Зміст:
Вернидуби, Калітвінцеви та Циганкови: сини, які перевершили батьків
Перший чемпіонат Незалежної України відбувся в 1992 році і з тих пір в рамках першості встигли з’явитися одразу 38 пар футболістів, в яких один іншого називав батьком.
Здебільшого через дуже молоду історію чемпіонату України, мало в якій парі син вже встиг випередити свого батька по кількості матчів в УПЛ, таких набралося всього 11. ISPORT розкаже вам про найуспішніших синів, які все ж уже “обскакали” свого тата.
Віктор та Віталій Циганкови
Будь який любитель футболу знає Віктора Циганкова. Колишній вінгер Динамо Київ один з найкращих футболістів в історії нашої країни, який вже в 25 років встиг стати справжньою легендою УПЛ.
Також багато хто знає, що його батько в колишньому був футболістом, але мало хто застав Віталія Циганкова в ділі. Ще в молодому віці він перебрався до першості Ізраїлю, де й народився Віктор. Але його батько все ж встиг зіграти майже півтора десятка матчів за вінницьку Ниву в еліті українського футболу.
Матчі в чемпіонаті України
Денис та Віктор Олійники
Денис Олійник свого часу був багатообіцяючим футболістом і провів дуже непогану кар’єру, хоча, напевне, не зміг реалізувати весь свій потенціал. Тим не менше, встиг пограти в Європі і навіть стати знаковою фігурою в чемпіонаті Фінляндії і ще й провести півтори сотні матчів в чемпіонаті України!
Не багато вболівальників пам’ятають батька Дениса – Віктора Олійника. І якби найкращі роки Віктора Борисовича припали не на 1980-ті роки, то не факт, що ця пара потрапила б в даний рейтинг. Віктор Олійник – найкращий бомбардир в історії Буковини з Чернівців, але в Незалежній Україні встиг зіграти не так багато матчів.
Матчі в чемпіонаті України
Владислав та Юрій Калітвінцеви
А ось в цій парі батько однозначно досяг більше успіхів в ігровій кар’єрі, але при цьому зіграв менше матчів саме в чемпіонаті України, ніж його син. Юрій Калітвінцев хоч і є уродженцем країни-терориста, але славу та визнання отримав саме в Україні.
Ось яку про нього колись казав пропагандист владі мір салавйов: “Махровый русофоб такой, укропатриот”.
Владислав Юрійович Калітвінцев в молоді роки також вважався неабияким талантом і отримував шанси в рідному київському Динамо, але все ж до батькового рівня не дотягнув. Тим не менше, Влад зарекомендував себе як дуже пристойного футболіста і пограв у великій кількості команд елітного дивізіону та в кожній був на провідних ролях.
Матчі в чемпіонаті України
- Владислав Калітвінцев: 136
- Юрій Калітвінцев: 103
Артем та Андрій Федецькі
Артем Федецький – один з найбільш знакових і харизматичних гравців сучасного українського футболу. Він пограв за Карпати, Шахтар, Арсенал, Харків у і звісно за Дніпро. Також був в чемпіонаті Німеччини.
Та мало хто знає, що його батько також був футболістом в минулому. Нині покійний Андрій Федецький починав кар’єру в 70-ті в луцькій Волині після чого пограв за різні клуби, був в Польщі, але закінчував з футболом вже в незалежній Україні в рідній Волині. За чотири сезони він встиг зіграти в Вищій лізі більше сотні матчів, але обійти сина за цим показником, звісно, не зміг.
Матчі в чемпіонаті України
Віталій та Юрій Вернидуби
Можливо, найбільш відома пара батько+син в українському футболі. Юрій Вернидуб хоч і є легендарним тренером для чемпіонату України, але як гравець встиг провести в рідній першості трішки більше сотні матчів.
А ось його рідний син має в своєму активі вже майже 250 матчів в УПЛ. Цікаво, що більше половини цих матчів він провів саме під керівництвом батька. Спочатку в Зорі, зараз в Кривбасі.
Матчі в чемпіонаті України
Хто ще?
Крім вищезгаданої п’ятірки, жодна пара, в якій син зіграв більше за батька, немає й сотні матчів сумарно в чемпіонатах України.
Могло бути набагато більше матчів у пари Василь (8) та Євген (68) Євсєєви, якби життя сина трагічно не обірвалося в ДТП. Тоді Євгену було всього 24 роки. Батько також пішов з життя доволі молодим – скоїв самогубство всього в 47 років. Поховані вони в одній могилі.
В п’ятдесятьма матчами далі йде сім’я Путря. Син Ілля декілька днів тому вивів Чорноморець на матч з Шахтарем з капітанською пов’язкою і навіть забив гол, тому він точно збільшить їхній з батьком Германом (13 матчів) доробок.
Наступна пара – це батько Денис і син Владислав Хомутови. Старший продовжує працювати в Чорноморці, а ось молодший вже майже 4 роки, як виступає за різні клуби в Європі. Можливо, Владислав ще повернеться в УПЛ і збільшить свій доробок.
На жаль, є в цьому списку і такі персонажі, як владімір та станіслав причиненки. Син грав за Таврію, коли відбулася анексія Криму, але швиденько зібрав речі і переїхав в москву. Його двоюрідний брат денис голосно підтримує анексію, але сам чомусь грає за маленькі клуби Бельгії, і не переїхав в “вєлікую державу”.
Олег Єрмак (20) зіграв всього на п’ять матчів більше, ніж його батько Василь. Але ще більш менша різниця в сім’ї Баранових: син Іван в 2005 зіграв п’ять матчів за Арсенал, а його батько Олександр встиг награти всього 4 матчів за Металіст на початку 90-х.
Хто може потрапити?
Багато синів, які продовжують грати і ще можуть обігнати своїх батьків. Наприклад, у легендарного Анатолія Дем’яненка (14 матчів в чемпіонаті України) є син Денис (1 матч), який виступає в Польщі. Можливо повернеться і обійде батька?
Юний голкіпер Динамо Валентин Моргун ще не грав в УПЛ, але має великі перспективи і може обійти свого батька Олега, який зіграв всього в п’яти матчах. Мар’яну Шведу треба провести ще 32 матчі, щоб обійти батька Василя (75 поєдинків).
Хавбек Металіста Андрій Ралюченко до 27 років провів всього 23 матчі в УПЛ, тоді як у його батька Сергія їх набігло 80. Та якщо Андрій буде й надалі виступати стабільно, як в цьому сезоні, то цілком можливо випередить тата.
Юний Марко Сапуга в свої 19 вже встиг награти за Рух майже два десятки матчів, але до батька Андрія (133) ще досить далеко.
Хто в лідерах?
Вернидуби посідають четверте місце по сумарній кількості матчів для батька і сина, але в трьох лідерів саме батько був “більш успішним”.
На третьому місці наразі знаходиться сім’я Ковальців. Нинішній тренер Інгульця Сергій Ковалець провів 256 матчів в чемпіонаті України, а його син Кирило вже встиг награти більше сотні матчів за Олександрію, а в УПЛ має 140 поєдинків.
Поки не змінюватиметься кількість матчів у другої пари – Руслана і Дениса Костишина. Колишній тренер Колоса сам зіграв більше матчів, ніж Вернидуби в сумі, а його син додав ще п’ять десятків матчів, але зараз грає в США, тому поки в них 410 матчів.
А якби не травми Валерія Лучкевича, то лідери цього рейтингу вже були б дуже далеко від решти. Захисник Дніпро-1 наразі має 101 матч в УПЛ, а ось його батько Ігор заграв цілих 311! Після того, як Валерій відновиться від травми “хрестів”, Лучкевичі точно відірвуться від Костишиних.
Василь Войтюк
Зубар Віктор Володимирович
Віктор Володимирович Зубар народився 15 серпня 1923 року у селі Пільний Олексинець Городоцького району Хмельницької області (на той час Кам’янець-Подільської).
Був учасником Другої Світової війни.
По війні, 1947 року закінчив фельдшерсько-акушерську школу в Івано-Франківську.
Працював у селах Західної України, а з 1956 року постійно проживав у селі Витилівка Кіцманського району Чернівецької області.
Перші віршовані спроби автора опубліковані в обласній газеті “Червоний кордон” 1937 року.
Утискувався владою та органами за націоналізм, піддавався критиці компартійними функціонерами відділення Спілки письменників на Буковині. Була заборона на друк його творів у пресі та у видавництвах.
Віктор Зубар був активним громадським діячем, одним із перших просвітян Буковинського краю, відданим українським патріотом.
Віктор Зубар — відомий український поет, якого благословив у велику літературу Максим Рильський. Він є автором багатьох поетичних книг, драми-феєрії “Вітрова донька” та лібрето однойменної опери, музику до якої написав композитор Юрій Мейтус.
Віктор Володимирович Зубар помер 3 вересня 1994 року.
Посмертно відзначений Літературною премією імені Дмитра Загула.
1995 року на знак вшанування творчої і громадської діяльності Віктора Володимировича Зубара Кіцманська районна рада на пропозицію громадськості заснувала літературно-мистецьку премію його імені.
Віктор Глушков
Перша в світі «Енциклопедії кібернетики» вийшла українською у 1973 р. Ініціював її підготовку та здійснив редакцію Віктор Глушков. Гранки енциклопедії кібернетики Бажан-Глушков возили до США. При виданні енциклопедії ” Британніка ” (1973) стаття про кібернетику була замовлена Глушкову.
Здавна людину, яка недочувала, бо була зануреною у свої думи, називали «глушком»… Був собі на Луганщині рід Глушків, але слуги імперії записали голову родини по-новому – Глушков.
Віктор Михайлович Глушков народився 24 серпня 1923 р. у Ростові-на-Дону, зростав у російсько-українському середовищі. У чотири з половиною роки він сказав: «Я сам!», узяв у свої руки книжечку й почав читати. З тих пір книги почали цікавити його все більше. В 1929 р. родина переїхала в м. Шахти, де в червні 1941 р. Віктор Глушков із золотою медаллю закінчив середню школу N 1, був справжнім відмінником, перед яким відкривався широкий творчий простір. І яку б спеціальність він для себе не вибрав, всюди був би першим, тому що виховав у себе вміння наполегливо працювати самостійно, віру в свої сили, здатність вирішувати складні задачі, почуття лідера. Віктор збирався вступати на фізичний факультет Московського університету, але після 22 червня 1941 р. подав заяву до артучилища, через поганий зір його не прийняли. Вступив до Ростовського університету. Восени 1941 – навесні 1942 рр. рив окопи, протитанкові рови, у хвилини відпочинку виймав довідник із математики, вивчав нові розділи. Після другого взяття Ростова німцями Віктор разом із матір’ю опинився в окупованих Шахтах. Війна В. Глушкову принесла трагедію: фашисти розстріляли матір-депутата міськради.
Восени 1943 р. Глушков вступив на теплотехнічний факультет у Новочеркаський індустріальний інститут. Учитися було нелегко: доводилося заробляти собі на життя та оплату навчання. Віктор розвантажував вагони на станції, влітку влаштувався на роботу: їхня бригада з семи чоловік, відновила опалення в приміщеннях інституту, відремонтувала котли. Глушков ремонтував електротехнічне обладнання, опанував спеціальностями слюсаря-водопровідника й техніка-електрика. У 1947 р. він склав всю академрізницю за 4 роки – 34 іспити на відмінно (по 5-6 предметів за день!) і вступив на 5 курс фізико-математичного факультету Ростовського університету. Наступного року Віктор Михайлович паралельно закінчив обидва виші й одержав дипломи про вищу технічну та вищу математичну освіту. У цей напружений період він встиг закохатися, одружитися з Валентиною, народити двох дочок (Оля і Віра).
У 1951 В. М. Глушков захистив кандидатську дисертацію.
У грудні 1955 р. в Московському університеті Віктор Михайлович захистив докторську дисертацію на тему «Топологічні локальнонильпотентні групи».
У березні 1956 р. Віктор Михайлович вперше приїхав до Києва, викладав у КГУ, читав на механіко-математичному факультеті курс вищої алгебри та теорії цифрових автоматів. У серпні 1956 р. став завідувачем лабораторією обчислювальної техніки й математики Інституту математики АН України. У грудні 1957 р. на базі цієї лабораторії був створений Обчислювальний центр АН УРСР, директором якого став Глушков.
У грудні 1962 р. на базі ОЦ АН УРСР був створений Інститут кібернетики АН УРСР, директором якого став Глушков. З 1962 і до кінця життя віце-президент Академії наук УРСР, з 1966 р. і до кінця життя завідував кафедрою теоретичної кібернетики.
У 1958 р. В.М. Глушков запропонував iдею створення унiверсальної керуючої машини. Через три роки була створена керуюча машина широкого призначення “Дніпро”. З 1963 р. почали випускати ЕОМ «Промiнь» для інженерних розрахунків. Першою в Європі системою цифрової обробки зображень та моделювання інтелектуальних процесів стала ЕОМ «Київ».
У 1961 р. була видана знаменита монографія В.М. Глушкова «Синтез цифрових автоматів». Монографія В.М. Глушкова «Вступ до кібернетики» була видана в 1964 р. У 1964 р. за цикл робіт з теорії автоматів В.М. Глушков був удостоєний Ленінської премії. В.М. Глушков опублікував понад 800 друкованих робіт, із них більше 500 написані власноруч, інші – спільно з учнями та іншими співавторами. Апогеєм стало видання першої в світі «Енциклопедії кібернетики», підготовленої за ініціативою В.М. Глушкова і виданої в 1973 р. під його редакцією. В підготовці енциклопедії взяли участь понад 100 провідних учених СРСР, у тому числі понад 50 фахівців Інституту кібернетики АН України. У 1978 р. колектив редакторів і відповідальних за розділи енциклопедії був відзначений Державною премією України.
Перемог було багато, кожна з них щедро обмивалася і жодного разу не обходилося без знаменитих «Двох кольорів», які заводив Віктор Михайлович.
Напружене життя далося взнаки; стан здоров’я Глушкова погіршився: часті болі голови, особливо в потилиці, мучив кашель, аритмії серця, стрибав тиск, не було апетиту. Лікарі заявляли, що це результат перевтоми. Восени 1981 року, коли симптоми почали проявлятися сильніше, ліг на обстеження в лікарню “Феофанія”, де спочатку був поставлений діагноз остеохондроз і защемлення нервів шийного відділу хребта; згодом припускалось вірусне ураження судин головного мозку. Врешті-решт 20 жовтня 1981 року Глушкова перевезли в Москву у Центральну кремлівську лікарню. Настало короткочасне поліпшення, потім стан погіршився. Глушков пережив кілька колапсів і втрат свідомості. Московські лікарі не змогли визначити причини недуги. 7 січня 1982 з Глушковим у Москві зустрівся німецький нейрохірург професор Цюльх. Він діагностував запущену пухлину довгастого мозку, що поширювалась по спинному мозку.
У січні 1982 р., в реанімації, В.М. Глушков продиктував дочці Ользі розповіді про свій життєвий шлях, підбив підсумки своєї біографії. Ці магнітофонні записи зберігаються в родині В.М.Глушкова.
Зранку 30 січня 1982 об 11 годині 7 хвилин 58- річного Глушкова не стало. Віктор Михайлович похований у Києві на Байковому кладовищі.