3) після слова, яке завершує буква на позначення приголосного, перед словом, яке починає буква, що передає голосний: Вартовий погляну в в о твір.

4) перед абревіатурою, у назві першої букви якої вимовляють голосний: В НБУ (В ен бе у), В МВФ (В ем ве еф);

5) після скороченого слова на приголосний, яке вимовляють повністю з кінцевим голосним: 1990 р. в місті сталася незвичайна подія;

6) після букви на позначення голосного перед більшістю букв, що передають приголосні (крім в, ф, льв, зв, св, дв, тв, гв, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (К. Гордієнко); Вона повернула в бік.

Примітка. Трапляються відхилення від цих правил уживання у, в, що спричинено вимогами ритмомелодики або мовними вподобаннями автора.

3. Деякі слова української мови — загальні та власні назви в будь-якій позиції вживаємо або тільки з у (ува́га, увертю́ра, уда́рник, узбере́жжя, ука́з, ультима́тум, умо́ва, уста́лення, устано́ва, уто́пія, уя́ва; Уго́рщина, Удовиче́нко, Ура́л), або тільки з в (взає́мини, вла́да, вла́сний, власти́вість, вплив, впливо́вий; Владивосто́к, Вру́бель та ін.). У кількох словах уживання в , у залежить від їхнього значення, пор.: в да́ча і у да́ча, в клад і у кла́д, в пра́ва і у пра́ва, в ступ і у сту́п.

Примітка. У поезії, крім узвичаєної назви Украї́на, уживали і вживають Вкраї́на: Як сонях той до сонця, до В країни свій погляд я з любов’ю повертав (Ф. Малицький).