Як правильно харчуватися при лейкозі крові

Харчування при лейкозі має велике значення в ході одужання. Проте у хворих з патологіями крові після лікування методом хіміотерапії виникають проблеми з апетитом. Для них розроблено спеціальний раціон, що містить продукти з необхідною кількістю поживних речовин.

Корисні продукти

Метою дієти при лейкозі є підвищення захисних сил людини, оскільки попередня терапія сильно знижує здатність організму протистояти патогенної флори. Правильне харчування допомагає відновити рівень кров’яних тілець, що сприяє підвищенню гемоглобіну і відновленню сил пацієнта з діагнозом лейкоз. Поліпшити апетит можна за допомогою яблук або вишні, які варто їсти перед основними стравами.

Харчування при лейкемії повинно включати обмежена кількість солей і тваринних жирів. При цьому хворому рекомендується вживати велику кількість вуглеводів, оскільки вони сприяють накопиченню потрібної кількості енергії, яка допомагає в лікуванні захворювання.

Багато поживних речовин міститься в різних видах круп. Так, гречка допоможе відновити рівень гемоглобіну, позитивно впливає на стінки судин, попереджає виникнення тромбів. Вивести токсини, поліпшити процес кровотворення допоможе пшоно. Крім того, в ньому знаходяться такі важливі для хворих на лейкоз речовини, як залізо, цинк і марганець. Покращити стан імунної системи допоможе вівсянка. Каші з цієї крупи також не дають акумулюватися в організмі канцерогенним речовинам.

Печене з пшеничного борошна другого помелу додасть організму енергії, зменшить вміст холестерину.

Однак при включенні круп в меню для хворих на лейкемію обов’язково потрібно пам’ятати про те, що речовини, що містяться в рослинних продуктах, можуть викликати індивідуальну непереносимість у деяких людей.

Кожен день пацієнтам, страждаючим від білокрів’я, потрібно вживати молочні продукти. Велику користь принесе сир, кефір, а також пастеризоване молоко.

Обов’язково слід включати в раціон яйця, оскільки яєчний жовток містить багато вітаміну B12, який перешкоджає утворенню ракових клітин. Такими ж властивостями володіють речовини, що містяться в рибі. Крім того, морепродукти здатні поліпшити роботу різних органів і зміцнити імунітет.

Нежирне відварне м’ясо підвищить вміст гемоглобіну, позитивно позначиться на стані судин. Тільки м’ясо може в необхідній кількості забезпечити організм білком і залізом.

Харчування при лейкозі крові має включати такі овочі, як червона капуста, буряк, гарбуз і кабачки. Хворому необхідно вживати в їжу різні фрукти і ягоди. Особливо корисні чорниця, абрикоси, авокадо.

Що не можна їсти

Жирне м’ясо, сало є при лейкемії не можна, оскільки жири, що містяться в такій їжі, закупорять судини і підвищать ризик утворення тромбів. Шкідливим впливом на організм володіють напої, що містять кофеїн. Необхідно обмежити вживання таких продуктів, як імбир, апельсин, лимон, часник, т. к. вони надають розріджує вплив на кров і можуть стати причиною великої крововтрати навіть при маленьких ранках.

Лечащимся від лейкемії не можна вживати алкоголь.

Меню та режим харчування

Меню необхідно скласти так, щоб воно було повноцінним і включало різні страви. Наприклад, перший сніданок може складатися з омлету з відварною м’ясом і йогурту. На другий сніданок можна подати гречку і свіжовичавлений сік. На обід — м’ясний бульйон, пюре з картоплі з котлетою на пару. На полуденок хворому пропонують булочку і трав’яний відвар. Вечеря може включать картопляну запіканку і кефір.

Харчуватися при лейкозі слід дробно, тобто приймати їжу 4-6 разів на день малими порціями. Їжа повинна піддаватися процесу варіння або паровій обробці. Смажені продукти краще зовсім виключити з раціону. Подавати страви в залежності від присутніх в них продуктах потрібно при температурі 15-60°С. Фрукти перед вживанням необхідно ретельно мити щоб уникнути проникнення в організм бактерій. Дієта при лейкозі повинна включати трав’яний чай, оскільки природні компоненти, що входять до нього, наприклад шипшина або аїр, багаті вітамінами.

Лейкози: Клінічні прояви та лікування

Злоякісні хвороби крові уражають людей різного віку, у тому числі глибоких стариків і немовлят, однаково часто спостерігаються в чоловіків і жінок.

Злоякісні хвороби крові уражають людей різного віку, у тому числі глибоких стариків і немовлят, однаково часто спостерігаються в чоловіків і жінок. Лейкози (лейкемії) – своєрідні злоякісні ураження кровотворних органів, серед яких виділяють різні варіанти (лімфаденоз, мієлоз і ін.), іноді поєднуючи їх терміном “гемобластози”. Специфічність клінічних проявів, методів діагностики й лікування змушує виділяти групу лейкозів із загальної онкологічної клініки.

Гострі лейкози без лікування призводять до смертельного результату протягом тижнів або місяців. Але якщо проводити лікування, прогноз, особливо для дітей, часто сприятливий. При хронічних лейкозах хворі живуть без лікування протягом декількох місяців і років. Хронічні лейкози можуть трансформуватися в гострі форми, що не піддаються лікуванню, (владний криз).

Лейкози характеризуються пригніченням нормального кровотворення, заміщенням нормального косномозгового кровотворення проліферацією незрілих, менш диференційованих і функціонально активних клітин (при гострих лейкозах), або різким збільшенням кількості зрілих лімфоїдних клітин у крові, лімфатичних вузлах, селезінці, печінці (при хронічних). Розвиток, обумовлений порушенням синтезу ДНК кровотворної клітини, зміною генетичного коду, безконтрольними ростом і диференціюванням визначеного клону кровотворних клітин і їх метастазуванням у різні органи.

Причинами, що приводять до гострого лейкозу можуть бути іонізуюче випромінювання, вплив хімічних речовин (бензол, продукти перегонки нафти, цитостатики й деякі інші лікарські засоби), імунодефіцити, спадкоємні хромосомні дефекти й ін. Хронічний лімфолейкоз має спадкоємний характер.

Виділяють форми лейкемічні з різким збільшенням числа лейкоцитів у периферичній крові, сублейкемічні й алейкемічні. По цитохімічним дослідженням (визначення ферментів, характерних для різних бластних клітин) розрізняють лімфобласті й мієлобластні лейкози.

Симптоматика залежить від форми процесу і його перебігу – гострого чи хронічного. Основним симптомом є різкі зрушення в показниках гемограми (клітинного складу крові), що іноді виявляють випадково, а в інших випадках на фоні явищ інтоксикації з ураженням різних органів я систем.

Паралельно виявляються слабкість, стомлюваність, анемія, порушення функції шлунково-кишкового тракту (зниження апетиту, нудота, блювота), значне підвищення температури, збільшення печінки, селезінки, лімфатичних вузлів, болю в кістках. Потім приєднується кахексія (зниження маси тіла), явища геморагічного діатезу (петехії, екхімози; кровотечі із слизових оболонок – носові кровотечі, підшкірні крововиливи, внутрішні кровотечі).

Для гострого лейкозу характерний раптовий початок із лихоманкою, нерідко в сполученні з ангіною, стоматитом і кровоточивістю.

При хронічних формах захворювань крові тривалість їх складає кілька років (від 1 року до 5-6 і більш років) із періодами тимчасового поліпшення (ремісії) протягом декількох місяців і наступного поновлення клінічних симптомів.

Діагноз злоякісних хвороб крові встановлюють на підставі вивчення пунктата кісткового мозку (зазвичай грудини) у зіставленні з усіма клінічними проявами.

Наявність бластів у кістковому мозку підтверджує діагноз гострого лейкозу. Для ідентифікації підтипу лейкозу застосовують гістохімічні, імунологічні і цитогенетичні методи дослідження. Імуногістохімічні дослідження (визначення клітинного фенотипу) необхідні для уточнення імунологічного варіанта лейкозу, що впливає на схему лікування і клінічний прогноз.

При хронічному лімфолейкозі досить виявлення абсолютного лімфоцитоза, представленого зрілими клітинами в мазку периферичної крові. Підтверджуючі дані – інфільтрація кісткового мозку зрілими лімфоцитами, збільшення селезінки й лімфаденопатія (збільшення й болючість лімфовузлів).

Лікування при гострих лейкозах проводять у гематологічних відділеннях і інститутах. Застосовують хіміотерапію, променеву терапію, гормони, а також загальнозміцнюючі засоби. Завдяки комплексному лікуванню вдається продовжити період ремісії й життя цих хворих.

Профілактика інфекцій – головна умова виживання пацієнтів із нейтропенією (зменшенням кількості лімфоцитів у крові), що виникла внаслідок хіміотерапії. Тому необхідна повна ізоляція пацієнта, строгий санітарно-дезинфекційний режим (часті вологі прибирання, провітрювання й кварцування палат; використання одноразового інструментарію, стерильного одягу медичного персоналу). З профілактичною метою призначають антибіотики, противірусні препарати.

Трансплантація кісткового мозку – метод вибору при гострих мієлобластних лейкозах і при рецидивах усіх гострих лейкозів. Перед операцією проводять хіміотерапію в надвисоких дозах, ізольовано або в сполученні з променевою терапією. При цьому методі лікування виникають проблеми, пов`язані із сумісністю – гострі й відстрочені реакції, відторгнення трансплантата й ін. При відсутності сумісних донорів використовують аутотрансплантацію кісткового мозку, узятого в самого пацієнта в період ремісії. Максимальний вік для трансплантації – 50 років. Аутологичну трансплантацію можна проводити пацієнтам старше 50 років при відсутності органних уражень і загальному соматичному благополуччі.

При клінічних проявах анемії, ризику кровотеч, перед майбутнім введенням цитостатиків проводять замісну терапію, переливання еритроцитарної маси або свіжої тромбоцитарної маси. При компенсованому стані хворого варто обмежити показання до замісної терапії, щоб уникнути зараження посттрансфузійним гепатитом і небажаної сенсибілізації.

При хронічному лімфолейкозі лікування консервативне, не змінює тривалість життя. У ранніх стадіях, як правило, немає необхідності в хіміотерапії. На пізніх стадіях – хіміотерапія в сполученні з глюкокортикоїдами чи без них; тотальне опромінення організму в низьких дозах.

Прогноз у дітей з гострим лімфолейкозом сприятливий: у 95% і більш настає повна ремісія. У 70-80% хворих проявів хвороби немає протягом 5 років, їх вважають такими, що вилікувалися. При виникненні рецидиву в більшості випадків можна досягти другої повної ремісії. Хворі з другою ремісією – кандидати на трансплантацію кісткового мозку з імовірністю довгострокового виживання в 35-65% випадків.

Прогноз у хворих гострим мієлобластним лейкозом відносно несприятливий. У 75% хворих, що отримують адекватне лікування з використанням сучасних хіміотерапевтичних схем, досягають повної ремісії, 25% хворих гинуть (тривалість ремісії – 12-18 міс.). Хворим молодше 30 років після досягнення першої повної ремісії можна проводити трансплантацію кісткового мозку. У 50% молодих хворих, які піддалися трансплантації, розвивається тривала ремісія.

Прогноз у хворих із хронічним лімфолейкозом відносно сприятливий. Тривалість життя в окремих випадках може досягати 15-20 років.

Профілактика.

Оскільки причинами, що приводять до гострого лейкозу можуть бути іонізуюче випромінювання, вплив хімічних речовин, треба по можливості уникати зайвого контакту з цими шкідливими факторами.

Особи із імунодефіцитами, спадкоємними хромосомними дефектами, а також такі, що мають в батьків хронічний лімфолейкоз, повинні усвідомлювати свою схильність до захворювання й ретельно ставитись до профілактичних оглядів.

ЛІМФОГРАНУЛЕМАТОЗ Є ОДНІЄЮ З НАЙПОШИРЕНІШИХ ФОРМ ЗЛОЯКІСНИХ ЛІМФОМ.

Злоякісні ураження лімфатичного апарату і кровотворних органів становлять значну групу серед новоутворень людини. Їх іменують зазвичай системними захворюваннями, тому що пухлинний процес захоплює не один орган, а весь кровотворний або лімфатичний апарат. До них відносять лімфогранулематоз і лейкози.

Лімфогранулематоз, або хвороба Ходжкіна, є частим захворюванням, яке зустрічається в 1-2 випадках на 100000 населення. Хвороба може виникнути в будь-якому віці, нерідко спостерігається у дітей. Захворювання відрізняють два вікових піки. Пік захворюваності у молодих осіб спостерігають у віці 15-30 років; характерна однакова частота серед чоловіків і жінок, переважає відносно доброякісний клінічний перебіг. Другий пік у дорослих спостерігають у віці старше 50 років. Характерна висока захворюваність чоловіків.

Помітне підвищення захворюваності в межах певного регіону й у певний час указує, що причиною можуть бути віруси (вірус Епштайна-Барра) або фактори навколишнього середовища. Існує сімейна форма лімфогранулематозу, що може свідчити про генетичну схильність. Імовірність виникнення захворювання зростає при імунодефіцитах (придбаних і уроджених), аутоімунних захворюваннях.

Лімфогранулематоз є однією з найпоширеніших форм злоякісних лімфом. Характеризується злоякісною гіперплазією лімфоїдної тканини з утворенням у лімфатичних вузлах і внутрішніх органах лімфогранульом. Ураження починається в одній із груп лімфатичних вузлів (ділянки шиї, паху, середостіння), надалі розповсюджуючись на інші групи, причому одночасно уражаються внутрішні органи, що містять лімфоїдну тканину (селезінка, шлунково-кишковий тракт, печінка). Розрізняють периферичну форму (ураження поверхневих лімфатичних вузлів), медіастінальну, абдомінальну, легенево-плевральну, шлунково-кишкову, а також рідкісні варіанти кісткової, шкірної і нервової форм. По швидкості перебігу процесу виділяють гостру й хронічну форми. При першій хвороба проходить від початкової стадії до кінцевої за кілька місяців, при другій – розтягується на багато років із циклічними загостреннями й ремісіями.

Симптоматика лімфогранулематозу складається з місцевих і загальних прояв. До перших відносять збільшення лімфатичних вузлів щільно-еластичної консистенції, що утворюють пакет, не спаяних між собою і зі шкірою.

При локалізованому шийному різновиді ці збільшені вузли нерідко приймають за туберкульозний лімфаденіт і, не проводячи ніяких діагностичних заходів, лікують хворого протитуберкульозними засобами, у той час як хвороба продовжує прогресувати й поширюватися, захоплюючи інші групи лімфатичних вузлів і внутрішні органи.

Із загальних симптомів типовими для лімфогранулематозу вважають періодичні підвищення температури, сверблячку шкіри, заливний піт і наростаючу слабкість, а також специфічні зміни з боку крові (лейкоцитоз чи лейкопенія, моноцитоз, анемія й ін.).

У цілому симптоматика дуже різноманітна, тому що залежить від локалізації уражених лімфатичних вузлів і ступеню залучення внутрішніх органів.

Діагноз ставлять з урахуванням клінічної картини, змін крові і даних рентгенологічного дослідження. При наявності збільшених лімфатичних вузлів у тій чи іншій ділянці тіла зазвичай необхідно диференціювати не тільки з непухлинним процесом (туберкульозом, хронічним неспецифічним лімфаденітом), але і з метастатичним їхнім ураженням при наявності рака того чи іншого органа. З цією метою користуються цитологічним або гістологічним методом (пункція, біопсія), а також детально обстежують хворого.

Діагноз кожного варіанта встановлюють тільки на підставі присутності типових (“діагностичних”) клітин Рід-Штернберга. Виділяють 4 основних гістологічних варіанти лімфогранулематозу: Варіант із перевагою лімфоїдної тканини, або лімфогістоцитарний; Варіант із нодулярним склерозом; Змішанноклітинний варіант; Варіант із придушенням лімфоїдної тканини.

Діагностика лімфогранулематозу найбільш проста при ураженні периферичних лімфатичних вузлів, коли для встановлення точного діагнозу досить удатися до пункції або біопсії одного із них. Складніше розпізнавання лімфогранулематозу при локалізації процесу в середостінні (медіастінальна форма) або в заочеревинному просторі. Тоді проводять детальне рентгенологічне дослідження з використанням лімфографії і навіть медіастіноскопії, ультразвукове дослідження (УЗД), комп`ютерну томографію (КТ) або магнітно-ядерний резонанс (ЯМР). Діагностична лапаротомія (із біопсією лімфатичних вузлів чи печінки для гістологічного дослідження) показана з метою діагностики й уточнення стадії захворювання.

Лікування лімфогранулематозу в основному проводять променевими методами (дистанційна терапія або рентгенотерапія), опромінюючи не тільки наявно уражені зони, але й інші групи лімфатичних вузлів, і проводять обов`язкові повторні профілактичні курси. Нерідко, особливо при розповсюджених формах і рецидивах захворювання, променеве лікування сполучають із хіміотерапією. До хірургічного методу вдаються украй рідко, лише при істинно ізольованих формах ураження периферичних лімфатичних вузлів, коли звичайне висічення їх може дати вилікування. У процесі лікування здійснюють періодичне дослідження загального аналізу крові, інші методи обстеження.

Прогноз при лімфогранулематозі залежить від швидкості перебігу хвороби (при гострій формі несприятливий), а також від ступеня поширеності процесу до моменту початку лікування. При локалізованій формі вдається домогтися гарних результатів, а при генералізованій, особливо з поразкою внутрішніх органів, частіше спостерігається лише тимчасове поліпшення (ремісія), а потім хвороба продовжує розвиватися.

Гострий лейкоз: симптоми і лікування

Гострий лейкоз – це небезпечна форма раку, що вражає лімфоцити, які накопичуються, насамперед, у кістковому мозку та кровоносної системі. Це захворювання трудноизлечимо, часто призводить до летального результату, порятунком у багатьох випадках може стати тільки пересадка кісткового мозку. На щастя, хвороба є досить рідкісною, кожен рік реєструється не більше 35 випадків зараження на 1 млн населення. Хто ж частіше стикається з таким неприємним діагнозом діти чи дорослі?

• Лімфобластний лейкоз
• Мієлобластний лейкоз

• Загальні симптоми
• Неспецифічні симптоми

• Хіміотерапія
• Трансплантація клітин
• Променева терапія

Який відсоток виживання серед хворих, і які конкретно органи страждають при лейкозі в перші тижні – ми постараємося докладно відповісти на ці питання в нашій статті. Крім того, ми детально розповімо, які риси характерні для цього захворювання, з якими симптомами воно пов’язано, і як може бути діагностовано. Також поділимося корисною інформацією про різновиди лейкозу і про те, як у сучасному світі лікують людей з таким діагнозом.

Що з себе являє лейкоз?

Гострий лейкоз – одне з найскладніших онкологічних захворювань, яке має чимало видів і підвидів. Це злоякісне патологічний стан білих тілець крові, яке в першу чергу вражає кістковий мозок, а потім дуже стрімко заражає і багато інші тканини і органи, проникаючи в кров, вражаючи печінку, селезінку та лімфатичні вузли. Особливо небезпечні гострі лейкози тим, що за невеликий проміжок часу здатні сильно нашкодити центральної нервової системи, пригнічуючи її з перших днів зараження.

Таке злоякісне захворювання кровоносної системи є дуже агресивним, його характеризує патологічний процес поділу подальшого зростання і розмноження клітин кісткового мозку. Нерідко вогнища патологічного кровотворення можна виявити і в інших частинах тіла і органах людини. Іншими словами, у людини, яка хвора на лейкоз, злоякісні клітини кісткового мозку дуже швидко і у великих обсягах починають проникати в загальну кровоносну систему людини, витісняючи при цьому здорові лейкоцити.

Причини виникнення лейкозу, а також умови утворення цієї хвороби виявити важко, так само, як і більшості пухлиноподібних захворювань. Гостра форма лейкозу зможе перейти в хронічну форму, або навпаки. Винятком є лише гострий мієлобластний лейкоз, при різних формах якого кров насичується раковими клітинами в кількості від 30 до 90%.

Чим відрізняється хронічний лейкоз від гострого?

За формою поширення захворювання всі лейкози діляться на дві групи – гострі і хронічні. Віднести хворобу до першої або другої групи можна, якщо буде встановлено з якою швидкістю ростуть і розмножуються ракові клітини.

Хронічна форма

Це патологія розвитку лімфатичної тканини, яку характеризує повільний ріст пухлини, при цьому заражені лейкоцити накопичуються в периферії кровоносної системи, лімфатичних вузлах і самому кістковому мозку. При цій формі значні порушення в роботі кровоносної системи можна помітити лише на пізніх стадіях хвороби. При хронічному лейкозі нова популяція ракових клітин поступово витісняє здорові клітини.

Гостра форма

Ця форма лейкозу відрізняється тим, що вже на початковому етапі захворювання в крові людини концентрується велика кількість ракових клітин. При цьому вони майже не розвиваються, але навіть незрілі ракові клітини здатні заважати нормальному функціонуванню кровоносної системи. Як ми відзначали раніше, різні форми лейкозу неспроможні перейти в один одного. При цій формі захворювання кількість вражаючих клітин збільшується з дуже великою швидкістю.

Діагностика лейкозу

Перед тим як медик поставить остаточний діагноз своєму пацієнтові і почне відповідне лікування, він повинен призначити йому ряд обов’язкових діагностичних процедур:

Типи гострого лейкозу

Серед лейкозів гострої форми найбільш поширені гострий лімфобластний лейкоз і гострий мієлобластний лейкоз. Які ж симптоми та особливості хвороби мають гострий лімфолейкоз і гострий мієлолейкоз?

Лімфобластний лейкоз у гострій формі

Гострий лімфобластний лейкоз можна охарактеризувати поразкою, насамперед, кісткового мозку, а трохи пізніше і лімфовузлів, а також вилочкової залози та селезінки. Якщо діагностують гострий лейкоз у дітей, то найчастіше це саме лімфолейкоз, в групі ризику малюки у віці від року до шести років. Це захворювання сильно вражає нервову систему дитини, але далеко не відразу, найчастіше це відбувається після курсу хіміотерапії або при черговому рецидив.

Коли діти хворіють гострим лімфобластним лейкозом, ракові клітини можна виявити не лише у кістковому мозку, але і в периферичній крові, а також в інших системах і органах дитячого організму. Причому ці заражені клітини відповідають типу лімфобластів, саме тому цей різновид захворювання і носить таку назву. Пухлиноподібні клітини при цьому мають в цитоплазмі ШИК-позитивні гранули, що не містять ліпідів. Якщо досліджувати різні фенотип хворих клітин, то можна розділити гострий лімфобластний лейкоз на дві форми:

Мієлобластний лейкоз у гострій формі

Гострий мієлобластний лейкоз найчастіше вражає організм у дорослого населення. Варто відзначити, що гострий мієлолейкоз має більш оптимістичний прогноз для хворого, ніж гострий лімфобластний лейкоз: в більшості випадків зустрічаються часткові ремісії – до 80%, повні ремісії спостерігається у чверті пацієнтів. Гострий мієлоїдний лейкоз характеризується такими параметрами ракових клітин:

Які симптоми має гострий лейкоз?

Як правило, конкретна форма захворювання встановлюється після тривалого курсу діагностичних маніпуляцій. Але незалежно від того, яка саме форма вразила кровоносну систему людини, лімфобластний або гострий мієлоїдний лейкоз, перші симптоми захворювання будуть схожі.

Загальні симптоми

При лейкозі навіть на початковій стадії однозначно будуть мати місце такі симптоми:

Неспецифічні симптоми

Погіршення стану хворого пояснюється тим, що кількість еритроцитів у крові різко падає, так як здорові клітини кісткового мозку витісняються раковими. В результаті цього заміщення у всіх пацієнтів в крові стає набагато менше також і лейкоцитів і тромбоцитів, які не можуть повноцінно виконувати свої функції. Раніше ми вказали загальні симптоми захворювання, але при лейкозі часто проявляються і неспецифічні симптоми, виявивши які можна далеко не відразу співвіднести їх з раковими захворюваннями:

Причини появи лейкозів

З яких причин одні люди схильні до лейкозам, а інші – ні? Відповісти однозначно на це питання майже неможливо, так як причини походження захворювання все ще не виявлені. Але медицині відомі фактори ризику, які можуть підвищити ймовірність захворювання:

Отже, повторимося, однозначні причини цього захворювання не виявлено, але в силах кожного пацієнта виключити можливі фактори ризику – кинути палити і не контактувати з бензином.

Як лікується гострий лейкоз?

При виборі лікування лейкозу лікар завжди враховує не тільки його форму, але і конкретні характеристики хвороби:

• якого віку пацієнт;
• яку кількість лейкоцитів залишилося в його крові;
• яка відповідь на хіміотерапію;
• має значення і те, перше це злоякісне захворювання у цієї людини.

Враховуючи сукупність всіх факторів, фахівець може вибрати один або кілька методів лікування, про які ми розповімо нижче.

Хіміотерапія

Лікування лейкозу цих методів передбачає знищення ракових клітин за допомогою спеціальних препаратів, які можуть застосовуватися перорально і внутрішньовенно. Хіміотерапія вважається найефективнішим способом боротьби з пухлиноподібними клітинами. Але незважаючи на очевидну користь цього способу лікування, він має сильну негативну дію на організм хворого.

При знищення лейкозних клітин гине велика кількість здорових клітин, в першу чергу тих, які відрізняються високою швидкістю росту. Серед них безпосередньо клітини кісткового мозку, волосяних фолікулів, слизових оболонок кишечника і ротової порожнини. Після цієї процедури пацієнт може не тільки повністю облисіти, але і страждати від блювоти, може на тривалий час втратити апетит. Як правило, перед курсом хіміотерапії пацієнту призначаються сильнодіючі антибіотики, які не дозволять розвиватися інфекційних процесів в ослабленому організмі.

Метод трансплантації стовбурових клітин

Цей метод лікування застосовується разом з попереднім, він покликаний заповнити недолік знищених стовбурових клітин. Клітини, подсаженные в кістковий мозок хворого, сприяють швидкому відновленню здорових клітин, які виробляють клітини крові. Найчастіше в таких випадках стовбурові клітини беруть у здорового донора, вони надходять в організм хворого лейкозом у вигляді звичайного переливання крові. Варто врахувати, що і цей спосіб має багато серйозних протипоказань і побічних ефектів.

Променева терапія

Цей метод лікування використовується набагато рідше, в основному, якщо вражена центральна нервова система або яєчка пацієнта чоловічої статі.

• Симптоми
• Анемія
• Блідість шкіри
• Блювання
• Важкість у животі
• Втома
• Втрата апетиту
• Втрата ваги
• Головний біль
• Задишка
• Збільшення лімфовузлів
• Збільшення печінки
• Збільшення селезінки
• Підвищена сприйнятливість до інфекцій
• Підвищена температура
• Пітливість
• Погіршення зору
• порушення ходи
• Слабкість
• Сонливість
• Судоми